Злочинність в Україні: статистичні маніпуляції правоохоронців. Аналіз стану злочинності, її структури і динаміки на території країни за 2017 рік (у порівнянні зі статистичними даними за 2009, 2010, 2013—2016 роки) (Частина 1) | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Думка експерта

Злочинність в Україні: статистичні маніпуляції правоохоронців. Аналіз стану злочинності, її структури і динаміки на території країни за 2017 рік (у порівнянні зі статистичними даними за 2009, 2010, 2013—2016 роки) (Частина 1)

Опубліковано

on

Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора України (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), кандидат юридичних наук, адвокат, заслужений юрист України

За результатами проведеного мною чергового аналізу злочинності варто одразу визнати, що сьогоднішні правоохоронні органи України відверто не виконують покладені на державу конституційні обов’язки, в тому числі й не забезпечують належний захист громадян від злочинних посягань. Аби змінити цю ситуацію на краще, керівництво силових відомств мало б щорічно аналізувати статистичні дані злочинності в нашій державі, розробляти скоординовані заходи з покращення криміногенної ситуації в цілому та по окремих регіонах. При цьому потрібно дослухатися до тих експертів, які постійно наголошують на критичному її стані, щорічно обговорювати результати на спільних координаційних нарадах із залученням керівництва держави, інших представників влади, як центральних, так і місцевих, ЗМІ і громадськості. Однак, на жаль, абсолютно жодних кроків у цьому напрямі нинішня влада не робить. Про що можна говорити, якщо протягом 2014—2018 років у державі не проведено жодної такої координаційної наради на рівні центральних правоохоронних відомств? Я вже мовчу про участь у таких заходах Президента чи Прем’єр-міністра України.

Боротьба зі злочинністю лише на TБ

Замість реальної боротьби зі злочинністю ми лише спостерігаємо окремих керівників правоохоронних органів (в основному, Ю. Луценка) на телеканалах або у Фейсбуці із «солодкими розповідями» про те, що злочинність у 2017 році значно знизилася та що нинішні «правоохоронці» мають найкращі показники розкриття злочинів у порівнянні з попередніми роками. Як колишній тричі заступник тоді ще Генерального прокурора України та шість разів прокурор області категорично заявляю, що такі «заяви», в тому числі й ниніш- нього Генпрокурора (невідомо якої країни), є абсолютною брехнею та самопіаром, щоб таким чином «замилити очі» суспільству, приспати його пильність, приховати результати «недолугих» реформ та їх катастрофічні наслідки для всієї країни, суспільства й окремих громадян. Зверніть увагу, що за час правління нинішньої влади ні керівник МВС А. Аваков, ні Генеральний прокурор Ю. Луценко не звітували у Верховній Раді ні про стан злочинності в державі, ні про стан боротьби з нею, ні про причини погіршення ситуації на цих важливих напрямах діяльності правоохоронних органів, не порушували в парламенті питання про вжиття заходів законодавчого характеру щодо виправлення криміногенної ситуації в державі. А про стан дотримання конституційних прав і свобод громадян на стадії досудового розслідування вони взагалі ніколи не згадують.

Взяти хоча б «звіт» (хоча за змістом він не є таким) Генерального прокурора Ю. Луценка про результати діяльності органів прокуратури за 2017 рік. Окрім політичних заяв, гучних й одночасно порожніх обіцянок та голослівного демонстрування презентаційних схем, ніякого аналізу дійсного, реального стану злочинності в державі та протидії їй ним не було зроблено. Правда, деякі статистичні дані були все ж озвучені, але зі зручного для нього боку й дуже узагальнені, акценти розставлені на одиничних резонансних справах, а не на загальній картині результатів роботи органів прокуратури, яка, я нагадую, не є органом боротьби зі злочинністю.

Так, Генпрокурор чомусь промовчав про те, на якій підставі органи прокуратури, в першу чергу Головна військова прокуратура, приймають до свого провадження кримінальні справи, підслідні НАБУ, розслідують їх у порушення вимог про підслідність і навіть направляють до суду. При тому мене особисто не здивувала його професійна безграмотність, коли він фактично доповідав як керівник правоохоронного органу, в якого основна функція полягає саме в боротьбі зі злочинністю, в тому числі й з корупцією, в той час як Ю. Луценко таким не є, ні відповідно до вимог КПК України, ні, тим більше, оновленої Конституції України. Таким чином, це був типовий виступ політика, а, може, навіть і шоумена, який, мабуть, має власні амбіції саме на політичне майбутнє, а не Генпрокурора, підлеглі якого повинні здійснювати, перш за все, нагляд за додержанням законів як під час проведення оперативно-розшукової діяльності, про що він ні разу, до речі, навіть не згадав, та на стадії досудового розслідування, яке проводить, звертаю вашу увагу, не лише прокуратура, тим більше тимчасово, а в більшості своїй — слідчі інших правоохоронних органів. Про цей напрям Генпрокурор теж мовчав як риба, бо, мабуть, не знав, про що говорити.

