Злочинність в Україні: статистичні маніпуляції правоохоронців. Аналіз стану злочинності, її структури і динаміки на території країни за 2017 рік (у порівнянні зі статистичними даними за 2009, 2010, 2013—2016 роки) (Частина 1)

Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора України (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), кандидат юридичних наук, адвокат, заслужений юрист України

За результатами проведеного мною чергового аналізу злочинності варто одразу визнати, що сьогоднішні правоохоронні органи України відверто не виконують покладені на державу конституційні обов’язки, в тому числі й не забезпечують належний захист громадян від злочинних посягань. Аби змінити цю ситуацію на краще, керівництво силових відомств мало б щорічно аналізувати статистичні дані злочинності в нашій державі, розробляти скоординовані заходи з покращення криміногенної ситуації в цілому та по окремих регіонах. При цьому потрібно дослухатися до тих експертів, які постійно наголошують на критичному її стані, щорічно обговорювати результати на спільних координаційних нарадах із залученням керівництва держави, інших представників влади, як центральних, так і місцевих, ЗМІ і громадськості. Однак, на жаль, абсолютно жодних кроків у цьому напрямі нинішня влада не робить. Про що можна говорити, якщо протягом 2014—2018 років у державі не проведено жодної такої координаційної наради на рівні центральних правоохоронних відомств? Я вже мовчу про участь у таких заходах Президента чи Прем’єр-міністра України.

Боротьба зі злочинністю лише на TБ

Замість реальної боротьби зі злочинністю ми лише спостерігаємо окремих керівників правоохоронних органів (в основному, Ю. Луценка) на телеканалах або у Фейсбуці із «солодкими розповідями» про те, що злочинність у 2017 році значно знизилася та що нинішні «правоохоронці» мають найкращі показники розкриття злочинів у порівнянні з попередніми роками. Як колишній тричі заступник тоді ще Генерального прокурора України та шість разів прокурор області категорично заявляю, що такі «заяви», в тому числі й ниніш- нього Генпрокурора (невідомо якої країни), є абсолютною брехнею та самопіаром, щоб таким чином «замилити очі» суспільству, приспати його пильність, приховати результати «недолугих» реформ та їх катастрофічні наслідки для всієї країни, суспільства й окремих громадян. Зверніть увагу, що за час правління нинішньої влади ні керівник МВС А. Аваков, ні Генеральний прокурор Ю. Луценко не звітували у Верховній Раді ні про стан злочинності в державі, ні про стан боротьби з нею, ні про причини погіршення ситуації на цих важливих напрямах діяльності правоохоронних органів, не порушували в парламенті питання про вжиття заходів законодавчого характеру щодо виправлення криміногенної ситуації в державі. А про стан дотримання конституційних прав і свобод громадян на стадії досудового розслідування вони взагалі ніколи не згадують.

Взяти хоча б «звіт» (хоча за змістом він не є таким) Генерального прокурора Ю. Луценка про результати діяльності органів прокуратури за 2017 рік. Окрім політичних заяв, гучних й одночасно порожніх обіцянок та голослівного демонстрування презентаційних схем, ніякого аналізу дійсного, реального стану злочинності в державі та протидії їй ним не було зроблено. Правда, деякі статистичні дані були все ж озвучені, але зі зручного для нього боку й дуже узагальнені, акценти розставлені на одиничних резонансних справах, а не на загальній картині результатів роботи органів прокуратури, яка, я нагадую, не є органом боротьби зі злочинністю.

Так, Генпрокурор чомусь промовчав про те, на якій підставі органи прокуратури, в першу чергу Головна військова прокуратура, приймають до свого провадження кримінальні справи, підслідні НАБУ, розслідують їх у порушення вимог про підслідність і навіть направляють до суду. При тому мене особисто не здивувала його професійна безграмотність, коли він фактично доповідав як керівник правоохоронного органу, в якого основна функція полягає саме в боротьбі зі злочинністю, в тому числі й з корупцією, в той час як Ю. Луценко таким не є, ні відповідно до вимог КПК України, ні, тим більше, оновленої Конституції України. Таким чином, це був типовий виступ політика, а, може, навіть і шоумена, який, мабуть, має власні амбіції саме на політичне майбутнє, а не Генпрокурора, підлеглі якого повинні здійснювати, перш за все, нагляд за додержанням законів як під час проведення оперативно-розшукової діяльності, про що він ні разу, до речі, навіть не згадав, та на стадії досудового розслідування, яке проводить, звертаю вашу увагу, не лише прокуратура, тим більше тимчасово, а в більшості своїй — слідчі інших правоохоронних органів. Про цей напрям Генпрокурор теж мовчав як риба, бо, мабуть, не знав, про що говорити.

Як влучно підмітив один із журналістів, сьогодні Генеральна прокуратура перетворилася на банальну «піар-платформу». Тому й не дивно, що у всіх фахівців виникало закономірне питання: а чому ж Генпрокурор не доповів народним депутатам про стан злочинності та про результати досудового розслідування, в тому числі й про стан дотримання конституційних прав громадян, за 2017 рік? А відповідь досить проста і зрозуміла: доля простих людей давно не є пріоритетом діяльності нинішньої прокуратури, бо фактично за сьогоднішньої влади цей колись потужний орган із нагляду за додержанням прав і законних інтересів громадян знищено!

Який же дійсний стан справ?

Люди страждають від розгулу злочинності, кожного дня ми чуємо з телеекранів про чергові криваві події, вбивства, зокрема й із застосуванням вогнепальної зброї, вибухи, крадіжки й угони автомобілів, розбої та грабежі, викрадення людей, підпали й інші резонансні кримінальні правопорушення, в зв’язку з чим кожного дня все небезпечніше стає виходити на вулиці після 18 години. А тепер завдамося питанням: хіба це свідчення про зниження рівня злочинності в нашій країні? Які ще наочні докази потрібні владі, щоб вона не приховувала та не фальсифікувала реальні коефіцієнти стану злочинності, а навпаки, негайно розпочала вживати ефективні заходи для виправлення криміногенної ситуації в державі?

Маючи достатній досвід роботи в правоохоронних органах, я не можу спокійно спостерігати, як наша країна, через нав’язані ззовні «реформи» та завдяки діям так званих «інших фахівців у галузі права», яким саме при нинішній владі було «відкрито дорогу» не лише в правоохоронні органи держави, а навіть у прокуратуру, причому одразу і в центральний апарат ГПУ, куди свого часу, окрім прокурорських працівників і хіба що суддів, не потрапляв ніхто, скочується до рівня найбільш криміногенних країн світу. Змушений нагадати, що станом на 2017 і 2016 роки Україна посідала, відповідно, 154 і 156 місце зі 163 позицій за міжнародним рейтингом най- безпечніших для життя країн під назвою Global Peace Index. Ви лише вдумайтесь — у цьому рейтингу ми розташовуємося між Центральною Африканською Республікою і Суданом. Для більш наочного оцінювання цієї ситуації повідомляю, що ще в 2015 році ми займали 152 сходинку, у 2014 році — 144, з 2010 по 2013 році — 120, а в 2009 році — 118. Тобто, якщо й надалі буде продовжуватися така тенденція, то до 2020 року ми можемо й очолити цей рейтинг, тільки із самого низу. Саме тому я в черговий раз намагаюся привернути увагу керівництва нашої держави і правоохоронних органів до цієї проблеми.

Для об’єктивного сприйняття наведених статистичних даних, аналіз яких я вже неодноразово проводив протягом 2016—2017 років, цього разу ми будемо порівнювати дореволюційний рівень злочинності, період після Революції Гідності та злочинність при сьогоднішній так званій «демократичній» владі.

Загальні статистичні дані по Україні

Так, протягом 2017 року в Україні правоохоронними органами було зареєстровано 1 050 617 кримінальних правопорушень, що дещо менше в порівнянні з минулими роками (у 2016 році — 1 124 401, у 2015 — 1 093 314, у 2014 — 1 137 436, у 2013 — 1 553 056, у 2010 — 2 851 115, а в 2009 — 2 617 806 кримінальних правопорушень). При тому показники за 2014— 2017 роки викликають у мене реальні сумніви, адже ситуація зі вчиненням злочинів у нашій країні, про що я говорив вище, лише погіршується останнім часом, а не покращується. Проте, по-перше, зменшення кількості зареєстрованих злочинів за останній період у порівнянні з 2009—2010 роками пояснюється окупацією Криму й значної частини Донецької і Луганської областей, які свого часу (до лютого—березня 2014 року) були дуже криміналізовані та посідали перші місця за рейтингами небезпечності в країні. Друга причина такої розбіжності в цифрах пояснюється намаганням нинішнього керівництва правоохоронних органів штучно занижувати рівень злочинності, ухилятися від реєстрації злочинів, особливо вчинених в умовах неочевидності. А третьою обставиною такого стану є небажання потерпілих повідомляти в поліцію про вчинені злочини в зв’язку з недовірою громадян до можливості розкрити ці злочини та тяганини їх по допитах і виконання інших процесуальних дій.

Найбільше в 2017 році зареєстровано кримінальних правопорушень у місті Києві (138 602), Дніпропетровській (94 417), Одеській (78 477), Харківській (73 144), Запорізькій (61 529), Львівській (58 712) областях. Зауважу, що одні з найнижчих у державі такі показники в Тернопільській (11 951), Чернівецькій (14 978) та Івано-Франківській (15 527) областях, що можна легко пояснити різницею в кількості населення, рівнем бізнесового навантаження, масовим відтоком населення за кордон на заробітки й рівнем правової культури.

Потрібно зауважити, що завдяки недолугому КПК України, прийнятому ще за влади Януковича, майже по кожному другому зареєстрованому кримінальному правопорушенню пізніше, після проведення формальних, в основному, слідчих дій, слідчими були прийняті рішення про закриття за реабілітуючими підставами, тобто за фактом відсутності події злочину: в 2017 році — у 526 706 випадках, або у 50,1% (для порівняння: в 2016 році — у 531 797 (47,3%), в 2015 — у 528 132 (48,3%), в 2014 — у 608 297 (53,5%), в 2013 — у 989 496 (63,6%)).

Таким чином, без урахування зареєстрованих кримінальних правопорушень, закритих за реабілітуючими підставами, загалом протягом 2017 року обліковано 523 911 кримінальних правопорушень, в той час як протягом кількох минулих років таких правопорушень було дещо більше: в 2016 році — 592 604, в 2015 — 565 182, у 2014 — 529 139, у 2013 — 563 560. Проте в порівняні з «дореволюційним періодом» цей показник значно зріс: у 2010 році — 509 319, а в 2009 — 442 765. Не варто також забувати, що в показниках 2009—2013 років також враховувалися статистичні дані по окупованих на сьогодні територіях Луганської та Донецької областей, а також Автономної Республіки Крим. Тобто висновок напрошується лише один: стан злочинності на даний час суттєво погіршився в порівнянні з 2009—2013 роками.

