Злочинність в Україні: статистичні маніпуляції правоохоронців. Аналіз стану злочинності, її структури і динаміки на території країни за 2017 рік (у порівнянні зі статистичними даними за 2009, 2010, 2013—2016 роки) (Частина 1) | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Думка експерта

Злочинність в Україні: статистичні маніпуляції правоохоронців. Аналіз стану злочинності, її структури і динаміки на території країни за 2017 рік (у порівнянні зі статистичними даними за 2009, 2010, 2013—2016 роки) (Частина 1)

Опубліковано

on

Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора України (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), кандидат юридичних наук, адвокат, заслужений юрист України

За результатами проведеного мною чергового аналізу злочинності варто одразу визнати, що сьогоднішні правоохоронні органи України відверто не виконують покладені на державу конституційні обов’язки, в тому числі й не забезпечують належний захист громадян від злочинних посягань. Аби змінити цю ситуацію на краще, керівництво силових відомств мало б щорічно аналізувати статистичні дані злочинності в нашій державі, розробляти скоординовані заходи з покращення криміногенної ситуації в цілому та по окремих регіонах. При цьому потрібно дослухатися до тих експертів, які постійно наголошують на критичному її стані, щорічно обговорювати результати на спільних координаційних нарадах із залученням керівництва держави, інших представників влади, як центральних, так і місцевих, ЗМІ і громадськості. Однак, на жаль, абсолютно жодних кроків у цьому напрямі нинішня влада не робить. Про що можна говорити, якщо протягом 2014—2018 років у державі не проведено жодної такої координаційної наради на рівні центральних правоохоронних відомств? Я вже мовчу про участь у таких заходах Президента чи Прем’єр-міністра України.

Боротьба зі злочинністю лише на TБ

Замість реальної боротьби зі злочинністю ми лише спостерігаємо окремих керівників правоохоронних органів (в основному, Ю. Луценка) на телеканалах або у Фейсбуці із «солодкими розповідями» про те, що злочинність у 2017 році значно знизилася та що нинішні «правоохоронці» мають найкращі показники розкриття злочинів у порівнянні з попередніми роками. Як колишній тричі заступник тоді ще Генерального прокурора України та шість разів прокурор області категорично заявляю, що такі «заяви», в тому числі й ниніш- нього Генпрокурора (невідомо якої країни), є абсолютною брехнею та самопіаром, щоб таким чином «замилити очі» суспільству, приспати його пильність, приховати результати «недолугих» реформ та їх катастрофічні наслідки для всієї країни, суспільства й окремих громадян. Зверніть увагу, що за час правління нинішньої влади ні керівник МВС А. Аваков, ні Генеральний прокурор Ю. Луценко не звітували у Верховній Раді ні про стан злочинності в державі, ні про стан боротьби з нею, ні про причини погіршення ситуації на цих важливих напрямах діяльності правоохоронних органів, не порушували в парламенті питання про вжиття заходів законодавчого характеру щодо виправлення криміногенної ситуації в державі. А про стан дотримання конституційних прав і свобод громадян на стадії досудового розслідування вони взагалі ніколи не згадують.

Взяти хоча б «звіт» (хоча за змістом він не є таким) Генерального прокурора Ю. Луценка про результати діяльності органів прокуратури за 2017 рік. Окрім політичних заяв, гучних й одночасно порожніх обіцянок та голослівного демонстрування презентаційних схем, ніякого аналізу дійсного, реального стану злочинності в державі та протидії їй ним не було зроблено. Правда, деякі статистичні дані були все ж озвучені, але зі зручного для нього боку й дуже узагальнені, акценти розставлені на одиничних резонансних справах, а не на загальній картині результатів роботи органів прокуратури, яка, я нагадую, не є органом боротьби зі злочинністю.

Так, Генпрокурор чомусь промовчав про те, на якій підставі органи прокуратури, в першу чергу Головна військова прокуратура, приймають до свого провадження кримінальні справи, підслідні НАБУ, розслідують їх у порушення вимог про підслідність і навіть направляють до суду. При тому мене особисто не здивувала його професійна безграмотність, коли він фактично доповідав як керівник правоохоронного органу, в якого основна функція полягає саме в боротьбі зі злочинністю, в тому числі й з корупцією, в той час як Ю. Луценко таким не є, ні відповідно до вимог КПК України, ні, тим більше, оновленої Конституції України. Таким чином, це був типовий виступ політика, а, може, навіть і шоумена, який, мабуть, має власні амбіції саме на політичне майбутнє, а не Генпрокурора, підлеглі якого повинні здійснювати, перш за все, нагляд за додержанням законів як під час проведення оперативно-розшукової діяльності, про що він ні разу, до речі, навіть не згадав, та на стадії досудового розслідування, яке проводить, звертаю вашу увагу, не лише прокуратура, тим більше тимчасово, а в більшості своїй — слідчі інших правоохоронних органів. Про цей напрям Генпрокурор теж мовчав як риба, бо, мабуть, не знав, про що говорити.