Як влучно підмітив один із журналістів, сьогодні Генеральна прокуратура перетворилася на банальну «піар-платформу». Тому й не дивно, що у всіх фахівців виникало закономірне питання: а чому ж Генпрокурор не доповів народним депутатам про стан злочинності та про результати досудового розслідування, в тому числі й про стан дотримання конституційних прав громадян, за 2017 рік? А відповідь досить проста і зрозуміла: доля простих людей давно не є пріоритетом діяльності нинішньої прокуратури, бо фактично за сьогоднішньої влади цей колись потужний орган із нагляду за додержанням прав і законних інтересів громадян знищено!

Який же дійсний стан справ?

Люди страждають від розгулу злочинності, кожного дня ми чуємо з телеекранів про чергові криваві події, вбивства, зокрема й із застосуванням вогнепальної зброї, вибухи, крадіжки й угони автомобілів, розбої та грабежі, викрадення людей, підпали й інші резонансні кримінальні правопорушення, в зв’язку з чим кожного дня все небезпечніше стає виходити на вулиці після 18 години. А тепер завдамося питанням: хіба це свідчення про зниження рівня злочинності в нашій країні? Які ще наочні докази потрібні владі, щоб вона не приховувала та не фальсифікувала реальні коефіцієнти стану злочинності, а навпаки, негайно розпочала вживати ефективні заходи для виправлення криміногенної ситуації в державі?

Маючи достатній досвід роботи в правоохоронних органах, я не можу спокійно спостерігати, як наша країна, через нав’язані ззовні «реформи» та завдяки діям так званих «інших фахівців у галузі права», яким саме при нинішній владі було «відкрито дорогу» не лише в правоохоронні органи держави, а навіть у прокуратуру, причому одразу і в центральний апарат ГПУ, куди свого часу, окрім прокурорських працівників і хіба що суддів, не потрапляв ніхто, скочується до рівня найбільш криміногенних країн світу. Змушений нагадати, що станом на 2017 і 2016 роки Україна посідала, відповідно, 154 і 156 місце зі 163 позицій за міжнародним рейтингом най- безпечніших для життя країн під назвою Global Peace Index. Ви лише вдумайтесь — у цьому рейтингу ми розташовуємося між Центральною Африканською Республікою і Суданом. Для більш наочного оцінювання цієї ситуації повідомляю, що ще в 2015 році ми займали 152 сходинку, у 2014 році — 144, з 2010 по 2013 році — 120, а в 2009 році — 118. Тобто, якщо й надалі буде продовжуватися така тенденція, то до 2020 року ми можемо й очолити цей рейтинг, тільки із самого низу. Саме тому я в черговий раз намагаюся привернути увагу керівництва нашої держави і правоохоронних органів до цієї проблеми.

Для об’єктивного сприйняття наведених статистичних даних, аналіз яких я вже неодноразово проводив протягом 2016—2017 років, цього разу ми будемо порівнювати дореволюційний рівень злочинності, період після Революції Гідності та злочинність при сьогоднішній так званій «демократичній» владі.

Загальні статистичні дані по Україні

Так, протягом 2017 року в Україні правоохоронними органами було зареєстровано 1 050 617 кримінальних правопорушень, що дещо менше в порівнянні з минулими роками (у 2016 році — 1 124 401, у 2015 — 1 093 314, у 2014 — 1 137 436, у 2013 — 1 553 056, у 2010 — 2 851 115, а в 2009 — 2 617 806 кримінальних правопорушень). При тому показники за 2014— 2017 роки викликають у мене реальні сумніви, адже ситуація зі вчиненням злочинів у нашій країні, про що я говорив вище, лише погіршується останнім часом, а не покращується. Проте, по-перше, зменшення кількості зареєстрованих злочинів за останній період у порівнянні з 2009—2010 роками пояснюється окупацією Криму й значної частини Донецької і Луганської областей, які свого часу (до лютого—березня 2014 року) були дуже криміналізовані та посідали перші місця за рейтингами небезпечності в країні. Друга причина такої розбіжності в цифрах пояснюється намаганням нинішнього керівництва правоохоронних органів штучно занижувати рівень злочинності, ухилятися від реєстрації злочинів, особливо вчинених в умовах неочевидності. А третьою обставиною такого стану є небажання потерпілих повідомляти в поліцію про вчинені злочини в зв’язку з недовірою громадян до можливості розкрити ці злочини та тяганини їх по допитах і виконання інших процесуальних дій.

Найбільше в 2017 році зареєстровано кримінальних правопорушень у місті Києві (138 602), Дніпропетровській (94 417), Одеській (78 477), Харківській (73 144), Запорізькій (61 529), Львівській (58 712) областях. Зауважу, що одні з найнижчих у державі такі показники в Тернопільській (11 951), Чернівецькій (14 978) та Івано-Франківській (15 527) областях, що можна легко пояснити різницею в кількості населення, рівнем бізнесового навантаження, масовим відтоком населення за кордон на заробітки й рівнем правової культури.

Потрібно зауважити, що завдяки недолугому КПК України, прийнятому ще за влади Януковича, майже по кожному другому зареєстрованому кримінальному правопорушенню пізніше, після проведення формальних, в основному, слідчих дій, слідчими були прийняті рішення про закриття за реабілітуючими підставами, тобто за фактом відсутності події злочину: в 2017 році — у 526 706 випадках, або у 50,1% (для порівняння: в 2016 році — у 531 797 (47,3%), в 2015 — у 528 132 (48,3%), в 2014 — у 608 297 (53,5%), в 2013 — у 989 496 (63,6%)).

Таким чином, без урахування зареєстрованих кримінальних правопорушень, закритих за реабілітуючими підставами, загалом протягом 2017 року обліковано 523 911 кримінальних правопорушень, в той час як протягом кількох минулих років таких правопорушень було дещо більше: в 2016 році — 592 604, в 2015 — 565 182, у 2014 — 529 139, у 2013 — 563 560. Проте в порівняні з «дореволюційним періодом» цей показник значно зріс: у 2010 році — 509 319, а в 2009 — 442 765. Не варто також забувати, що в показниках 2009—2013 років також враховувалися статистичні дані по окупованих на сьогодні територіях Луганської та Донецької областей, а також Автономної Республіки Крим. Тобто висновок напрошується лише один: стан злочинності на даний час суттєво погіршився в порівнянні з 2009—2013 роками.

Злочини за ступенем їх тяжкості

Окрім цього, якщо розглядати кримінальні правопорушення в розрізі ступеня їх тяжкості, то протягом 2017 року по державі також спостерігається деяке статистичне зменшення особливо тяжких злочинів — 16 586 у порівнянні з минулими роками: у 2016 — 19 021, у 2015 — 21 513 та в 2014 році — 25 872. Але й ця відмінність не є свідченням покращення криміногенної обстановки в державі, бо такі критичні показники у вказані роки пов’язані насамперед з активними бойовими діями на Сході України та революційним періодом у країні. Проте, якщо порівнювати ці статдані з попередніми періодами, то навпаки — в 2016—2017 роках спостерігається значне збільшення цих злочинів, а саме: в 2013 році їх було виявлено 13 776, в 2010 –12 094, в 2009 — 13 597. Хоча, ще раз звертаю увагу, що в той час територія України була суттєво більшою, ніж зараз, бо в цю статистику обліковувалися злочини, вчинені в АРК і по окупованих територіях Донецької і Луганської областей. Водночас слід мати на увазі й той факт, що навіть у порівнянні з 2016 роком у 2017-му в окремих регіонах кількість облікованих злочинів також дещо збільшилась, зокрема, в Тернопільській (з 121 до 237, або +95,9%), Закарпатській (з 190 до 237, або +24,7%) та Чернігівській (з 245 до 260, або +6,1%) областях.

Майже про аналогічну ситуацію свідчать статистичні дані за 2017 рік і про кількість облікованих тяжких злочинів, яких зафіксовано 198 074, що дещо менше показника 2016­го (213 521). Разом із тим, у попередні роки їх було значно менше: у 2015 — 177 855, у 2014 — 154 216, у 2013 — 156 131, у 2010 — 166 853, а в 2009 році ще менше — 140 932 кримінальних правопорушень. І це при тому, що в дореволюційний період у ці статдані були включені показники злочинності на нині окупованих територіях. Про погіршення криміногенної обстановки свідчить і той факт, що в 2017 році в Чернівецькій (з 2 416 до 2 904, або +20,2%), Херсонській (з 5 826 до 6 604, або +13,4%), Тернопільській (з 1 853 до 2 048, або +10,5%), Черкаській (з 6 544 до 6 885, або +5,2%), Закарпатській (з 3 780 до 3 912, або +3,5%), Івано-Франківській (з 2 791 до 2 846, або +2,0%), Сумській (з 3 888 до 3 898, або +0,3%) областях та на Львівській (із 2 до 10, або у 5 разів), Придніпровській (із 44 до 76, або +72,7%), Південно-Західній (із 29 до 43, або +48,3%) залізницях спостерігається суттєве зростання кримінальних правопорушень цієї категорії порівняно навіть із 2016 роком.

Майже про аналогічну ситуацію можна говорити й аналізуючи статистичні дані щодо злочинів середньої тяжкості. Так, якщо в 2017 році було обліковано 202 424 таких кримінальних правопорушень, то в 2016 — 236 418, у 2015 — 236 792, у 2014 — 215 792, у 2013 — 231 983, у 2010 — 249 181, тобто в попередні роки було зареєстровано значно більше таких кримінальних правопорушень. Але, знову ж таки, якщо відняти злочини, вчинені на окупованих територіях, які в усі часи були найбільш криміногенними, то ситуація в 2017 році по цій категорії злочинів не стала кращою.

Проте вже кількість зареєстрованих у 2017 році злочинів невеликої тяжкості свідчить про явно негативну тенденцію, навіть порівняно з 2009—2010 роками, а саме вони зросли (відповідно, 76 858 та 72 774). Незважаючи, що їх було зареєстровано дещо менше порівняно з 2013—2016 роками, а саме: якщо в 2017 році обліковано 106 827, то в 2016 — 123 644, в 2015 — 129 022, в 2014 — 133 259, а в 2013 році взагалі — 161 669, все одно не можна визначити позитивну тенденцію, бо, знову ж таки, в показники 2009—2013 років включені й дані по окупованих сьогодні територіях.

Тобто ще раз наголошую, що «на папері» стан злочинності в країні дещо покращився в порівнянні з минулим, критичним, роком, але насправді не лише я, а й більшість наших громадян, можуть заявити, що це, вибачте, брехня. Тим більше, що навіть наведені статистичні дані за 2009—2010 і 2013 роки наглядно свідчать, що в період до так званих «післяреволюційних» реформ прокуратури й, особливо, Нацполіції робота цих правоохоронних органів була більш ефективною, а як наслідок — криміногенна ситуація в країні була значно кращою, ніж зараз.

Далі буде…

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Ремонт української бюрократії Куди рухається реформа державного управління

Опубліковано

on

Іван ХІЛОБОК, керівник групи реформування державного управління Офісу реформ КМУ

Ключова ідея реформи держуправління — це побудова сучасної, цифрової та сервісно-орієнтованої держави. На практиці це означає розбудову сильних державних інституцій, підготовку якісних урядових рішень, формування професійної державної служби, запровадження електронного урядування та надання зручних послуг громадянам.

 

Реалізація багатьох реформ, які потрібні для економічного розвитку, залучення інвестицій та створення робочих місць по всій країні, залежить від спроможності державного апарату розробляти та впроваджувати ефективну політику («policy»), мінімізуючи адміністративне навантаження на підприємців. Сучасне державне управління також є ключовим елементом у побудові довіри громадян до держави, в тому числі завдяки наданню якісних та доступних публічних послуг на рівні не гірше приватного сектору. Спроможна бюрократія — необхідний, хоч і не достатній фундамент для реалізації всіх важливих для українців реформ, запорука успішності та конкурентоздатності будь-якої держави.

Реформа держуправління розпочалася в 2016 році із запровадження нового Закону «Про державну службу» та прийняття комплексної стратегії на 5 років, які були позитивно оцінені європейськими експертами та посадовцями, внаслідок чого Україна вже отримала десятки мільйонів євро фінансової допомоги.

Підзвітне державне управління — це важлива передумова євроінтеграційного курсу України, без якої неможливо побудувати сильну демократичну державу. Європейський Союз продовжує підтримувати реформу держуправління, надаючи значну експертну, технічну та фінансову допомогу та включаючи її в перелік нечисленних успішних реформ в Україні.

У 2018 році місія OECD/ SIGMA вперше провела масштабну оцінку системи державного управління України, оцінюючи не стільки прогрес у реформуванні, скільки поточний стан всієї державної машини. Оцінювали навіть сфери, що не входять до стратегії, наприклад, парламентський контроль та адміністративні спори. Експерти ЄС дослідили проблеми, їх причини та підготували комплексні рекомендації для подальшої розбудови європейської системи державного управління в Україні. На основі оцінки та рекомендацій європейських експертів, а також аналізу вже отриманого досвіду за 2,5 роки реформування, було оновлено Стратегію реформування держуправління.

Чому це важливо? Сучасний світ змінюється занадто швидко. Переосмислення стратегій та перегляд планів — це вимога часу, прояв відповідальності та бажання дійсно вирішувати проблеми, а не ховатися за черговим важливим документом.

В яких сферах державного управління слід очікувати подальших змін?

Усі чотири напрями та цілі стратегії не є відокремленими, а взаємно доповнюють один одного. Наприклад, якісні проекти урядових рішень не можуть бути підготовлені слабкими та неефективними державними службовцями, або надання послуг, орієнтованих на громадян, неможливе без ефективних процесів у самих держорганах. Забезпечення сталого розвитку країни може відбуватися лише в прозорому, відкритому та підзвітному державному апараті.

