Не фейк! НАБУ вже порушило кримінальне провадження щодо В. Парубія

Леонід Лазебний, журналіст, головний редактор інформаційно-правової платформи ActiveLex

У вівторок 16 квітня 2019 р. інформаційні онлайн-ресурси зарясніли повідомленнями, що суд зобов’язав НАБУ порушити кримінальне провадження щодо Голови Верховної Ради  В. Прубія. Наступного дня вони ж повідомили, що то був “фейк”. Як і годиться в сьогоднішніх медіа – всі одночасно повідомили і про саму подію, і про те, що вона виявилася фейковою.

Приміром “Делова столица” 16 квітня о 12:22 помістила повідомлення “Суд обязал НАБУ открыть уголовное дело против Парубия“, в вже 17 квітня о 10:10, що «Дело против Парубия оказалось фейком».

В останньому повідомленні джерелом «викривальної» і «фейкорозвінчувальної» інформації вказано FB-сторінку Андрія Ковальова – прес-секретаря Голови ВР, та поміщено посилання на його пост, оздоблений червоними знаками оклику.

Хоча на згаданій FB -сторінці ніщо не вказує, що її володар є прес-секретарем, однак у «ДС», імовірно, вирішили, що джерело надійне і спростували те, що майже добу було сенсаційною правдою для читачів.

На обґрунтування «фейковості» А. Ковальов (а точніше – особа, якій належить його аккаунт на ФБ під іменем Andriy Kovalov) пише:

«Насамперед зазначу, що ця справа не має нічого спільного з Андрієм Парубієм. По-друге немає нічого спільного з корупцією. Це звичайнісінький інформаційний фейк.

Колишній працівник одного з підрозділів Апарату Верховної Ради, який не згодний із своїм звільненням звернувся із заявою до НАБУ, яку бюро відмовилося реєструвати. Тоді він звернувся із позовною заявою до суду, щоб змусити НАБУ зареєструвати цю заяву» (авторську пунктуацію збережено – авт.).

Не спиняючись на тому, з якого доброго дива в НАБУ «відмовилися реєструвати» заяву, тоді як ч. 4 ст. 214 КПК чітко встановлює, що «відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається» (тут і далі курсив – авт.), зазначимо про головне: справа щодо В. Парубія виявилася не фейком (як мінімум).

І це вже третій етап життя юридичного факту в сучасних медіа-умовах: сенсація – фейк – не фейк.

Насправді у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено повний текст ухвали слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 2 квітня 2019 р. у справа № 760/7799/19, якою частково задоволено скаргу особи на бездіяльність службових осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а саме – зобов’язано службову особу Національного антикорупційного бюро України, до компетенції якої входить внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не пізніше 24 годин після отримання копії ухвали, внести до ЄРДР відомості про кримінальні правопорушення, зазначені у заяві від 22.02.2019 р., поданій заявником до Національного антикорупційного бюро України та отриманій уповноваженою особою НАБУ 25.02.2019 р.

Звернутися зі згаданою скаргою її ініціатора спонукало те, що 22.02.2019 р. він поштою направив до НАБУ заяву про кримінальні правопорушення, вчиненні Головою Верховної Ради України ОСОБА_3 за ст.ст. 210, 364 КК України. Проте відомості про вчиненні кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не внесені.

Звичайний здоровий глузд підказує, що попри всі сумлінно застосовані судом засоби знеособлення інформації, можна зрозуміти хто саме є тією загадковою ОСОБОЮ_3, що обіймає посаду Голови Верховної Ради.

Правду написав А. Ковальов – що поки що, за витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, про корупцію не йдеться. І правду, що заявник – колишній працівник, який не погодився зі звільненням.

Тільки не написав, що цей працівник є учасником антитерористичної операції на сході України, учасником бойових дій в Афганістані, і не погодився він через те, що його права були цинічно порушені, бо він насмілився письмово звернутися до посадових осіб ВР з квартирного питання, а тепер майже рік намагається відновити права.

Гадаю, цю недомовленість треба виправити, аби читачі краще зрозуміли що саме відбулося і подія не обростала справжніми фейками, що це «під вибори», «намагається вплутати В. Парубія» і таке інше.

Садівник проти Верховної Ради України

Після того, як 30 жовтня 2018 р. отримав наказ про своє звільнення, колишній завідувач сектору зеленого господарства Апарату Верховної Ради України Сергій Анатолійович Півень (він же – заявник у кримінальному провадження, яке 11 квітня 2019 р. порушило НАБУ) звернувся з адміністративним позовом на підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.19 та ст.ст.160, 168 КАС України про визнання дій суб’єкта владних повноважень, начальника Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату ВР протиправними та про скасування наказу «про звільнення», у якому наполягав, що:

• висновок про порушення ним посадової інструкції та правил внутрішнього трудового розпорядку був надуманим, упередженим та неправдивим,
• профспілковий комітет, у якого відсутні правові підстави діяльності, неправомірно надав згоду на розірвання трудового договору з членом профспілкової організації, одноособовим рішенням і  за підписом не голови, а заступника голови профкому,
• керівник, який видав наказ про звільнення не мав законних повноважень на прийняття будь-яких рішень.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю ухвалою від 3 грудня 2018 р. відмовив заявнику у відкритті провадження, мотивуючи рішення тим, що заявник «не перебуває на публічній службі, отже спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства».

Доводи про те, що подання декларацій особами уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадовими особами юридичних осіб публічного права прирівнює останніх автоматично до державних службовців та є підставою поширення на них Закону України “Про державну службу”, суд не сприйняв.

З таким висновком не погодився Шостий апеляційний адміністративний суд, який  постановою від 27.02.2019 скасував ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2018, а справу передав для продовження розгляду до суду першої інстанції, звернувши увагу на те, що «… позивач був прийнятий на роботу в порядку Закону України «Про державну службу» у редакції, чинній станом на 2007 рік, прийняв присягу державного службовця, йому неодноразово було встановлено відповідні ранги і фінансування Управління, у складі якого він працював, здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що даний позов стосується звільнення позивача саме з публічної служби, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства».

Головне в цій ситуації, яку по-різному бачать суди, зрозуміти наскільки складно  розібратися в ній звичайній людині, яка, намагаючись захистити свої права, наражається щокроку на неоднакове потрактування повноважень посадових осіб, належності посади до «публічної служби» чи «державної служби» і подібне.

Чи існує така юридична особа, як «Апарат Верховної Ради України»?

Але, розбираючи хитросплетіння правових норм, сформульованих доволі незрозуміло, наш заявник дійшов висновків, які й лягли в основу заяви про кримінальне правопорушення від 22.02.2019, а саме:

– Апарат Верховної Ради України без статусу юридичної особи не може забезпечувати функціонування законодавчого органу, а саме такий предмет діяльності апарату закріплений Регламентом Верховної Ради України.

Відповідно, від імені цього органу (на думку заявника) не можна наймати на роботу і звільняти працівників та розпоряджатися бюджетними коштами в інший спосіб, брати на баланс приміщення і т. ін.

Щоб розібратися чому так, треба трохи зануритися в історію цього фінансово могутнього суб’єкта.

5 грудня 1991 р. без згоди самої Верховної Ради було зареєстровано юрособу  “Управління справами Верховної Ради України”. Власне поняття “Апарат Верховної Ради” у вітчизняному законодавстві з’явилося лише 28 червня 1996 р., коли було прийнято Конституцію України, яка в п. 35 ч. 1 ст. 85 встановлювала, що “до повноважень Верховної Ради належить: призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради; затвердження кошторису Верховної Ради України та її апарату“.

Лише через 4 роки, а саме 20 квітня 2000 р. було прийнято постанову ВР № 1678-ІІІ, якою визначено структуру апарату ВР, серед підрозділів якого опинилося й “Управління справами”.

Через 6 років постановою Верховної Ради від 16 березня 2006 р. № 3547-IV було визначено: “Організаційне,     правове, наукове, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності  Верховної Ради,  її органів, народних депутатів,  депутатських фракцій, коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді здійснює апарат Верховної Ради” (ч. 1 ст. 7).

Отже, Верховна Рада, на виконання двох згаданих вище своїх власних постанов та Перехідних положень Конституції (ч. 2 ст. 19, п.п. 1, 2 розд. XV) принаймні через десятиліття після її прийняття, мала зареєструвати “Апарат Верховної Ради” як юридичну особу замість “Управління справами…”

Натомість апарат Верховної Ради України і дотепер не зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа, а отже, не може бути суб’єктом господарювання, наймати і звільніти працівників і т.д., а Управління справами, яке і далі є в Реєстрі, – може, але за Конституцією і нормативними актами ВР не має права, бо ними визначено для здійснення цих функцій іншого суб’єкта – апарат ВР.

Після прийняття Конституції одразу Законом “Про Державний бюджет України на 1997 рік” було затверджено видатки з Держбюджету в обсязі 58 600 000 грн не на Управління справами, а на “Здійснення повноважень Верховної Ради України”. Вони мали б надійти на рахунок апарату ВР, але його не було зареєстровано, і досі не зареєстровано. Вони не мали б надходити ні на чий інший рахунок, адже функцію забезпечення і фінансування ВР віднесено до компетенції апарату…

У державному бюджеті на 2019 рік виділено 1 964 043 100 грн на «Апарат Верховної Ради України» – юридичну особу, якої не існує, якщо вірити Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Можна припустити, що такі кошти виділено не на юридичну особу, але як тоді вона ними розпоряджається?

Водночас В ЄДРЮОФОПГФ є така юридична особа, як “Управління справами Верховної Ради України”, органом управління якою значиться Голова Верховної Ради України, повноваження якого на управління нею після прийняття чинної конституції не визначені жодними нормативними актами.

Шляхом аналізу перелічених вище нормативних актів заявник дійшов висновку, що дії всіх голів ВР, включно з чинним, підпадають під кримінальну відповідальність, передбачену ст. 210 КК через нецільове використання бюджетних коштів службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище.

Так це чи ні – мають розібратися компетентні органи.

Поділитися

Твітнути