Злочини за ступенем їх тяжкості

Окрім цього, якщо розглядати кримінальні правопорушення в розрізі ступеня їх тяжкості, то протягом 2017 року по державі також спостерігається деяке статистичне зменшення особливо тяжких злочинів — 16 586 у порівнянні з минулими роками: у 2016 — 19 021, у 2015 — 21 513 та в 2014 році — 25 872. Але й ця відмінність не є свідченням покращення криміногенної обстановки в державі, бо такі критичні показники у вказані роки пов’язані насамперед з активними бойовими діями на Сході України та революційним періодом у країні. Проте, якщо порівнювати ці статдані з попередніми періодами, то навпаки — в 2016—2017 роках спостерігається значне збільшення цих злочинів, а саме: в 2013 році їх було виявлено 13 776, в 2010 –12 094, в 2009 — 13 597. Хоча, ще раз звертаю увагу, що в той час територія України була суттєво більшою, ніж зараз, бо в цю статистику обліковувалися злочини, вчинені в АРК і по окупованих територіях Донецької і Луганської областей. Водночас слід мати на увазі й той факт, що навіть у порівнянні з 2016 роком у 2017-му в окремих регіонах кількість облікованих злочинів також дещо збільшилась, зокрема, в Тернопільській (з 121 до 237, або +95,9%), Закарпатській (з 190 до 237, або +24,7%) та Чернігівській (з 245 до 260, або +6,1%) областях.

Майже про аналогічну ситуацію свідчать статистичні дані за 2017 рік і про кількість облікованих тяжких злочинів, яких зафіксовано 198 074, що дещо менше показника 2016­го (213 521). Разом із тим, у попередні роки їх було значно менше: у 2015 — 177 855, у 2014 — 154 216, у 2013 — 156 131, у 2010 — 166 853, а в 2009 році ще менше — 140 932 кримінальних правопорушень. І це при тому, що в дореволюційний період у ці статдані були включені показники злочинності на нині окупованих територіях. Про погіршення криміногенної обстановки свідчить і той факт, що в 2017 році в Чернівецькій (з 2 416 до 2 904, або +20,2%), Херсонській (з 5 826 до 6 604, або +13,4%), Тернопільській (з 1 853 до 2 048, або +10,5%), Черкаській (з 6 544 до 6 885, або +5,2%), Закарпатській (з 3 780 до 3 912, або +3,5%), Івано-Франківській (з 2 791 до 2 846, або +2,0%), Сумській (з 3 888 до 3 898, або +0,3%) областях та на Львівській (із 2 до 10, або у 5 разів), Придніпровській (із 44 до 76, або +72,7%), Південно-Західній (із 29 до 43, або +48,3%) залізницях спостерігається суттєве зростання кримінальних правопорушень цієї категорії порівняно навіть із 2016 роком.

Майже про аналогічну ситуацію можна говорити й аналізуючи статистичні дані щодо злочинів середньої тяжкості. Так, якщо в 2017 році було обліковано 202 424 таких кримінальних правопорушень, то в 2016 — 236 418, у 2015 — 236 792, у 2014 — 215 792, у 2013 — 231 983, у 2010 — 249 181, тобто в попередні роки було зареєстровано значно більше таких кримінальних правопорушень. Але, знову ж таки, якщо відняти злочини, вчинені на окупованих територіях, які в усі часи були найбільш криміногенними, то ситуація в 2017 році по цій категорії злочинів не стала кращою.

Проте вже кількість зареєстрованих у 2017 році злочинів невеликої тяжкості свідчить про явно негативну тенденцію, навіть порівняно з 2009—2010 роками, а саме вони зросли (відповідно, 76 858 та 72 774). Незважаючи, що їх було зареєстровано дещо менше порівняно з 2013—2016 роками, а саме: якщо в 2017 році обліковано 106 827, то в 2016 — 123 644, в 2015 — 129 022, в 2014 — 133 259, а в 2013 році взагалі — 161 669, все одно не можна визначити позитивну тенденцію, бо, знову ж таки, в показники 2009—2013 років включені й дані по окупованих сьогодні територіях.

Тобто ще раз наголошую, що «на папері» стан злочинності в країні дещо покращився в порівнянні з минулим, критичним, роком, але насправді не лише я, а й більшість наших громадян, можуть заявити, що це, вибачте, брехня. Тим більше, що навіть наведені статистичні дані за 2009—2010 і 2013 роки наглядно свідчать, що в період до так званих «післяреволюційних» реформ прокуратури й, особливо, Нацполіції робота цих правоохоронних органів була більш ефективною, а як наслідок — криміногенна ситуація в країні була значно кращою, ніж зараз.

Далі буде…

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути