Залежність правоохоронної системи від глобального капіталу

Олексій БОЧКОВИЙ, провідний фахівець науково-дослідної лабораторії з проблем попередження, припинення та розслідування злочинів територіальними органами Національної поліції України Луганського державного університету
внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, кандидат юридичних наук, старший дослідник

Ми живемо в час, коли великий бізнес дуже сильно переплітається з політикою. Й у цьому не було б нічого особливого, якби більша частина вітчизняних топ- чиновників, безпосередньо чи через підставних осіб активно не займалися бізнесом. За таких обставин прийняття відповідальних рішень в управлінні державними органами відбувається з урахуванням бізнесових інтересів самого чиновника.

Звісно, зв’язок бізнесу і політики є нормою для більшості країн, проте, якщо в розвинених країнах простежується забезпечення розумного поєднання інтересів бізнесу й захисту суспільства в цілому від загальнокримінальної злочинності, то в Україні такого розмежування не існує. Лобіюючи та приймаючи закони в інтересах свого бізнесу, чи бізнес-партнерів, законодавці приймають нормативно-правові акти, які забезпечують отримання прибутку. Часто такий прибуток забезпечується шляхом створення монополій чи інших шляхів пригнічення конкуренції. При цьому доволі низький рівень законотворчої техніки призводить до того, що узаконені засоби захисту власного бізнесу, які прийнятні у сфері фінансів, застосовуються до інших суспільних відносин, у тому числі й у сфері розслідування кримінальних правопорушень загальнокримінальної спрямованості.

Зокрема, якщо застосування принципу захисту комерційної чи банківської таємниці при розслідуванні фінансових правопорушень є обґрунтованим та цілком виправданим, то застосування такого принципу при розслідування розбоїв, викрадень людей, незаконного заволодіння майном, розкрадання бюджетних коштів тощо є неприпустимим. Забюрократизовані процедури отримання дозволу на доступ до банківських рахунків осіб, які обґрунтовано підозрюються в розповсюдженні наркотичних засобів, унеможливлюють сьогодні ефективну протидію цьому явищу в Україні. Самі правоохоронці визнають, що процедурні аспекти документування злочинної діяльності повністю їх обеззброюють перед злочинцями.

Таким чином, глобальні капіталістичні процеси, без яких неможливе функціонування жодної економіки в світі, впливають і на Україну, диктуючи свої правила гри. От тільки в розвинених країнах ці процеси відбуваються під контролем та під наглядом держави з урахуванням інтересів суспільства, а в Україні такий контроль відсутній. Адже особи, які мають контролювати цей процес, зацікавлені у збільшенні прибутку, а суспільство не настільки відкрите, щоб адекватно реагувати на ігнорування своїх інтересів. При цьому, розмірковуючи про відкрите суспільство, ми маємо на увазі не концепцію Карла Поппера, сформовану на підставі досліджень Анрі Бергсона та досліджену у працях сучасників (О. Литвинов), а відкрите суспільство як об’єктивну реальність. Відкрите суспільство — це ментальна готовність активної поведінки задля суспільної безпеки, в тому числі й застосовуючи сучасні інформаційно-технічні досягнення. Глобальний фінансовий ринок нагадує перегони, де кожен етап закінчується грошовою винагородою. Адже, як влучно зауважує Дж. Сорос, панівною цінністю глобальної капіталістичної системи є гонитва за грішми.

При цьому суперництво у сфері фінансів відбувається за відповідними правилами, порушення яких передбачає санкції, здебільшого економічні. Як тільки хтось із гравців фінансового ринку виходить за його межі та допускає вчинення злочину, вступають інші важелі впливу — правоохоронні. У всякому випадку, так відбувається в цивілізованих країнах.

Конкуренція в корупції

Навіть процеси впливу бізнесу на законотворчість у розвинених країнах чітко регламентовані для мінімізації зло вживань. Адже така практика природна для законотвор чої діяльності й її ігнорування з боку законодавця, як це відбувається в Україні, призводить до негативних наслідків у формі політичної корупції. Хоча дорікати владі за корупцію — українська національна риса. При цьому більша частина суспільного невдоволення виходить від представників громадськості, які в минулому були чиновниками або політиками й втратили свої владні позиції. Тобто фактично відбувається дорікання в тому, що не вони займаються корупцією, а хтось інший. Така собі «конкуренція в корупції».