Як влучно підмітив один із журналістів, сьогодні Генеральна прокуратура перетворилася на банальну «піар-платформу». Тому й не дивно, що у всіх фахівців виникало закономірне питання: а чому ж Генпрокурор не доповів народним депутатам про стан злочинності та про результати досудового розслідування, в тому числі й про стан дотримання конституційних прав громадян, за 2017 рік? А відповідь досить проста і зрозуміла: доля простих людей давно не є пріоритетом діяльності нинішньої прокуратури, бо фактично за сьогоднішньої влади цей колись потужний орган із нагляду за додержанням прав і законних інтересів громадян знищено!

Який же дійсний стан справ?

Люди страждають від розгулу злочинності, кожного дня ми чуємо з телеекранів про чергові криваві події, вбивства, зокрема й із застосуванням вогнепальної зброї, вибухи, крадіжки й угони автомобілів, розбої та грабежі, викрадення людей, підпали й інші резонансні кримінальні правопорушення, в зв’язку з чим кожного дня все небезпечніше стає виходити на вулиці після 18 години. А тепер завдамося питанням: хіба це свідчення про зниження рівня злочинності в нашій країні? Які ще наочні докази потрібні владі, щоб вона не приховувала та не фальсифікувала реальні коефіцієнти стану злочинності, а навпаки, негайно розпочала вживати ефективні заходи для виправлення криміногенної ситуації в державі?

Маючи достатній досвід роботи в правоохоронних органах, я не можу спокійно спостерігати, як наша країна, через нав’язані ззовні «реформи» та завдяки діям так званих «інших фахівців у галузі права», яким саме при нинішній владі було «відкрито дорогу» не лише в правоохоронні органи держави, а навіть у прокуратуру, причому одразу і в центральний апарат ГПУ, куди свого часу, окрім прокурорських працівників і хіба що суддів, не потрапляв ніхто, скочується до рівня найбільш криміногенних країн світу. Змушений нагадати, що станом на 2017 і 2016 роки Україна посідала, відповідно, 154 і 156 місце зі 163 позицій за міжнародним рейтингом най- безпечніших для життя країн під назвою Global Peace Index. Ви лише вдумайтесь — у цьому рейтингу ми розташовуємося між Центральною Африканською Республікою і Суданом. Для більш наочного оцінювання цієї ситуації повідомляю, що ще в 2015 році ми займали 152 сходинку, у 2014 році — 144, з 2010 по 2013 році — 120, а в 2009 році — 118. Тобто, якщо й надалі буде продовжуватися така тенденція, то до 2020 року ми можемо й очолити цей рейтинг, тільки із самого низу. Саме тому я в черговий раз намагаюся привернути увагу керівництва нашої держави і правоохоронних органів до цієї проблеми.

Для об’єктивного сприйняття наведених статистичних даних, аналіз яких я вже неодноразово проводив протягом 2016—2017 років, цього разу ми будемо порівнювати дореволюційний рівень злочинності, період після Революції Гідності та злочинність при сьогоднішній так званій «демократичній» владі.

Загальні статистичні дані по Україні

Так, протягом 2017 року в Україні правоохоронними органами було зареєстровано 1 050 617 кримінальних правопорушень, що дещо менше в порівнянні з минулими роками (у 2016 році — 1 124 401, у 2015 — 1 093 314, у 2014 — 1 137 436, у 2013 — 1 553 056, у 2010 — 2 851 115, а в 2009 — 2 617 806 кримінальних правопорушень). При тому показники за 2014— 2017 роки викликають у мене реальні сумніви, адже ситуація зі вчиненням злочинів у нашій країні, про що я говорив вище, лише погіршується останнім часом, а не покращується. Проте, по-перше, зменшення кількості зареєстрованих злочинів за останній період у порівнянні з 2009—2010 роками пояснюється окупацією Криму й значної частини Донецької і Луганської областей, які свого часу (до лютого—березня 2014 року) були дуже криміналізовані та посідали перші місця за рейтингами небезпечності в країні. Друга причина такої розбіжності в цифрах пояснюється намаганням нинішнього керівництва правоохоронних органів штучно занижувати рівень злочинності, ухилятися від реєстрації злочинів, особливо вчинених в умовах неочевидності. А третьою обставиною такого стану є небажання потерпілих повідомляти в поліцію про вчинені злочини в зв’язку з недовірою громадян до можливості розкрити ці злочини та тяганини їх по допитах і виконання інших процесуальних дій.

