Забезпечення захисту прав людини в Україні, Європі та світі: доктринальні засади, історична ретроспектива, сучасність та конвергенція квантового майбутнього в світовому контексті (частина 1)

Петро БІЛЕНЧУК,
професор Національного авіаційного
університету

Цього року весь світ відзначає 72-річницю з для проголошення Організацією Об’єднаних Націй Загальної декларації прав людини (далі — Загальна декларація). Проголошуючи її як певний взірець, наріжний камінь, основоположний міжнародний акт цивілізації, відповідати якому повинні всі народи й усі держави, з тим, щоб кожна людина й кожна структура суспільства постійно прагнули шляхом проведення просвітницької та освітньої діяльності сприяти поважанню цих прав і свобод, а також забезпечити шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів їх загальне й ефективне визнання та дотримання як серед народів країн-членів ООН, так і серед народів тих територій, що перебувають під їхньою юрисдикцією (Загальна декларація прав людини. Київ: Українська правнича фундація, 1995, с. 4).

Очевидно, що ці основоположні доктринальні положення мають особливе значення для нашої країни, оскільки в момент проголошення її незалежності українцям здавалося, що нове життя автоматично й миттєво забезпечить кожному громадянину волю, свободу, правовий захист, охорону його прав й інші атрибути цивілізації. На жаль, так не сталося. Очевидно й зрозуміло, що ні указом, ні відомчими розпорядженнями всіх нас водночас зробити щасливими, радісними, освіченими, заможними й багатими неможливо. Еволюція суспільства — це тривалий процес, який потребує розробки і впровадження в наше життя новітньої асиметричної моделі цивілізаційного розвитку. Сьогодні в нас є можливість запропонувати вам розгляд основних доктринальних засад правового забезпечення захисту прав і свобод людини в Україні, Європі і світі.

Сподіваюся, що ознайомлення з цими ідеями, роздумами та міркуваннями дасть шанс використати ці знання, щоб змінити нашу свідомість і мораль для того, аби наше життя стало кращим, радісним і щасливим.

Україна на світовій соціально-правовій мапі цивілізації

Україна  — це милозвучне слово, назва великої держави, коріння якої походить із сивої давнини, країни, історія якої складає тисячоліття. Нагадаю, 24 серпня 1991 року Україна проголосила свою незалежність. На карті Європи й світу з’явилася нова держава, яка відновила свою незалежність і посіла гідне місце серед інших країн і народів сучасної цивілізації. Століття поневолення й залежності від інших держав залишили Україну із сотнями проблем  — економічних, фінансових, побутових, транспортних, технологічних, інформаційних, комунікаційних, паливних та криміногенних. Багато десятиліть тривала ізоляція від світового співтовариства, а та інформація, що публікувалася, була спотворена й тенденційна, вона не відповідала реальному, об’єктивному й справжньому стану речей.

Після здобуття волі Україна, попри проблеми, пов’язані із вторгненням російських військових формувань і реальною військовою агресією наша країна, як не дивно, продовжує бути найспокійнішою й найстабільнішою державою в світі.

Сьогодні Україна  — це самостійна, суверенна, правова держава Українського народу, проголошена Актом про незалежність 24 серпня 1991 р., що закріплено у власному основоположному акті (законі) установчої влади Українського народу  — Конституції, яка прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 р.. Цими визначними історико-правовими документами було відновлено українську державність, яка існувала ще з часів трипільської культури.

Київ і Львів, Луцьк і Харків, Чернігів і Кам’янець-Подільський, Житомир і Черкаси, Кременчук і Богуслав, Остріг і Рівне, Путила і Княждвір, Шешори й Татарів, Іванівка й Умань, Рахів і Мукачево, Ужгород і Чоп, Ніжин і Велика Добронь, Струмкове і Яворів, Тернопіль і Кропивницький, Миколаїв і Дніпро, Запоріжжя і Херсон, Донецьк і Луганськ, Івано-Франківськ і Чернівці, Хмельницький і Вінниця, Полтава і Суми, Манява й Уторопи, Спас і Космач, Косів і Верховина, Снятин і Коломия, Мазепинці й Батурин, Бар і Бердичів, Одеса й Крим, Чорне море і Карпати, Трипілля і Черняхівщина — це незабутні й неповторні місця нашої історії і культури, науки та освіти, чарівної природи й цілющого повітря. Наразі Україна  — одна з найбільших європейських держав, яка розташована в Східній Європі, межує із сімома сусідніми країнами: на півночі з Білоруссю, на півночі та сході — з Російською Федерацією, на заході — з Польщею, Словаччиною, на південному заході — з Угорщиною, Румунією і Молдовою. На півдні Україну омивають Чорне й Азовське моря. Територія країни — 603,7 тисяч квадратних кілометри (для порівняння: Франції — 551, Німеччини  — 356, Великобританії — 244, Італії — 301, Іспанії — 505). Населення України (згідно останнього перепису) — 45 мільйонів (Німеччини — 78, Франції — 56, Великобританії — 58, Італії — 59, Іспанії — 40).