Якісні урядові рішення

Зробити урядові рішення обґрунтованими та скоординованими, а процеси їх підготовки відкритими і прогнозованими — це одне з найважливіших завдань реформи. Потрібно нарешті замінити практику «гасіння пожеж» на довгострокове планування розвитку держави. Україна вже перейшла до трирічного бюджетного планування. Далі необхідно продовжувати розвивати спроможність до стратегічного планування та формування державної політики, а саме:

  • планувати на довгострокову (5—10 років) перспективу, забезпечуючи чіткий зв’язок між різними стратегічними документами в державі;
  • розробляти проекти рішень завчасно та прозоро, відкрито залучаючи зацікавлені сторони до їх підготовки;
  • ухвалювати лише обґрунтовані рішення — на основі якісного аналізу, фінансових можливостей держави, з урахуванням впливу на різних стейкхолдерів.

Професійна держслужба

Створення ефективної та доброчесної державної служби, яка буде працювати на результат та захищати суспільні інтереси, — нелегке та довготривале завдання навіть для успішних західних країн. Канада витратила на це 15 років, а Швеція — майже 40 років. В Україні особливо складно змінити культуру державної служби з підходу «в межах та спосіб» (див. Ст. 19 Конституції України «посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України») на принципи «належного врядування». Саме тому новим пунктом стратегії стало формування організаційної культури на основі цінностей нової державної служби — досягнення результатів, відповідальність, інноваційність, відкритість комунікацій та філософії служіння.

Для перетворення держави на конкурентного роботодавця, крім культурних трансформацій, потрібно впровадити найкращі практики управління людськими ресурсами, що використовуються в сучасних організаціях, від бізнесу до публічного сектору. Фактично це означає впровадження сучасного HR — циклу на державній службі — від рекрутингу, навчання, мотивації до оцінювання результатів, відповідальності та припинення служби. Ключові завдання наступні:

1. Єдина електронна система управління людськими ресурсами (HRMIS).

Державні органи зможуть працювати в єдиній ІТ-системі, що об’єднає інформацію про структуру та штатний розпис, посади державної служби, особові справи державних службовців, нарахування й оплату праці, відпустки, кар’єрні досягнення, професійну компетентність та навчання. Це — надзвичайно важливий крок до ефективної та прозорої держслужби. У лютому цього року за тендерними процедурами Світового банку, вже було обрано постачальника такої системи — ТОВ «IQusion IT». Впровадження буде тривати приблизно два роки в більш ніж 50-ти державних органах.

2. Сучасний рекрутинг.

Мова йде про вдосконалення конкурсів на державну службу як для кандидатів, так і для конкурсних комісій. Зокрема, на базі Національного агентства з питань державної служби вже створено Центр оцінювання кандидатів, де спочатку можна буде проходити тестування на аналітичні, вербальні та математичні здібності, а потім централізувати інші етапи конкурсу. Крім цього, портал career.gov.ua буде розширено на всі вакансії в міністерствах, а потім і в інших державних органах. Окремим і складним завданням є проведення інформаційних кампаній по залученню професіоналів і збільшенню престижу та інтересу до державної служби.

3. Професійне навчання та розвиток навичок, необхідних у сучасному світі.

Реформа передбачає відкриття ринку навчальних послуг, що розширить можливості та швидку адаптацію навчання до реальних потреб держслужби, включаючи лідерство, інновації та сучасні підходи до прийняття управлінських рішень.

Підзвітні органи державної влади

У цій сфері особливо важливо подолати «ефект фортець», коли кожне міністерство та агентство є незалежним органом зі статусом окремої юридичної особи. Іноді вони навіть судяться одне з одним, що є абсурдним з точки зору європейської практики, не кажучи вже про витрати на адміністрування кожного окремого органу замість централізації та оптимізації наскрізних функцій.

У рамках забезпечення підзвітності, насамперед, йдеться про реорганізацію системи органів виконавчої влади таким чином, щоб досягти максимально чіткого розподілу сфер відповідальності кожного державного органу і посадовця та уникнути дублювання чи перетину їх компетенції. Необхідно запровадити сучасні підходи делегування повноважень для зменшення «мікроменеджменту» та підвищення відповідальності кожного окремого органу та його керівника.

В оновленій стратегії більше уваги приділяється і вдосконаленню вільного доступу до публічної інформації. Важливо подавати інформацію про органи виконавчої влади та їх діяльність у зручній формі та зрозумілою мовою. Повідомлення на веб-сайтах міністерств та інших органів, включаючи річні плани, бюджети, звіти тощо, повинна орієнтуватися на користувача, розміщуватися вчасно і у максимально зручній формі. Інформування громадськості має бути не одностороннім рухом, а двосторонньою комунікацією, де громадянина завжди чують.

Якісні та доступні публічні послуги

У спілкуванні держави та громадянина держави має ставати менше, а громадянина більше.

Саме тому у фокусі стратегії «діджиталізація» всіх процесів державного управління, підвищення якості адміністративних послуг у ЦНАПах, надання більшої кількості онлайн-послуг. Окремим важливим пріоритетом є запровадження єдиної зручної для громадян процедури взаємодії з державними органами шляхом прийняття революційного для України закону про адміністративну процедуру. Новим завданням стратегії стало створення сучасного IT-хабу — Центру компетенцій у сфері електронного урядування, що дозволить посилити координацію та сконцентрувати найсучасніші ідеї та розробки для діджиталізації державного сектору.

Е-урядування — ключ до реформ в Україні, потужний інструмент цифровізації та критично важливий елемент підвищення інституційної спроможності державних органів. З одного боку, це оптимізація внутрішніх процесів та збільшення ефективності роботи держуправління, з іншого — нова якість та зручна взаємодія громадян і бізнесу з державою. Дуже важливо розуміти, що впровадження е-урядування — це не питання «hard» чи «soft», це перш за все правильне регулювання ключових питань сучасної «діджиталізації», що стоять на глобальному порядку денному: електронна ідентифікація, захист та обробка персональних даних, електронна демократія тощо.

Оцінка OECD/SIGMA та оновлена стратегія — це важливі кроки для подальшої розбудови в Україні ефективної публічної адміністрації, що відповідає європейським принципам належного врядування. Але треба розуміти, що реформа виконавчої влади, Кабміну та міністерств не може бути успішною без синхронного реформування парламенту та якісного законотворчого процесу. Це як дві півкулі головного мозку країни.

Крім того, увага до інституційних реформ у період виборів стрімко падає як в Україні, так і в інших державах.

Бо інституційні зміни, на жаль, не приносять швидких та зрозумілих політичних результатів. У будь-якому випадку подальші результати реформи залежатимуть від спільної роботи та реальних практичних кроків ключових політичних гравців, міжнародних партнерів та громадських організацій. Жоден із них не зможе самотужки провести якісне реформування системи державного управління. Тож успіх реформи — за командною грою.

Довідково: SIGMA — це спільна ініціатива Європейського Союзу та Організації з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) для допомоги країнам центральної та східної Європи в модернізації системи держуправління та підготовці до вступу в ЄС.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

НАБУгейт: чого очікувати далі?

Опубліковано

on

Андрій МИСЕЛЮК, експерт, політолог, директор Інституту соціально-політичного проектування «Діалог»

Скандал з корупцією в Укроборонпромі став «контрольним пострілом» по неефективності НАБУ. Кардинально змінити ситуацію можна двома шляхами: провести новий конкурс або розформувати НАБУ і САП.

 

Тиждень тому США в особі свого посла Марі Йованович (яка вимагала звільнення прокурора САП Назара Холодницького) по суті визнали крах антикорупційних проектів в Україні. А остання частина розслідування програми «Наші гроші» з усією очевидністю констатувала інституційний, функціональний і моральний крах головного антикорупційного органу Національного антикорупційного бюро.

Після оприлюднення цих фактів корупції в оборонці в ЗМІ вибухнув справжній НАБУгейт. Основна причина — ефект ошуканих суспільних очікувань. Для багатьох стало дуже болючим і неприємним відкриттям те, що НАБУ виявилося настільки ж корумпованим і політично заангажованим, як і «старі» правоохоронні органи. І головна відповідальність за такий стан речей — на директорі НАБУ А. Ситнику.

Обрану ним стратегію інформаційного захисту не можна назвати вдалою. Після виставленого в YouTube порівняно м’якого відео-ролика ввечері у вівторок була дуже жорстка заява НАБУ, де звинувачення проти бюро були названі «маніпуляціями». Така позиція «відсікла» від Ситника навіть тих, хто був його традиційними союзниками. Мабуть, їм важко було заперечувати очевидне, не втрачаючи при цьому обличчя в очах колег і громадськості. Так, давній політичний партнер НАБУ, народний депутат з групи «Єврооптимісти» Мустафа Найєм обурився: «Це зрада і ніж у спину всім, хто брав участь у створенні НАБУ, захищав їх репутацію». А Юрій Бутусов жорстко розкритикував аргументацію НАБУ проти журналістів: «Це ви мані пулює те, а не Бігус».

Одночасно члени абсолютно лояльної Ради громадського контролю НАБУ публічно звернулися до А. Ситника із закликом негайно відсторонити підозрюваних співробітників відомства й провести по них службове розслідування. Трохи пізніше з аналогічними вимогами виступив і найближчий соратник НАБУ, голова ГО «Центр протидії корупції» Віталій Шабунін. Йдеться насамперед про першого заступника директора бюро Гізо Углаву.

Малоймовірно, що послідовними лобістами НАБУ рухає прагнення до правосуддя і справедливості. Мова, скоріше, про спробу зробити «цапів-відбувайлів» з Углаву та інших «засвічених» у скандалі співробітників НАБУ, а їх звільненням випус тити пару суспільного обурення — і таким шляхом зберегти на посаді Артема Ситника.

Однак заява НАБУ свідчить: свого першого заступника Ситник здавати не збирається. Принаймні, поки що. По-перше, тому, що Углава — права рука директора НАБУ, по-друге, це був би небезпечний прецедент щодо самого глави бюро. У результаті лише близький до Ситника народний депутат з тієї ж групи «Єврооптимісти» Сергій Лещенко підтримав НАБУ.

Свідчень корупції і непрофесіоналізму в НАБУ було чимало й раніше. Просто сьогодні пред’явлені занадто наочні докази. Варто нагадати, що до викриттів програми Бігуса не лише Лещенко, а й Найєм і Шабунін, зі своїм ЦПК, і багато інших «активістів» захищали керівництво бюро від найменшої критики. А Рада громадського контролю сама ж відбирала кадри в НАБУ, згодом всіляко покриваючи всі їх численні «гріхи».

І сьогодні приходить усвідомлення істинної ролі «друзів НАБУ», яка поставила під сумнів спроможність боротьби з корупцією в Україні в цілому. Як зазначає член парламентського комітету з протидії корупції Ігор Луценко, «саме ці громадські активісти фактично створили для НАБУ—САП режим повної безконтрольності, який іменували «незалежністю». Ця безконтрольність і призвела до ситуації, яку маємо. Втрачені роки, витрачені мільярди коштів з нульовим результатом».

У підсумку на даний момент маємо крах НАБУ за трьома основними напрямками: інституційний крах — не може головна антикорупційна інституція бути замішаною в масштабній корупції; функціональний крах — за 4 роки роботи жодного засудженого високопоставленого чиновника. І справа тут перш за все в низькій якості доказової бази НАБУ, особливо в політичних справах; моральний крах — тут після останньої серії «Наших грошей» і пояснювати особливо нічого.

Можливо, незграбно намагаючись зберегти гарну міну при поганій грі, Ситник знову, як і в його конфлікті з Холодницьким, сподівається на допомогу США. Але в американському посольстві зберігають мовчання з приводу скандалу. Тут виникає логічне запитання до Марі Йованович: чому вона зробила гучну заяву по прокурору САП Холодницькому, а заяв з приводу звільнення Ситника, якому пред’явлені значно тяжчі звинувачення, не було?

Але для країни набагато важливіше отримати відповідь на інше питання: що робити далі в ситуації системного краху НАБУ? Напівзаходами тут уже не обійтися, навіть якщо раптом будуть звільнені Гізо Углава й «засвічені» детективи. Явно прогнила вся система. А в розслідуваннях ситуації в Оборонпромі було задіяно багато співробітників бюро. Вони не могли не знати про корупцію своїх колег, — однак мовчали. Напевно, і сам директор НАБУ був, як мінімум, у курсі всього, що відбувається. У тому числі й активності свого першого зама.

Прийшов час для кардинальних кроків. М’який варіант — кардинальне кадрове перезавантаження НАБУ і САП, звільнення Артема Ситника і Назара Холодницького, після чого проведення нового конкурсу. Однак після всіх скандалів навколо НАБУ багато хто налаштований ще рішучіше. Той же Ігор Луценко вважає: «Реорганізувати діяльність НАБУ і САП можна лише одним способом — ліквідувавши ці непотрібні органи зі спрямуванням звільнених коштів на фінансування Державного бюро розслідувань, яке й повинно розслідувати справи, зараз підслідні НАБУ». Але в обох випадках доцільно виписати судовий припис із забороною «активістам-антикорупціонерам» втручатися в роботу чи зв’язки НАБУ—САП, чи ДБР. Бо результат відомий …

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

НАБУгейт: чого очікувати далі?

Опубліковано

on

Скандал з корупцією в Укроборонпромі став «контрольним пострілом» по неефективності НАБУ. Кардинально змінити ситуацію можна двома шляхами: провести новий конкурс або розформувати НАБУ і САП.

Тиждень тому США в особі свого посла Марі Йованович (яка вимагала звільнення прокурора САП Назара Холодницького) по суті визнали крах антикорупційних проектів в Україні. А остання частина розслідування програми «Наші гроші» з усією очевидністю констатувала інституційний, функціональний і моральний крах головного антикорупційного органу Національного антикорупційного бюро.

Після оприлюднення цих фактів корупції в оборонці в ЗМІ вибухнув справжній НАБУгейт. Основна причина — ефект ошуканих суспільних очікувань. Для багатьох стало дуже болючим і неприємним відкриттям те, що НАБУ виявилося настільки ж корумпованим і політично заангажованим, як і «старі» правоохоронні органи. І головна відповідальність за такий стан речей — на директорі НАБУ А. Ситнику.

Обрану ним стратегію інформаційного захисту не можна назвати вдалою. Після виставленого в YouTube порівняно м’якого відео-ролика ввечері у вівторок була дуже жорстка заява НАБУ, де звинувачення проти бюро були названі «маніпуляціями». Така позиція «відсікла» від Ситника навіть тих, хто був його традиційними союзниками. Мабуть, їм важко було заперечувати очевидне, не втрачаючи при цьому обличчя в очах колег і громадськості. Так, давній політичний партнер НАБУ, народний депутат з групи «Єврооптимісти» Мустафа Найєм обурився: «Це зрада і ніж у спину всім, хто брав участь у створенні НАБУ, захищав їх репутацію». А Юрій Бутусов жорстко розкритикував аргументацію НАБУ проти журналістів: «Це ви мані пулює те, а не Бігус».

Одночасно члени абсолютно лояльної Ради громадського контролю НАБУ публічно звернулися до А. Ситника із закликом негайно відсторонити підозрюваних співробітників відомства й провести по них службове розслідування. Трохи пізніше з аналогічними вимогами виступив і найближчий соратник НАБУ, голова ГО «Центр протидії корупції» Віталій Шабунін. Йдеться насамперед про першого заступника директора бюро Гізо Углаву.

Малоймовірно, що послідовними лобістами НАБУ рухає прагнення до правосуддя і справедливості. Мова, скоріше, про спробу зробити «цапів-відбувайлів» з Углаву та інших «засвічених» у скандалі співробітників НАБУ, а їх звільненням випус тити пару суспільного обурення — і таким шляхом зберегти на посаді Артема Ситника.

Однак заява НАБУ свідчить: свого першого заступника Ситник здавати не збирається. Принаймні, поки що. По-перше, тому, що Углава — права рука директора НАБУ, по-друге, це був би небезпечний прецедент щодо самого глави бюро. У результаті лише близький до Ситника народний депутат з тієї ж групи «Єврооптимісти» Сергій Лещенко підтримав НАБУ.

Свідчень корупції і непрофесіоналізму в НАБУ було чимало й раніше. Просто сьогодні пред’явлені занадто наочні докази. Варто нагадати, що до викриттів програми Бігуса не лише Лещенко, а й Найєм і Шабунін, зі своїм ЦПК, і багато інших «активістів» захищали керівництво бюро від найменшої критики. А Рада громадського контролю сама ж відбирала кадри в НАБУ, згодом всіляко покриваючи всі їх численні «гріхи».

І сьогодні приходить усвідомлення істинної ролі «друзів НАБУ», яка поставила під сумнів спроможність боротьби з корупцією в Ук раїні в цілому. Як зазначає член парламентського комітету з протидії корупції Ігор Луценко, «саме ці громадські активісти фактично створили для НАБУ—САП режим повної безконтрольності, який іменували «незалежністю». Ця безконтрольність і призвела до ситуації, яку маємо. Втрачені роки, витрачені мільярди коштів з нульовим результатом».

У підсумку на даний момент маємо крах НАБУ за трьома основними напрямками: інституційний крах — не може головна антикорупційна інституція бути замішаною в масштабній корупції; функціональний крах — за 4 роки роботи жодного засудженого високопоставленого чиновника. І справа тут перш за все в низькій якості доказової бази НАБУ, особливо в політичних справах; моральний крах — тут після останньої серії «Наших грошей» і пояснювати особливо нічого.

Можливо, незграбно намагаючись зберегти гарну міну при поганій грі, Ситник знову, як і в його конфлікті з Холодницьким, сподівається на допомогу США. Але в американському посольстві зберігають мовчання з приводу скандалу. Тут виникає логічне запитання до Марі Йованович: чому вона зробила гучну заяву по прокурору САП Холодницькому, а заяв з приводу звільнення Ситника, якому пред’явлені значно тяжчі звинувачення, не було?

Але для країни набагато важливіше отримати відповідь на інше питання: що робити далі в ситуації системного краху НАБУ? Напівзаходами тут уже не обійтися, навіть якщо раптом будуть звільнені Гізо Углава й «засвічені» детективи. Явно прогнила вся система. А в розслідуваннях ситуації в Оборонпромі було задіяно багато співробітників бюро. Вони не могли не знати про корупцію своїх колег, — однак мовчали. Напевно, і сам директор НАБУ був, як мінімум, у курсі всього, що відбувається. У тому числі й активності свого першого зама.

Прийшов час для кардинальних кроків. М’який варіант — кардинальне кадрове перезавантаження НАБУ і САП, звільнення Артема Ситника і Назара Холодницького, після чого проведення нового конкурсу. Однак після всіх скандалів навколо НАБУ багато хто налаштований ще рішучіше. Той же Ігор Луценко вважає: «Реорганізувати діяльність НАБУ і САП можна лише одним способом — ліквідувавши ці непотрібні органи зі спрямуванням звільнених коштів на фінансування Державного бюро розслідувань, яке й повинно розслідувати справи, зараз підслідні НАБУ». Але в обох випадках доцільно виписати судовий припис із забороною «активістам-антикорупціонерам» втручатися в роботу чи зв’язки НАБУ—САП, чи ДБР. Бо результат відомий …

Андрій МИСЕЛЮК,
експерт, політолог,
директор Інститутусоціально-політичного проектування «Діалог»

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.