Найбільше в 2017 році зареєстровано кримінальних правопорушень у місті Києві (138 602), Дніпропетровській (94 417), Одеській (78 477), Харківській (73 144), Запорізькій (61 529), Львівській (58 712) областях. Зауважу, що одні з найнижчих у державі такі показники в Тернопільській (11 951), Чернівецькій (14 978) та Івано-Франківській (15 527) областях, що можна легко пояснити різницею в кількості населення, рівнем бізнесового навантаження, масовим відтоком населення за кордон на заробітки й рівнем правової культури.

Потрібно зауважити, що завдяки недолугому КПК України, прийнятому ще за влади Януковича, майже по кожному другому зареєстрованому кримінальному правопорушенню пізніше, після проведення формальних, в основному, слідчих дій, слідчими були прийняті рішення про закриття за реабілітуючими підставами, тобто за фактом відсутності події злочину: в 2017 році — у 526 706 випадках, або у 50,1% (для порівняння: в 2016 році — у 531 797 (47,3%), в 2015 — у 528 132 (48,3%), в 2014 — у 608 297 (53,5%), в 2013 — у 989 496 (63,6%)).

Таким чином, без урахування зареєстрованих кримінальних правопорушень, закритих за реабілітуючими підставами, загалом протягом 2017 року обліковано 523 911 кримінальних правопорушень, в той час як протягом кількох минулих років таких правопорушень було дещо більше: в 2016 році — 592 604, в 2015 — 565 182, у 2014 — 529 139, у 2013 — 563 560. Проте в порівняні з «дореволюційним періодом» цей показник значно зріс: у 2010 році — 509 319, а в 2009 — 442 765. Не варто також забувати, що в показниках 2009—2013 років також враховувалися статистичні дані по окупованих на сьогодні територіях Луганської та Донецької областей, а також Автономної Республіки Крим. Тобто висновок напрошується лише один: стан злочинності на даний час суттєво погіршився в порівнянні з 2009—2013 роками.

Злочини за ступенем їх тяжкості

Окрім цього, якщо розглядати кримінальні правопорушення в розрізі ступеня їх тяжкості, то протягом 2017 року по державі також спостерігається деяке статистичне зменшення особливо тяжких злочинів — 16 586 у порівнянні з минулими роками: у 2016 — 19 021, у 2015 — 21 513 та в 2014 році — 25 872. Але й ця відмінність не є свідченням покращення криміногенної обстановки в державі, бо такі критичні показники у вказані роки пов’язані насамперед з активними бойовими діями на Сході України та революційним періодом у країні. Проте, якщо порівнювати ці статдані з попередніми періодами, то навпаки — в 2016—2017 роках спостерігається значне збільшення цих злочинів, а саме: в 2013 році їх було виявлено 13 776, в 2010 –12 094, в 2009 — 13 597. Хоча, ще раз звертаю увагу, що в той час територія України була суттєво більшою, ніж зараз, бо в цю статистику обліковувалися злочини, вчинені в АРК і по окупованих територіях Донецької і Луганської областей. Водночас слід мати на увазі й той факт, що навіть у порівнянні з 2016 роком у 2017-му в окремих регіонах кількість облікованих злочинів також дещо збільшилась, зокрема, в Тернопільській (з 121 до 237, або +95,9%), Закарпатській (з 190 до 237, або +24,7%) та Чернігівській (з 245 до 260, або +6,1%) областях.

Майже про аналогічну ситуацію свідчать статистичні дані за 2017 рік і про кількість облікованих тяжких злочинів, яких зафіксовано 198 074, що дещо менше показника 2016­го (213 521). Разом із тим, у попередні роки їх було значно менше: у 2015 — 177 855, у 2014 — 154 216, у 2013 — 156 131, у 2010 — 166 853, а в 2009 році ще менше — 140 932 кримінальних правопорушень. І це при тому, що в дореволюційний період у ці статдані були включені показники злочинності на нині окупованих територіях. Про погіршення криміногенної обстановки свідчить і той факт, що в 2017 році в Чернівецькій (з 2 416 до 2 904, або +20,2%), Херсонській (з 5 826 до 6 604, або +13,4%), Тернопільській (з 1 853 до 2 048, або +10,5%), Черкаській (з 6 544 до 6 885, або +5,2%), Закарпатській (з 3 780 до 3 912, або +3,5%), Івано-Франківській (з 2 791 до 2 846, або +2,0%), Сумській (з 3 888 до 3 898, або +0,3%) областях та на Львівській (із 2 до 10, або у 5 разів), Придніпровській (із 44 до 76, або +72,7%), Південно-Західній (із 29 до 43, або +48,3%) залізницях спостерігається суттєве зростання кримінальних правопорушень цієї категорії порівняно навіть із 2016 роком.

Майже про аналогічну ситуацію можна говорити й аналізуючи статистичні дані щодо злочинів середньої тяжкості. Так, якщо в 2017 році було обліковано 202 424 таких кримінальних правопорушень, то в 2016 — 236 418, у 2015 — 236 792, у 2014 — 215 792, у 2013 — 231 983, у 2010 — 249 181, тобто в попередні роки було зареєстровано значно більше таких кримінальних правопорушень. Але, знову ж таки, якщо відняти злочини, вчинені на окупованих територіях, які в усі часи були найбільш криміногенними, то ситуація в 2017 році по цій категорії злочинів не стала кращою.

Проте вже кількість зареєстрованих у 2017 році злочинів невеликої тяжкості свідчить про явно негативну тенденцію, навіть порівняно з 2009—2010 роками, а саме вони зросли (відповідно, 76 858 та 72 774). Незважаючи, що їх було зареєстровано дещо менше порівняно з 2013—2016 роками, а саме: якщо в 2017 році обліковано 106 827, то в 2016 — 123 644, в 2015 — 129 022, в 2014 — 133 259, а в 2013 році взагалі — 161 669, все одно не можна визначити позитивну тенденцію, бо, знову ж таки, в показники 2009—2013 років включені й дані по окупованих сьогодні територіях.

Тобто ще раз наголошую, що «на папері» стан злочинності в країні дещо покращився в порівнянні з минулим, критичним, роком, але насправді не лише я, а й більшість наших громадян, можуть заявити, що це, вибачте, брехня. Тим більше, що навіть наведені статистичні дані за 2009—2010 і 2013 роки наглядно свідчать, що в період до так званих «післяреволюційних» реформ прокуратури й, особливо, Нацполіції робота цих правоохоронних органів була більш ефективною, а як наслідок — криміногенна ситуація в країні була значно кращою, ніж зараз.

Далі буде…

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Торгівля контрабандою йде в онлайн

Опубліковано

on

Костянтин ГАМКРЕЛІДЗЕ, старший партнер юридичної компанії Dega Partners, адвокат

Держава повинна оперативно врегулювати питання торгівлі в інтернеті, аби зупинити швидке зростання ринку незаконного імпорту.

 

Прем’єр-міністр України нещодавно заявив про необхідність боротьби з контрабандою і вказав на найбільш поширені схеми незаконного ввезення товарів в Україну. Серед них — оформлення вантажних автомобілів як порожніх, перетин кордону великою групою осіб («піджаки»), які частинами переносить велику партію товару, підміна документів, що здешевлює реальну вартість товару. Крім того, використовуються «шостий» метод розрахунку митної вартості, який дозволяє приховувати «сірий» імпорт, та офшорні компанії, коли через симуляцію порушень і подальше рішення суду товар, нібито, повертають за кордон.

Згідно зі звітом Єврокомісії у 2017 році митні органи на кордонах ЄС вилучили понад 31 млн контрафактних товарів на 580 млн євро. При цьому внаслідок порушення митних правил та контрабандного імпорту бізнес зазнає збитків. За даними Державної прикордонної служби, Україна щорічно втрачає 4 млрд доларів. «Чорний» та «сірий» імпорт шкодить усім галузям економіки країни. Наприклад, понад 50% автомобільних шин ввозиться в країну нелегально. Частка контрабанди на ринку плоских панельних телевізорів становить 9—10%, холодильників і пральних машин — 10—15%, телефонів, смартфонів і ноутбуків — 15—20%.

За останніми звітами уряду, боротьба з нелегальним ввезенням товарів дає результати: реалізація плану боротьби з контрабандою щодня приносить державному бюджету понад 400 млн грн. Однак залишається проблема продажу незаконних товарів в інтернеті, яку держава повинна оперативно вирішити.

«Сірий» та «чорний» імпорт має конкурентну перевагу у будь-якій галузі економіки. Ця перевага — необґрунтовано низька ціна. Кордон для такого ввезення товарів настільки прозорий, що митні збори, які обов’язково сплачують законослухняні імпортери, ніяк не впливають на собівартість товару. Близько 80% незаконно ввезених в Україну товарів реалізується онлайн. Так ділку легше сховатися за офіційним брендом та уникнути правової відповідальності — при реєстрації сайту не потрібно надавати відомості про його власника.

Покарати порушника неможливо через складність його ідентифікації. Отже, слід впроваджувати нові методи боротьби з продажем контрабанди через інтернет. Найефективніший спосіб — заборона на використання торгової марки офіційного виробника, що дозволить зупинити роботу до 90% онлайн-торговців у досудовому порядку й розчистити майданчик для реалізації продукції офіційних представників.

Держава повинна якомога швидше врегулювати обіг товарів за допомогою механізмів, які не дозволять розростатися ринку незаконного імпорту. В іншому випадку це може стати непереборною перешкодою для зближення України з ЄС, адже країна з мільярдними оборотами контрабанди в Європі не потрібна.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Цивільний кодекс України — виключно пандектний

Опубліковано

on

Іван ДАХНО, головний науковий співробітник Інституту законодавства Верховної Ради України

Упродовж 92-х років позаминулого століття (1804-1896 рр.) Наполеонівський кодекс вважався маяком континентальної цивільної кодифікації. У 1896 році у французів пальму першості відібрали німці, створивши Німецьке цивільне укладення. Відтак уже понад 120 років німцям належить лідерство кодифікації цивільного права. Карбуючи стройовий крок мало хто з наших військових здогадується, що то — «пруський крок», а дивлячись на конструкції наших цивільних кодексів, далеко не всі наші правники знають, що кодекси беруть початок з Німецького цивільного укладення. Недарма континентальна система права відома ще і як «романо-германська».

 

У лютому 1996 року на семінарі у Ворзелі (під Києвом) автор цих рядків запитав у відомого цивіліста, доктора юридичних наук, професора Опанаса Підопригори, чи перевершить проект Цивільного кодексу, який створювала його група, Німецьке цивільне укладення? Опанас Андронович похитав головою і відповів, що ні. Двадцять п’ятого серпня 1996 р. той проект було затверджено, але не законодавчо. Містив він вісім книг (розділів).

Після довгого марафону Верховна Рада 16 січня 2003 року затвердила третій в історії України Цивільний кодекс. У нього було «ампутовано» дві книги — про сімейне право і про міжнародне приватне право. Від такої «ампутації» кодекс не помер, що свідчить, що «ампутовані» книги не були життєво важливими для кодексу. Опанас Підопригора помер 1 січня 2005 року. Зазначу, що чинний ЦК України не вважається «кодексом Підопригори».

Автор цих років з 1995 року розмірковував над тим, як відібрати у німців пальму першості? Здавалося, що потрібно знайти якийсь важливий розділ, якого наприкінці 19 століття не помітили німці. Потім, у 2016 році, згадалася думка письменника А. П. Чехова про те, що найкраще поліпшує оповідання його скорочення. Отже, наш ЦК слід не розширювати, а скорочувати. Постійно мав на увазі, що родзинкою Німецького цивільного укладення є його «Загальна частина». Вона — німецький юридичний винахід. Німці показали, що може дати генералізація положень. Ці генералізовані положення відомі як «пандекти». У Баварському цивільному кодексі 1856 року не було «Загальної частини», тому він «розпух» аж на 17 тисяч статей. Пандектна «Загальна частина» забезпечила німецькому Кодексу юридичне довголіття.

У передових країнах континентальної системи права в цивільних кодексах немає книг (розділів) про інтелектуальну власність. Я їй не ворог нею опікуюся з 1977 року, але інтелектуальній власності потрібно знати належне місце.

У нас дурниця трапилася 1963 року, коли в ЦК перекочували з «Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік» від 8 грудня 1961 р. відповідні розділи. Більшовики, як відомо, не визнавали поділу права на публічне та приватне, і їм було байдуже куди ліпити інтелектуальну власність. От і приліпили її до ЦК. Окремих законів про інтелектуальну власність в СРСР ніколи не було аж до 31 травня 1991 року. Діяли відомчі нормативні акти.

Переконаний у Цивільному кодексі мають бути лише цивільно-правові норми і його не слід «засмічувати» публічно-правовими. «Засмічення» інтелектуальною власністю трапилося в 1963 і 2003 роках. Юридична громадсткість із цим змирилася й іншого варіанту не уявляє. «Засмічення» сприйняв і О. А. Підопригора.

Отже, з Цивільного кодексу від 16.01. 2003 року книгу четверту «Інтелектуальна власність» — геть. Доречні її положення слід інтегрувати в спеціальні закони з інтелектуальної власності. Книгу про спадкове право розумно буде об’єднати із Сімейним кодексом.

Цивільний кодекс України має бути лише пандектним. Взяти у давньоримського юриста Гая ланцюжок особи—речі—дії і пандекти нанизувати на ланцюжок так, як шашлики нанизуються на шампури. Чим більшої кількості гілок права стосується пандекта, тим краще. З чинного ЦК можна запозичити чимало пандект.

У січні 2019 року один з українських юридичних щотижневиків опублікував підбірку спогадів учасників марафону у зв’язку з ЦК від 16.01.2003 року. Це добре, що для майбутніх поколінь збережено важливі матеріали ще живих учасників і свідків. Автору цих рядків здається, що той марафон чимось нагадуавав полювання на чистокровних вовків. Вовки, як відомо, бояться переткнути лінію червоних прапорців. Та якщо хочемо відібрати у німців пальму першості в цивільній кодифікації, то цю лінію слід обов’язково переткнути. А це означає створення красивого й елегантного, повністю пандектного Цивільного кодексу України. З чого почати? Із зустрічей фахівців, здатних творчо мислити, навіть якщо в них немає наукових ступенів і вчених звань. Паул, Гай, Модестін, Папініан і Ульпіан не були академіками у стародавньому Римі, а який слід залишили!

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Інтелектуально-кадровий потенціал як гарантія забезпечення національної безпеки України (по слідах Маннергейма)

Опубліковано

on

Олена БУСОЛ, доктор юридичних наук, провідний науковий співробітник Інституту держави і права імені В. М. Корецького

І знову той самий Сінгапур

З урахуванням принципів логіки та доцільності побудовані всі державні інституції в Сінгапурі та, в кінцевому рахунку, його філософія, а саме:

  1.  Найважливіший ресурс — люди. Прем’єр-міністр Лі Куан Ю чи не найбільше працював над тим, аби об’єднати навколо себе таланти. В результаті розумні люди змогли «підняти» державу на вищий рівень розвитку.
  2. Кожній державі потрібний лідер. Лі Куан Ю не розробляв усі реформи для Сінгапуру самостійно, але він зумів створити команду однодумців, яка й стала двигуном усіх змін. Він був тим «лідером», який здатний об’єднати й надихнути людей.
  3. Врахування іноземного досвіду. Сінгапур не створював «з нуля» свою податкову систему чи пенсійну реформу. Уряд запозичив світовий досвід, проаналізувавши як досягнення, так і помилки зарубіжних країн світу.
  4. Державі потрібні стратегія та цілі, про які має знати кожен громадянин. Зараз Сінгапур має план розвитку на 100 років. Саме така спланованість та сфокусованість на досягненні цілей і дозволили цій державі стати такою потужною. Наприклад, є програма розвитку туризму — будуються найкращі готелі; є план розвитку медицини — створюються найкращі лікарні; є програма розвитку Сінгапуру як транзитної країни — збудовано потужний аеропорт й один із найкращих у світі портів.
  5. Для успішних реформ необхідно змінювати свідомість населення. Наприклад, вищезгадане озеленення міста мотивує жителів і вражає іноземців. Кожен сінгапурець упевнений, що його місто — найкраще в світі, а жити та працювати в ньому надзвичайно приємно, тому є стримуючим фактором від еміграції жителів за кордон.

Наступний приклад — державна компанія «Сінгапурські авіалінії». В аеропорту психологічно комфортно завдяки тому, що в ньому немає обшуків осіб та багажу, все гранично коректно й упорядковано, хоча й обійшлося Сінгапуру в кілька десятків мільйонів доларів. Але такі витрати вже окупилися і тепер сінгапурський аеропорт — великий вузол міжнародних авіаліній, обладнаний для цілодобових польотів у будь-яких погодних умовах. Це один із найсучасніших і найкомфортабельніших аеропортів світу.

Із зазначеного вище вбачається, що рушійною силою, яка забезпечила високу ефективність економічних та антикорупційних реформ у Сінгапурі, була політична воля. «Найбільше нам потрібні стабільність, визначеність і безпека, — зазначав Лі Куан Ю, — демократія не працює в умовах хаосу. Закони не діють, коли немає порядку. Важливо пам’ятати, що для створення політичної конкуренції і вільних засобів масової інформації потрібно, щоб 40–50 % населення належали до середнього класу, тобто мали дохід до п’яти тисяч доларів на місяць і добру освіту. Скажімо, на Філіппінах немає середнього класу. Освічених людей з нормальними доходами лише 15 %. Так, держава має вільну пресу. Але там панує цілковитий безлад, щодня вибухають скандали. А кого вони вибирають? Шахраїв, акторів… Герої кіноекрану стають президентами, і поводяться так, ніби вони все ще на екрані. Катастрофа!».

Лі Куан Ю сформував середній клас не лише завдяки підвищенню доходів населення, а й за рахунок програми будівництва доступного житла, забезпечивши кожному громадянинові частку в багатстві країни. Він створив суспільство домовласників, а не орендарів житла: «Це стабілізує політичну ситуацію в державі та робить людей патріотами. Батьки повинні мати той батьківській дім, який захищають їхні сини, проходячи службу в армії Сінгапуру».

Молодь — прагне, а професіонали вміють і знають, як це зробити

У віці 26 років Уінстон Черчілль був обраний як член парламенту від партії в Олдгемі. У стінах британського парламенту він провів з перервами 64 роки й залишив його у віці 90 років. До речі, нині в Королівстві Велика Британія найконсервативніше міністерство іноземних справ.

Із самого початку Другої світової війни, У. Черчілль у віці 65 років 3 вересня 1939 р. увійшов до складу уряду й знову очолив військово-морське міністерство. У 1940 році, коли німецькі танкові армади вторглися у Францію та Бельгію, У. Черчілль замінив Н. Чемберлена на посаді британського прем’єра. Вступаючи в цю посаду в найнебезпечніший момент британської історії, У. Черчілль попередив співвітчизників, що їх чекає «кров, важка робота, сльози й піт». Але він запевнив англійців, що його уряд поведе безкомпромісну війну проти нацизму до повного його розгрому, до перемоги за будь-яку ціну. І здійснив обіцянки своєму народові, залишивши тим самим вагомий слід в історії.

Наведені  приклади переконують, що  молоді люди, разом зі  своїми ідеями, повинні  враховувати  ідеї старшого покоління, проте вирішальний голос повинен залишатися за досвідченим старшим поколінням, і не всіх їх, у свою чергу, можна назвати консерваторами. В усьому треба тримати баланс, скажімо, — 50 % на 50 %. Якщо не буде у владі або тих, або інших, жодних перетворень не очікуйте. Кадри різних поколінь відрізняє те, що молодь — прагне, а професіонали вміють і знають, як це зробити.

Генеральні прокурори всього світу — шикуйтесь!

Як уже всім відомо з недавніх часів, в Україні крісло міністрів може займати цивільна людина. В Україні Генеральному прокурору Верховна Рада може об’явити недовіру. Це означає, що самі олігархи та їх ставленики, які сидять у парламенті, можуть об’явити Генеральному прокурору недовіру. Разом із тим в державах зі стабільною демократією так не буває. В Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради Президент України. Таким чином, на конституційному рівні прокуратура позбавлена функцій представництва інтересів громадянина в суді, а також нагляду за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

У нашій державі прокуратура побудована за радянським принципом: нижчий виконує те, що наказав вищий прокурор. В інших, розвинутих європейських державах, прокурор діє не за вказівкою, а керується виключно законом.

В Ізраїлі начальник поліції призначається на 5 років без будь-яких умов. В Україні, на відміну від Ізраїлю, завжди є якісь «олігархічні крючки». Це все приводить до обнуління результатів протидії злочинності.

В Україні Президент, коли йде на відпочинок, на моє переконання та згідно позитивного зарубіжного досвіду, має призначати замість себе Генерального прокурора, і це буде профілактикою, запорукою того, що він не може впливати на останнього. Рада прокурорів України, в свою чергу повинна запропонувати декілька кандидатур Генерального прокурора. Проте зараз це робить Президент, а тому є питання щодо політичної залежності.

Між тим 60 відсотків землі в США перебуває в державній власності

Яка ж ситуація в Україні? Лише декілька показових прикладів. Свого часу, у 2012 р., на посаду керівника Міжвідомчого науково-дослідного центру при Раді національної безпеки і оборони України був призначений генерал-майор СБУ О. Юрченко. Згодом, за нинішньої влади, цього «паркетного» генерала вже звільнили з посади Указом Президента України П. Порошенка, але ніхто не цікавився його корупційною діяльністю, набутими ним за часи доволі близьких відносин з біглими екс-президентом України В. Януковичем та екс-міністром внутрішніх справ В. Захарченком, статками. Працівники МНДЦ пам’ятають, як під час подій на Майдані цей генерал змушував їх терміново знищувати купи документів установи, — можна тільки здогадуватися, яких і навіщо. І ось, якимось дивним чином, відповідно до рішення Київської міської ради VI сесії VIII скликання від 17 квітня 2018 р. № 424/4488 колишньому генералу Януковича — О. Юрченку надано в приватну власність земельну ділянку для ведення колективного садівництва по вул. 5-й Садовій, діл. 22 в садівницькому товаристві «Авіатор» у Святошинському районі м. Києва (http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MR180422. html). Тобто, В. Кличко, який стояв на трибуні під час Майдану із закликами знищити корупцію, роздає землю фактично «ворогам» українців. Чи причетні до цього гроші? Можна тільки здогадуватися та робити висновки на підставі ось таких публікацій — (http://politinfo.com.ua/tag/ yurchenko-oleksandr-myhajlovych). При цьому можна лише поспівчувати ветеранам АТО, які, маючи тяжкі поранення, отримали від Київської міської ради відмову в проханні надати їм, а, значить, і їх сім’ям омріяну, гарантовану законом землю.

Порівняйте та відгадайте тепер, чим відрізняється генерал Маннергейм від генерала часів Януковича? Більшість таких генералів лягли відпочивати на своїх дачах, а не полягли на полі бою, як більшість АТОвців. Між тим, нашим воїнам нічого захищати, бо в них немає таких дач. І не мною придумано, а це сказав Лі Куан Ю, який знищив корупцію в Сінгапурі, що «Якщо в сім’ї солдата немає свого будинку, він не захищатиме майно заможних».

Не менш критична ситуація і в районах. Як пише сайт «Антикор» (https://antikor.com.ua/articles/273662u_buchi_rozderibanili_zemli_zelenoji_buchi_na_koristj_skandaljnogo_zinevicha) та й інші численні видання, 29 листопада 2018 р. депутати Бучанської міської ради виділили земельні ділянки в Лісовій Бучі на людей, які пов’язані з інтернет-провайдером «Бест» Олексієм Зіневичем, котрий розсилав смс-повідомлення із закликами підтримати мера Бучі А. Федорука на псевдовіче. За це рішення проголосували депутати партій «БПП», «Батьківщина», «Нові обличчя», «УКРОП», «Партії захисників Вітчизни» та «Наш край». Партія «Нові обличчя» тоді заявила, що вимагає від Бучанського міського голови А. Федорука ветувати незаконне рішення про відведення земельних ділянок на користь О. Зіневича, яке відбулося на підставних осіб. Орієнтована вартість землі, виділеної на сесії, — близько 10 мільйонів гривень. Основним кінцевим набувачем її виявився власник інтернет-провайдера «Бест» О. Зіневич, який на ще не виділеній раніше землі вже побудував собі маєток .

Це лише два наочних прикладів безладу корупційного характеру, що відбувається повсюдно в Україні на очах пересічних громадян, які згодом помирають, так і не дочекавшись гарантованої державою землі. Хто винний? Безкультурні очільники інститутів державної влади, яких обирають українці.

Треба йти слідами Маннергейма

Як найскоріше перебудувати уми людства? Адже «розруха не в клозетах, а в головах». Де взяти інтелектуально-кадровий потенціал, який буде гарантувати національну безпеку Україні? Україні треба вивчати, як і чому зробили ті чи інші кроки іноземні видатні особистості, які привели до вражаючих за своїми результатами перетворень в їх державах. Треба йти по слідах Маннергейма…

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.