Якщо дивитися на увесь цей процес з боку, складається враження повного абсурду: багато хто в суспільстві знає або здогадується про рівень корупції, політики теж знають про свою корупцію, так само як і чиновники, але всі роблять вигляд, що нічого не відбувається. Таке ставлення сформоване історично. Адже всі, хто жив за СРСР, чудово пам’ятають, а ті, хто не жив, чули з розповідей, що працівники всіх без виключення підприємств, заводів, фабрик тощо, несли з роботи необліковану продукцію, водії виливали паливо на узбіччя для «виконання» норми, завідувачі складів укривали продукцію для формування дефіциту. Цей ряд можна продовжити. Усе це відбувалося десятками років й усі про це знали, але ніхто не намагався виправити такий порядок. Чому? Бо тих, яким це було вигідно, була більшість! Люди працювали на заводі за незначну заробітну плату, бо можна ще було винести частину продукції. З роботи звільняли лише тих керівників, які не давали співробітникам красти, а тому на них жалілися ті, хто допускав, що крадуть без їх участі.

Таке ставлення до державного майна та до власності взагалі сформувало в більшості суспільства доволі негативну ментальну позицію: «я не зацікавлений у майбутній долі підприємства, на якому працюю, адже воно державне, тобто нічиє, а тому буду його використовувати в своїх цілях, але дуже хочу, щоб держава забезпечувала високий рівень мого життя й надійно захищала мене від протиправних посягань». Таке ставлення тривало настільки довго, що більшість населення перестала усвідомлювати взаємозалежність вказаних вище факторів: безвідповідальне ставлення до державного майна не сприяє розвитку соціальних стандартів, адже багато ресурсів іде на нейтралізацію наслідків такого ставлення.

Лобізм і законотворчість

Така ж ситуація з участю громадян у процесах державотворення та підтримання публічного порядку. Більшість населення не вважає за потрібне цікавитись законодавством, сподіваючись, що обрані ними депутати тільки те й роблять, що переймаються покращенням їх доброту. Та реальність така, що більшість нормативно-правових актів, які розглядаються Верховною Радою України, приймаються в інтересах не пересічних громадян, а бізнесу. А сучасний рівень відкритості законотворчого процесу та лобіювання не дозволяє встановити осіб, які зацікавлені у прийнятті того чи іншого нормативно-правового акта, щоб оцінити їх мотиви та можливі негативні наслідки.

При цьому, ознайомившись із працями В. Ф. Нестеровича, можна впевнено стверджувати, що законодавче регулювання лобізму в деяких державах є яскравим прикладом відкритості суспільства та політичних процесів. Усі знають, що крупні корпорації чи фірми так чи інакше впливають на політичні процеси та законотворчу діяльність. То чому б цьому процесу не надати статусу законного? Адже такі процеси все одно відбуваються й будуть відбуватись. А їх тінізація створює велику кількість суперечностей та ризиків. Основним із них є прийняття нормативно-правових актів з прихованими мотивами, а однією із суперечностей — діяльність самих лобістів, яка прирівнюється до політичної корупції виключно через відсутність нормативного регулювання.

Вплив капіталу на протидію злочинності

Та повернемося до впливу капіталу на протидію злочинності. В Україні за рахунок тотальної політизації суспільних процесів фінансові правила розповсюдились на всі інші відносини: рішення правоохоронних органів та суду в більшості випадків залежать від соціального чи матеріального статусу особи, яка допускає порушення закону. А порядок збору доказової інформації не відповідає ні цілям та завданням кримінального процесу, ні сучасним суспільним потребам.