Тож сьогодні фактично кожен сотий житель планети Земля є українцем. Найбільша відстань із заходу на схід — 1300 км, з півночі на південь — 900 кілометрів. Загальна довжина державного кордону України становить 7 698 км. З них: з Росією — 2 484, Білоруссю  — 952, Румунією — 608, Польщею — 542, Словаччиною  — 98, Угорщиною — 135, Молдовою — 1 194. Довжина морського кордону — 1 758 км (чорноморська ділянка — 1 533 км, азовська — 225 км).

Протягом тисячоліть українська нація формувалася на території сучасної України. Історики знаходять її коріння в трипільській культурі, яка розвивалася в середньому Придніпров’ї в ІІІ тисячолітті до нашої ери, у спадщині скіфів, черняхівських пам’ятках. А понад 1 100 років тому на просторах України утворилася могутня середньовічна європейська монархія – Київська Русь.

Основоположні конституційні засади установчої влади

Українського народу Як уже зазначалося, 16 липня 1990 року Верховна Рада України прийняла історичної ваги документ — Акт про державний суверенітет, в якому проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Українського народу в межах території України та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Пізніше, 24 серпня 1991 р., реалізуючи положення Декларації про державний суверенітет України й виходячи з права на самовизначення, Верховна Рада проголосила Акт про незалежність України, територія її була оголошена неподільною й недоторканною. Тут мають чинність виключно Конституція і закони України. А першого грудня 1991 р. відбувся всеукраїнський референдум, який підтвердив цей історичний вибір українців з результатом у понад 90 відсотків голосів. А це значить, як справедливо зазначає С. Головатий, що в «основоположному законі України» Конституція постає як суспільний договір членів української спільноти (а не як «основний закон держави») стосовно основоположних засад організації та функціонування державної влади обмеженого характеру, за мету для якої членами української спільноти встановлено обов’язок влади не тільки гарантувати, а й реально на практиці забезпечувати, реалізувати в повсякденній державотворчій діяльності її невід’ємні (невідчужувані) природні права та основоположні свободи (Антологія лібералізму: політико-правничі вчення та верховенство права / упор.: С. Головатий, М. Козюбра, О. Сироїд; відпов. ред. С. Головатий; наук. ред. С. Головатий, О. Сироїд, О. Волкова, А Черевко; вступ. сл. С. Головатий. Київ: Книги для бізнесу, 2008. с. 8.).

Конституціоналізм і природне право

Виходячи з даних позицій конституціоналізм як явище  — це результат втілення органами законодавчої, виконавчої, судової влади та місцевого самоврядування в реальному житті ідеї, згідно з якою жодна гілка державної влади не є вільною від обмежень. А така ідея, своєю чергою, є наслідком реалізації на практиці ідеї верховенства права, яка вже сама собою також є набутком правового вчення про природне право. Тут важливо акцентувати особливу увагу ще й на тому, що однією з визначальних рис верховенства права є те, що саме з ним традиційно пов’язується Конституція як явище, яке фактично вибудовує «основоположні засади діяльності установчої влади народу». А це значить, що необхідно всім українським правникам нарешті усвідомлено зрозуміти й визнати, що конституціоналізм у рамках Європейської традиції права (а відтак і науки) постав на основі вчення про природне право.

Тому однією з характерних рис конституціоналізму є те, що навіть законодавчу владу держави (а, відповідно, й виконавчу та судову) обмежено певними принципами (приписами) Конституції. У цьому випадку Конституція дає відповідь на питання, в який спосіб влада держави має бути законно обмежена навіть за тієї особливої умови, що основоположний закон держави (основоположний закон установчої влади народу) є її власним продуктом (Антологія лібералізму: політико-правничі вчення та верховенство права / упор.: С. Головатий, М.  Козюбра, О. Сироїд; відпов. ред. С. Головатий; наук. ред. С.  Головатий, О. Сироїд, О. Волкова, А. Черевко; вступ. сл. С. Головатий. Київ: Книги для бізнесу, 2008. С. 7.).

Таким чином, згідно з положеннями «основоположного закону», закріпленого в 1996 році Верховною Радою України, тепер наш народ більше відомий світові як український народ, а держава, яка після багатовікового поневолення з початку грудня 1991 р. на основі всеукраїнського референдуму стала правовою, суверенною і незалежною, відома як Україна.

Очевидно, що утворення самостійної України вимагає суттєвого перегляду змісту, структури й системи правової освіти, формування її нової концепції розвитку відповідно до норм міжнародного права, Загальної декларації прав людини (1948 р.) та Конституції України (1996 р.).

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути