Проблемне НАЗК, або Чому від діяльності Національного агентства із запобігання корупції не варто очікувати позитиву? | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Думка експерта

Проблемне НАЗК, або Чому від діяльності Національного агентства із запобігання корупції не варто очікувати позитиву?

Опубліковано

on

Із деякого часу абревіатура НАЗК стала синонімом хронічного дефіциту часу. Якщо своєчасно не здав декларацію, то краще вже зникнути. А чиновництву постійно не вистачає декількох годин для заповнення е-декларацій. Це як студентам перед іспитом. Є ще багато чого іншого, що викликає постійне невдоволення державних службовців. У класичному виконанні своїх обов’язків вони асоціюють НАЗК із закінченням спокійного життя — або смерть, або оприлюднення своїх статків.

Нині наближається термін завершення подання е-декларацій в Україні. Станом на четвер, 29 березня, до реєстру подано близько 700 тисяч щорічних декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік. Так уже склалося, що службовці, політики, активісти традиційно раз на рік потрапляють під «приціл» НАЗК. І якщо перші в основному завершили ці процедури й до них можливі запитання озвучуватимуться пізніше, то щодо декларацій громадських активістів питання повисло. Так, європейський комісар з питань політики сусідства Йоганнес Ган днями зробив відверто жорстку заяву у зв’язку з провалом у виконанні українським керівництвом власних обіцянок. Мова про вимогу відмінити е-декларування для громадських активістів, які працюють у сфері протидії корупції. Як було заявлено, такі дії керівництва України суперечать Угоді про асоціацію з ЄС.

Президент України Петро Порошенко тут же заявив, що Верховна Рада має негайно ухвалити рішення про скасування е-декларування для антикорупціонерів, хоча до дедлайну — закінчення терміну подачі звітів — залишилося декілька днів, а найближче засідання парламенту відбудеться лише 3 квітня. Планується, що саме цього дня депутати розглянуть дане питання. Як воно буде — побачимо, чекати лишилося недовго.

Тепер повернемося до самого НАЗК. Загалом щодо результатів роботи цього агентства останнім часом точиться багато дискусій. І здебільшого оцінки звучать не досить приємні як для Наталії Корчак, яка в середу, 28 березня, склала свої повноваження голови НАЗК, так і для її наступника — Олександра Мангула. Та й справді, чим запам’яталися суспільству перші два роки роботи Національного агентства з протидії корупції? Відповісти на це питання сьогодні важко. Так, НАЗК є вкрай важливим відомством для держави. Тому оцінка його діяльності не може бути однозначно позитивною або негативною. В обох випадках доведеться спрощувати ситуацію в сфері декларування. Хоча в цілому слід сказати, що вагомого авторитету відомство за два минулі роки не здобуло. Сама пані Корчак серед досягнень назвала формування антикорупційної політики, державне фінансування партій, запуск реєстру електронних декларацій, підготовку до запуску реєстру корупціонерів. Згадала вона також і підготовлений НАЗК проект антикорупційної стратегії на наступні 3 роки, який, за її словами, вже переданий КМУ. Та й загалом роботу агентства Наталія Корчак вважає ефективною. «Ми працюємо, ми відбулися. А та критика, яка лунає й буде лунати на нашу адресу, говорить, що той, хто нічого не робить, про того і не знають», — сказала вона.

Проте питання реальних здобутків лишається відкритим. Бо на будь-яке досягнення НАЗК знайдуться десятки заперечень. Так, вкрай важливим для декларантів є питання антикорупційної експертизи. Документ двічі перероблений, хоча й затверджений, проте він суперечливий і не чіткий. Також бракує чіткості та послідовності у виконанні важливих процедур із заповнення е-декларацій рекомендації та пам’ятці декларанту, розміщених на сайті агентства. Тут можна знайти лише загальновідому інформацію, а от коментаря відповідного закону — ні. За два роки роботи НАЗК він так і не зроблений, хоча заяви про намір надати цьому складному акту «робочого вигляду» робилися неодноразово.

Але справа не у формальному виконанні таких важливих для всіх нас обов’язків. Суть її в культивуванні не декларативного, а рішучого й безальтернативного виконання вимог антикорупційного законодавства. От тут у НАЗК проблеми. Керівництво агентства не раз опинялося в центрі різного роду гучних скандалів. Його й сьогодні звинувачують у залежності від влади, зокрема Адміністрації Президента, вибірковості підходів до перевірки декларацій, нездатності взагалі організувати цей процес. І треба визнати, відкинувши політичні аспекти, що частина цих звинувачень цілком виправдані. Бо узгоджені владою керівники апріорі незалежними бути не можуть. Вони слугують не закону, а владі, яка звикла балансувати на межі обіцянок, які часто не виконуються.

Віктор Ковальський

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

НАБУгейт: чого очікувати далі?

Опубліковано

on

От

Скандал з корупцією в Укроборонпромі став «контрольним пострілом» по неефективності НАБУ. Кардинально змінити ситуацію можна двома шляхами: провести новий конкурс або розформувати НАБУ і САП.

Тиждень тому США в особі свого посла Марі Йованович (яка вимагала звільнення прокурора САП Назара Холодницького) по суті визнали крах антикорупційних проектів в Україні. А остання частина розслідування програми «Наші гроші» з усією очевидністю констатувала інституційний, функціональний і моральний крах головного антикорупційного органу Національного антикорупційного бюро.

Після оприлюднення цих фактів корупції в оборонці в ЗМІ вибухнув справжній НАБУгейт. Основна причина — ефект ошуканих суспільних очікувань. Для багатьох стало дуже болючим і неприємним відкриттям те, що НАБУ виявилося настільки ж корумпованим і політично заангажованим, як і «старі» правоохоронні органи. І головна відповідальність за такий стан речей — на директорі НАБУ А. Ситнику.

Обрану ним стратегію інформаційного захисту не можна назвати вдалою. Після виставленого в YouTube порівняно м’якого відео-ролика ввечері у вівторок була дуже жорстка заява НАБУ, де звинувачення проти бюро були названі «маніпуляціями». Така позиція «відсікла» від Ситника навіть тих, хто був його традиційними союзниками. Мабуть, їм важко було заперечувати очевидне, не втрачаючи при цьому обличчя в очах колег і громадськості. Так, давній політичний партнер НАБУ, народний депутат з групи «Єврооптимісти» Мустафа Найєм обурився: «Це зрада і ніж у спину всім, хто брав участь у створенні НАБУ, захищав їх репутацію». А Юрій Бутусов жорстко розкритикував аргументацію НАБУ проти журналістів: «Це ви мані пулює те, а не Бігус».

Одночасно члени абсолютно лояльної Ради громадського контролю НАБУ публічно звернулися до А. Ситника із закликом негайно відсторонити підозрюваних співробітників відомства й провести по них службове розслідування. Трохи пізніше з аналогічними вимогами виступив і найближчий соратник НАБУ, голова ГО «Центр протидії корупції» Віталій Шабунін. Йдеться насамперед про першого заступника директора бюро Гізо Углаву.

Малоймовірно, що послідовними лобістами НАБУ рухає прагнення до правосуддя і справедливості. Мова, скоріше, про спробу зробити «цапів-відбувайлів» з Углаву та інших «засвічених» у скандалі співробітників НАБУ, а їх звільненням випус тити пару суспільного обурення — і таким шляхом зберегти на посаді Артема Ситника.

Однак заява НАБУ свідчить: свого першого заступника Ситник здавати не збирається. Принаймні, поки що. По-перше, тому, що Углава — права рука директора НАБУ, по-друге, це був би небезпечний прецедент щодо самого глави бюро. У результаті лише близький до Ситника народний депутат з тієї ж групи «Єврооптимісти» Сергій Лещенко підтримав НАБУ.

Свідчень корупції і непрофесіоналізму в НАБУ було чимало й раніше. Просто сьогодні пред’явлені занадто наочні докази. Варто нагадати, що до викриттів програми Бігуса не лише Лещенко, а й Найєм і Шабунін, зі своїм ЦПК, і багато інших «активістів» захищали керівництво бюро від найменшої критики. А Рада громадського контролю сама ж відбирала кадри в НАБУ, згодом всіляко покриваючи всі їх численні «гріхи».

І сьогодні приходить усвідомлення істинної ролі «друзів НАБУ», яка поставила під сумнів спроможність боротьби з корупцією в Ук раїні в цілому. Як зазначає член парламентського комітету з протидії корупції Ігор Луценко, «саме ці громадські активісти фактично створили для НАБУ—САП режим повної безконтрольності, який іменували «незалежністю». Ця безконтрольність і призвела до ситуації, яку маємо. Втрачені роки, витрачені мільярди коштів з нульовим результатом».

У підсумку на даний момент маємо крах НАБУ за трьома основними напрямками: інституційний крах — не може головна антикорупційна інституція бути замішаною в масштабній корупції; функціональний крах — за 4 роки роботи жодного засудженого високопоставленого чиновника. І справа тут перш за все в низькій якості доказової бази НАБУ, особливо в політичних справах; моральний крах — тут після останньої серії «Наших грошей» і пояснювати особливо нічого.

Можливо, незграбно намагаючись зберегти гарну міну при поганій грі, Ситник знову, як і в його конфлікті з Холодницьким, сподівається на допомогу США. Але в американському посольстві зберігають мовчання з приводу скандалу. Тут виникає логічне запитання до Марі Йованович: чому вона зробила гучну заяву по прокурору САП Холодницькому, а заяв з приводу звільнення Ситника, якому пред’явлені значно тяжчі звинувачення, не було?

Але для країни набагато важливіше отримати відповідь на інше питання: що робити далі в ситуації системного краху НАБУ? Напівзаходами тут уже не обійтися, навіть якщо раптом будуть звільнені Гізо Углава й «засвічені» детективи. Явно прогнила вся система. А в розслідуваннях ситуації в Оборонпромі було задіяно багато співробітників бюро. Вони не могли не знати про корупцію своїх колег, — однак мовчали. Напевно, і сам директор НАБУ був, як мінімум, у курсі всього, що відбувається. У тому числі й активності свого першого зама.

Прийшов час для кардинальних кроків. М’який варіант — кардинальне кадрове перезавантаження НАБУ і САП, звільнення Артема Ситника і Назара Холодницького, після чого проведення нового конкурсу. Однак після всіх скандалів навколо НАБУ багато хто налаштований ще рішучіше. Той же Ігор Луценко вважає: «Реорганізувати діяльність НАБУ і САП можна лише одним способом — ліквідувавши ці непотрібні органи зі спрямуванням звільнених коштів на фінансування Державного бюро розслідувань, яке й повинно розслідувати справи, зараз підслідні НАБУ». Але в обох випадках доцільно виписати судовий припис із забороною «активістам-антикорупціонерам» втручатися в роботу чи зв’язки НАБУ—САП, чи ДБР. Бо результат відомий …

Андрій МИСЕЛЮК,
експерт, політолог,
директор Інститутусоціально-політичного проектування «Діалог»

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Торгівля контрабандою йде в онлайн

Опубліковано

on

Костянтин ГАМКРЕЛІДЗЕ, старший партнер юридичної компанії Dega Partners, адвокат

Держава повинна оперативно врегулювати питання торгівлі в інтернеті, аби зупинити швидке зростання ринку незаконного імпорту.

 

Прем’єр-міністр України нещодавно заявив про необхідність боротьби з контрабандою і вказав на найбільш поширені схеми незаконного ввезення товарів в Україну. Серед них — оформлення вантажних автомобілів як порожніх, перетин кордону великою групою осіб («піджаки»), які частинами переносить велику партію товару, підміна документів, що здешевлює реальну вартість товару. Крім того, використовуються «шостий» метод розрахунку митної вартості, який дозволяє приховувати «сірий» імпорт, та офшорні компанії, коли через симуляцію порушень і подальше рішення суду товар, нібито, повертають за кордон.

Згідно зі звітом Єврокомісії у 2017 році митні органи на кордонах ЄС вилучили понад 31 млн контрафактних товарів на 580 млн євро. При цьому внаслідок порушення митних правил та контрабандного імпорту бізнес зазнає збитків. За даними Державної прикордонної служби, Україна щорічно втрачає 4 млрд доларів. «Чорний» та «сірий» імпорт шкодить усім галузям економіки країни. Наприклад, понад 50% автомобільних шин ввозиться в країну нелегально. Частка контрабанди на ринку плоских панельних телевізорів становить 9—10%, холодильників і пральних машин — 10—15%, телефонів, смартфонів і ноутбуків — 15—20%.

За останніми звітами уряду, боротьба з нелегальним ввезенням товарів дає результати: реалізація плану боротьби з контрабандою щодня приносить державному бюджету понад 400 млн грн. Однак залишається проблема продажу незаконних товарів в інтернеті, яку держава повинна оперативно вирішити.

«Сірий» та «чорний» імпорт має конкурентну перевагу у будь-якій галузі економіки. Ця перевага — необґрунтовано низька ціна. Кордон для такого ввезення товарів настільки прозорий, що митні збори, які обов’язково сплачують законослухняні імпортери, ніяк не впливають на собівартість товару. Близько 80% незаконно ввезених в Україну товарів реалізується онлайн. Так ділку легше сховатися за офіційним брендом та уникнути правової відповідальності — при реєстрації сайту не потрібно надавати відомості про його власника.

Покарати порушника неможливо через складність його ідентифікації. Отже, слід впроваджувати нові методи боротьби з продажем контрабанди через інтернет. Найефективніший спосіб — заборона на використання торгової марки офіційного виробника, що дозволить зупинити роботу до 90% онлайн-торговців у досудовому порядку й розчистити майданчик для реалізації продукції офіційних представників.

Держава повинна якомога швидше врегулювати обіг товарів за допомогою механізмів, які не дозволять розростатися ринку незаконного імпорту. В іншому випадку це може стати непереборною перешкодою для зближення України з ЄС, адже країна з мільярдними оборотами контрабанди в Європі не потрібна.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Цивільний кодекс України — виключно пандектний

Опубліковано

on

Іван ДАХНО, головний науковий співробітник Інституту законодавства Верховної Ради України

Упродовж 92-х років позаминулого століття (1804-1896 рр.) Наполеонівський кодекс вважався маяком континентальної цивільної кодифікації. У 1896 році у французів пальму першості відібрали німці, створивши Німецьке цивільне укладення. Відтак уже понад 120 років німцям належить лідерство кодифікації цивільного права. Карбуючи стройовий крок мало хто з наших військових здогадується, що то — «пруський крок», а дивлячись на конструкції наших цивільних кодексів, далеко не всі наші правники знають, що кодекси беруть початок з Німецького цивільного укладення. Недарма континентальна система права відома ще і як «романо-германська».

 

У лютому 1996 року на семінарі у Ворзелі (під Києвом) автор цих рядків запитав у відомого цивіліста, доктора юридичних наук, професора Опанаса Підопригори, чи перевершить проект Цивільного кодексу, який створювала його група, Німецьке цивільне укладення? Опанас Андронович похитав головою і відповів, що ні. Двадцять п’ятого серпня 1996 р. той проект було затверджено, але не законодавчо. Містив він вісім книг (розділів).

Після довгого марафону Верховна Рада 16 січня 2003 року затвердила третій в історії України Цивільний кодекс. У нього було «ампутовано» дві книги — про сімейне право і про міжнародне приватне право. Від такої «ампутації» кодекс не помер, що свідчить, що «ампутовані» книги не були життєво важливими для кодексу. Опанас Підопригора помер 1 січня 2005 року. Зазначу, що чинний ЦК України не вважається «кодексом Підопригори».

Автор цих років з 1995 року розмірковував над тим, як відібрати у німців пальму першості? Здавалося, що потрібно знайти якийсь важливий розділ, якого наприкінці 19 століття не помітили німці. Потім, у 2016 році, згадалася думка письменника А. П. Чехова про те, що найкраще поліпшує оповідання його скорочення. Отже, наш ЦК слід не розширювати, а скорочувати. Постійно мав на увазі, що родзинкою Німецького цивільного укладення є його «Загальна частина». Вона — німецький юридичний винахід. Німці показали, що може дати генералізація положень. Ці генералізовані положення відомі як «пандекти». У Баварському цивільному кодексі 1856 року не було «Загальної частини», тому він «розпух» аж на 17 тисяч статей. Пандектна «Загальна частина» забезпечила німецькому Кодексу юридичне довголіття.

У передових країнах континентальної системи права в цивільних кодексах немає книг (розділів) про інтелектуальну власність. Я їй не ворог нею опікуюся з 1977 року, але інтелектуальній власності потрібно знати належне місце.

У нас дурниця трапилася 1963 року, коли в ЦК перекочували з «Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік» від 8 грудня 1961 р. відповідні розділи. Більшовики, як відомо, не визнавали поділу права на публічне та приватне, і їм було байдуже куди ліпити інтелектуальну власність. От і приліпили її до ЦК. Окремих законів про інтелектуальну власність в СРСР ніколи не було аж до 31 травня 1991 року. Діяли відомчі нормативні акти.

Переконаний у Цивільному кодексі мають бути лише цивільно-правові норми і його не слід «засмічувати» публічно-правовими. «Засмічення» інтелектуальною власністю трапилося в 1963 і 2003 роках. Юридична громадсткість із цим змирилася й іншого варіанту не уявляє. «Засмічення» сприйняв і О. А. Підопригора.

Отже, з Цивільного кодексу від 16.01. 2003 року книгу четверту «Інтелектуальна власність» — геть. Доречні її положення слід інтегрувати в спеціальні закони з інтелектуальної власності. Книгу про спадкове право розумно буде об’єднати із Сімейним кодексом.

Цивільний кодекс України має бути лише пандектним. Взяти у давньоримського юриста Гая ланцюжок особи—речі—дії і пандекти нанизувати на ланцюжок так, як шашлики нанизуються на шампури. Чим більшої кількості гілок права стосується пандекта, тим краще. З чинного ЦК можна запозичити чимало пандект.

У січні 2019 року один з українських юридичних щотижневиків опублікував підбірку спогадів учасників марафону у зв’язку з ЦК від 16.01.2003 року. Це добре, що для майбутніх поколінь збережено важливі матеріали ще живих учасників і свідків. Автору цих рядків здається, що той марафон чимось нагадуавав полювання на чистокровних вовків. Вовки, як відомо, бояться переткнути лінію червоних прапорців. Та якщо хочемо відібрати у німців пальму першості в цивільній кодифікації, то цю лінію слід обов’язково переткнути. А це означає створення красивого й елегантного, повністю пандектного Цивільного кодексу України. З чого почати? Із зустрічей фахівців, здатних творчо мислити, навіть якщо в них немає наукових ступенів і вчених звань. Паул, Гай, Модестін, Папініан і Ульпіан не були академіками у стародавньому Римі, а який слід залишили!

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.