Крім того, особи, які володіють бізнесом та мають надприбутки, живуть в іншій реальності, адже об’єктивно їх безпека знаходиться на іншому рівні, ніж захищеність середньостатистичного громадянина. Шанс отримати тілесні ушкодження в темному провулку бізнесменом високого рівня чи топ-чиновником надзвичайно низький. Саме тому, питання, пов’язані з безпекою суспільства від злочинів загальнокримінальної спрямованості для політичної еліти країни не розглядаються та навіть не беруться до уваги під час розробки чергових нормативно-правових актів, ця проблема для них непомітна. Це так само, як людина, яка народилася й прожила у багатоповерхівці мегаполісу, не може зрозуміти проблеми сільського жителя з утилізацією відходів, водопостачанням тощо.

Звісно, така ситуація притаманна будь-якій державі. Але в інших країнах для формування норм законодавства, які віддзеркалюють реальні суспільні відносини, створені спеціальні дієві процедури, за якими суспільні запити, у формі пропозиції, через відповідних фахівців доводяться до законодавчих органів. Зокрема, в разі виникнення організаційних чи правових проблем щодо протидії злочинності у Швеції, за твердженням заступника головного прокурора Управління боротьби з економічними злочинами Яна Тіблінга, який був учасником міжнародного семінару у лютому 2017 р., керівники зацікавлених підрозділів готують свої пропозиції та подають їх відповідному міністру. Вирішення необхідних організаційних проблем, у більшості випадків, здійснюється негайно. Якщо ж потрібні законодавчі зміни, то через встановлені законом процедурні моменти прийняття необхідних поправок може зайняти декілька місяців. При цьому, якщо правоохоронні органи подали обґрунтовані пропозиції, то вони неодмінно будуть реалізовані.

Правоохоронна діяльність і комунікація із суспільством

Важливо, що в західних державах постійно відбувається комунікація із суспільством. Адже ефективність правоохоронної діяльності прямо залежить від відкритості доступу до інформації про будь-які асоціальні прояви. А в українських реаліях поки що передчасно говорити як про відкритість суспільства, так і про ефективний інформаційний обмін між суспільством та правоохоронними органами. Адже, на відміну від розвинених країн, замість єдиного інформаційного простору, в Україні існують закриті корпоративні інформаційні системи без налагодженої комунікації. Навіть між службами та підрозділами МВС України до цього часу не налагоджено інформаційної комунікації, більшість інформаційних запитів реалізовується через паперові носії, як і 100 років тому. А озвучені плани запровадження електронного кримінального провадження чи оперативно-розшукової справи не передбачають спрощення процедурних аспектів. Різниця між звичайним прова дженням й електронним лише в тому, що в першому випадку ми документ читаємо з паперу, а в другому — з монітору, хоча в разі необхідності погодження все одно потрібно друкувати паперовий носій. Самі практичні працівники скаржаться, що введення «електрон ного документообігу» додало тяганини, адже тепер кожен документ потрібно роздрукувати, підписати і потім сканувати, щоб «завантажити в комп’ютер».

У той же час в Україні є й успішні приклади реалізації електронного документообігу. Наприклад, у сфері господарських відносин, податкових, банківських тощо. Достатньо успішно реалізується спосіб електронного підпису при реалізації різноманітних прав з достатньою захищеністю інформації. Чому до цього часу це не реалізовано у кримінальному процесі?

Україна на міжнародній арені доповідає про значні успіхи у протидії злочинності чи корупції, а насправді така протидія відбувається лише на папері чи у ЗМІ, адже чинні нормативно-правові акти, зокрема ті, які регулюють кримінальний процес та оперативно-розшукову діяльність, не дають можливості ефективно протидіяти злочинності. Заради справедливості зауважимо, що складності у протидії загальнокримінальній злочинності в більшій чи меншій мірі є у всьому світі, чому активно сприяє глобальний капіталізм. Яскравим прикладом вказаного стану речей є захист комерційної таємниці, яка не розголошується корпораціями навіть тоді, коли доступ до неї правоохоронних органів є єдиним засобом запобігання тяжким злочинам. Один із найгучніших випадків був пов’язаний з терактом у США, коли злочинець Саїд Фарук користувався смартфоном від Apple і, можливо, здійснював підготовку до теракту та вів переговори з його допомогою. ФБР звернулося до компанії Apple з вимогою прибрати обмеження на кількість спроб введення пароля, щоб мати можливість розблокувати смартфон злочинця. На цю вимогу керівництво відповіло відмовою. Глава компанії Тім Кук у своєму відкритому листі заявив, що в Apple не будуть створювати лазівки в операційній си стемі, а конфіденційність особистої інформації — один з основних пріоритетів. Справа закінчилася тим, що спецслужбам вдалося вирішити завдання без допомоги Apple. Методом напилення металу виготовили копію пальцевого відбитка власника смартфона й отримали доступ до інформації. Але найчастіше втрата часу загрожує настанням тяжких наслідків.

І цей випадок яскраво демонструє наступне. Приватні корпорації з метою власного збагачення та отримання прибутку створюють певні продукти, які захищаються комерційною таємницею з боку держави. І навіть тоді, коли розкриття комерційної таємниці може убезпечити суспільство від шкоди, держава стає на бік корпорацій, а не суспільства, яке вона зобов’язана захищати. Чим не вплив глобального капіталу на протидію злочинності?

Виходячи з логіки закону, закладеної з давніх віків, держава втілює в собі організацію, яка повинна забезпечувати безпеку суспільства і захищати від антисуспільних проявів. Таким чином, правоохоронна система повинна бути інструментом у руках держави на боці суспільства. Сьогодні ж ми спостерігаємо ситуацію, коли правоохоронна система, як і судова, являють собою арбітрів у протистоянні суспільства й антисуспільного елементу. При цьому другий має більший обсяг прав, ніж перший.

Дещо про докази та їх співвідношення

Не до кінця, з точки зору логіки та здорового глузду, зрозумілим видається й співвідношення доказів, отриманих оперативним шляхом, процесуальним чи пересічними громадянами. Одна й та ж інформація оцінюється по-різному залежно від того, хто її надав. Такий підхід виправданий у разі, коли є сумніви в її правдивості, але навіть тоді, коли таких сумнівів немає, інформацію не будуть брати до уваги в суді, якщо її надали оперативні працівники правоохоронних органів без відповідного підпису судді в одному з дозвільних документів.

Сьогодні оперативно-розшукова діяльність, завдяки якій виявляється та розкривається понад 80% злочинів, взагалі позбавлена ефективних механізмів документування злочинної діяльності. Будь-яка дія оперативного співробітника щодо документування злочинної діяльності, мало того, що позбавлена оперативності як основного принципу протидії злочинності, так ще й розцінюється прокуратурою та судом як провокація.

Зокрема, Україна вже декілька років потерпає від телефонного шахрайства. Про це постійно повторюють у ЗМІ. При цьому за чинним законодавством протидіяти цим фактам правоохоронні органи не можуть, адже до того часу, поки поліція отримає дозвіл та фактичну змогу відстежити й зафіксувати номер телефону, з якого вчиняється шахрайство, злочинець десять разів змінить телефон, карту та навіть місце проживання. Адже на процедуру отримання доступу може піти один, а то й кілька тижнів.

Більше того, сам факт існування двох нормативно-правових актів — КПК та «закону про ОРД», — не сприяє ефективності правоохоронної діяльності, особливо в умовах, коли останній ігнорується судами при прийнятті рішень. Сучасний стан протидії злочинності вказує на значне відставання правоохоронних засобів та методів від злочинних. І подальше ігнорування запитів суспільства на підвищення ефективності в протидії злочинності призводить до втрати й без того невеликої довіри до правоохоронної сфери держави.

Нещодавно був прийнятий закон щодо відкритості обліку осіб, які притягуються до відповідальності за сексуальне насильство стосовно дітей. Такий запит суспільства. А чи не має запиту суспільства щодо таємниці банківської, комерційної тощо?

Так, глобальний капітал впливає на правоохоронну систему в Україні та в інших країнах, як і на всі інші сфери життя суспільства, але рівень такого впливу має бути прогнозованим та контрольованим з боку суспільства, яке має бути достатньо відкритим, щоб це реалізувати.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути