Судова пастка для газонадрових аукціонів

Юрій Котнюк, ЮВУ

Уже більше місяця Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) формально не має легітимного керівництва — 21 грудня 2018 р. Сьомий (Вінницький) апеляційний адміністративний суд постановив скасувати рішення Комісії з питань вищого корпусу державної служби про підсумки конкурсу, за якими Павло Фощій одержав посаду першого заступника, а Олег Кирилюк — заступника голови згаданого вище відомства і згодом став виконуючим обов’язки його керівника. З одного боку можна порадіти з того, що восторжествувала справедливість, але, з іншого боку, такий вердикт відсуне на невизначений термін довгоочікуваний старт аукціонів із продажу прав на користування газоносними надрами, оскільки будь-яке рішення з їх передачі переможцеві може бути згодом успішно оскаржене в суді як таке, що ухвалювалося неуповноваженою особою.

Претензії позивача

Якщо вірити повідомленням засобів масової інформації, то Кирилюк і Фощій — це такі пройдисвіти, на яких тавра ніде ставити, але поки вони не визнані в установленому законом порядку винними в скоєнні кримінального правопорушення чи бодай порушенні присяги державного службовця, уряд в особі Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана не зобов’язаний звільняти їх із займаних посад. А оскільки останній страшенно не зацікавлений у тому, аби їх звільнити, недоброзичливці двох зазначених чиновників вирішили, так би мовити, обхідним маневром зайти з тилу.

Розпорядження Кабміну про оголошення конкурсу на дві вакантні посади в керівному складі Держгеонадра було видане ще 14 вересня 2016 року, а його проведення доручили незадовго до того сформованій Комісії з питань вищого корпусу державної служби (далі — Комісія) — такому собі постійно діючому колегіальному органу, який працює на громадських засадах. Цей конкурс пройшов у жовтні того ж року в три етапи: тестування, вирішення ситуативних завдань і співбесіда. Протоколом комісії від 27.10.2016 р. було оформлене її рішення про те, що переможцями цих перегонів стали Фощій і Кирилюк, які розпорядженнями КМУ від 18 травня 2017 р. були призначені на свої посади, при чому на останнього було ще й тимчасово покладено виконання обов’язків голови Держгеонадра. Але за два місяці до того — 27 березня 2017 року один із претендентів, який програв конкурс, звернувся до Житомирського окружного адмі ністративного суду із позовом про визнання протиправними й скасування рішень даної Комісії. В Обгрунтування своїх позовних вимог цей чоловік виклав низку аргументів, з яких ми назвемо лише ті, які мали вирішальне для суду значення. Перший — під час тестування його учасники користувалися мобільними телефонами, фотографували ними монітор із завданнями, надсилали повідомлення і читали адресовані їм повідомлення. Другий — на етапах виконання ситуативних завдань і співбесіди деякі члени комісії під час виступів конкурсантів на певний час виходили з приміщення і не чули їхніх промов та відповідей, але при цьому виставляли їм оцінки. Така організація конкурсу, на думку позивача, суперечила вимогам трьох нормативно-правових актів, що регулюють дану сферу відносин: Закону України «Про державну службу»; Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, затвердженого постановою КМУ № 246 від 25.03.2016 р. та Положенню про Комісію з питань вищого корпусу державної служби, затвердженому постановою КМУ № 243 від 25.03.2016 р.

Отже, мовляв, Комісія не забезпечила проведення ефективного, об’єктивного та справедливого конкурсу, а тому його результати мають бути скасовані.

Не конкурс, а балаган!

Із точки здорового глузду цей позов не мав жодних шансів бути задоволеним — мало який невдаха захоче пошитися в сутяги, тож реакція судді Ірини Черняхович була цілком прогнозованою. По першому пункту претензій позивача вона написала, що в судовому засіданні досліджувалися відеозаписи процесу тестування, з яких видно, що мобільні телефони конкурсантів знаходилися на столі адміністратора в спеціальному контейнері, а іншими електронними пристроями кандидати не користувалися. По другому пункту, з приводу того, що члени комісії під час виступів претендентів швендяли туди-сюди, суддя навела розлогі витяги з Порядку проведення конкурсу стосовно мети проведення співбесід, але нічого конкретного, що спростовувало би «кляузи» заявника так і не виклала. В підсумку ж — рішення Житомирського ОАС від 21 лютого 2018 року, яким у задоволенні позову було відмовлено.

Для того, щоб ця справа була переграна в суді апеляційної інстанції, потрібно було, щоб сталося диво. І воно сталося, тільки не в юридичній площині, а на полі бою Нафтогазу з олігархами за нові надра. Втім, на економічно-політичних моментах даної справи зупинимося трохи згодом, а поки що зосередимось на перебігу судового процесу. Коли судді захотіли переглянути відеозаписи конкурсу, наданий Комісією диск чомусь не побажав розкриватися, але це не перешкодило їм здійснити дослідження, оскільки його хід записували на відео представники громадськості і «Радіо Свобода», тож потрібні матеріали були в достатній кількості розміщені в мережі Інтернет на каналі «Ю-Туб». З них було добре видно, на якій годині, хвилині й секунді члени Комісії балакають, користуються мобільними телефонами, як один із них штовхає іншого й показує йому пальцем в екран свого гаджета, після чого вони обидва весело регочать, як голова Ко
місії, побачивши направлену на нього камеру журналіста ховає руки з телефоном під стіл. Усе це докладно написано в тексті постанови Сьомого ОАС, хоча прямого відношення до справи немає, оскільки позивач скаржився на те, що конкурсанти, а не члени Комісії, користувалися мобілками.

А ось що з відеозапису було б видно, на якій хвилині чи секунді ними користуються претенденти, в тексті нічого не написано, зате викладено загальний висновок про те, ніби «матеріалами відеозаписів підтверджується факт використання окремими учасниками конкурсу мобільних телефонів, фотографування монітору комп’ютера, надіслання смс-повідомлень, спілкування один з одним та зі спостерігачем і залишення аудиторії під час проведення відповідної конкурсної процедури». Така скрупульозність колегії суддів у другорядному питанні й повна її відсутність у першорядних дає підстави ставити під сумнів правильність цього висновку й припускати, що він буде забракований у суді касаційної інстанції.

А от щодо другого пункту претензій позивача, то тут відеозаписи чітко підтвердили їх обґрунтованість: дійсно деякі члени комісії виходили з аудиторії під час виступів конкурсантів і не чули їх змісту, що не завадило їм ставити за ці виступи оцінки. На цій підставі судді ухвалили постанову, якою рішення Житомирського ОАС було скасоване й ухвалене нове, яким позов було задоволено, а рішення Комісії, оформлене протоколом від 27.10.2016 р. визнане протиправним і скасоване.

Кому вигідно?

Нинішнє керівництво Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» заслуговує на серйозну критику з боку суспільства — чого варта лише плутанина із собівартістю видобутого нею газу. Посудіть самі: з інтерв’ю голови правління нафтогазівської «дочки» АТ «Укргазвидобування» Олега Прохоренка, даному в жовтні 2018-го виданню «Економічна правда», ми дізнаємося, що тисяча кубометрів обходиться у 180 — 250 доларів США. На прес-конференції керівника Нафтогазу Андрія Коболєва в січні 2019-го чуємо, що у 250 $, а в офіційному фінансовому звіту «Укргазвидобування» за 2017 рік написано, що лише у 2 926 гривень. Погодьтесь, що ці «суперменеджери», які отримують «суперзарплати», могли би домовитися говорити щось одне. Та попри це слід віддати й цісарю цісареве: протягом усього періоду свого керівництва вони неухильно наполягали на тому, що очолювана ними компанія має працювати в умовах вільного ринку.

Це означає, що видобуте паливо компанія має продавати будь-кому й за якою схоче ціною. Така постановка питання, звичайно, не дуже подобається тим дбайливцям народного блага, які вважають, що населення України має отримувати дешевий український газ. Але ж вільний ринок — це палиця з двома кінцями, інший кінець якої полягає в тому, що компанія, що отримує надприбутки, повинна сплачувати й надподатки, а вже з цих надподатків непрацездатна частина населення має отримувати пенсії, яких повинна вистачати для опалювання своїх осель недешевим ринковим газом.

Інший аспект вільного ринку — ліцензії на розробку газоносних надр, видачею яких займається відомство, очолюване героєм нашої оповіді Олегом Кирилюком. Нині «Укргазвидобування», сто відсотків акцій якого належить державі, має виконувати покладений на нього державою обов’язок продавати видобутий газ за зниженими цінами населенню й підприємствам теплокомунальної енергетики. Але разом із тим воно має від держави пільгу одержувати ліцензії на користування надрами без аукціону. Зрозуміло, що в таких умовах відображені у фінансових звітах цієї компанії цифри дохідності, прибутковості й рентабельності мають умовний характер.

Утім протягом останніх років «Укргазвидобування» одержувало свої пільгові ліцензії з величезним скрипом, оскільки згідно закону компанія, що хоче отримати спеціальні дозволи на користування надрами без аукціону, повинна попередньо одержати згоду від органу місцевої влади, який іноді може заломити за неї непідйомну ціну. Найбільш проблемні стосунки склалися в державної газовидобувної компанії з обласною радою Полтавської області, на території якої розташовані найбільш перспективні поклади газу. Через аукціон було би простіше.

Вихід із патової ситуації намітився в жовтні минулого року. Майже одночасно урядом були прийняті дві постанови. Одна має № 867 — нею передбачено, що з 1 січня 2020 року Нафтогаз отримає право продавати газ населенню за відносно вільними ринковими цінами (або не вище цін, за які він продається промисловому сектору). Друга — № 848 — затвердила тимчасовий порядок реалізації експериментального проекту із запровадження проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами шляхом електронних торгів. Позитив цієї новації полягав у тому, що давав змогу «Укргазвидобуванню» трохи потренуватися й призвичаїтися до умов вільного ринку, але доти, доки в Держгеонадра не буде призначений повноцінний керівник, ні про яку реалізацію експерименту не може бути й мови, оскільки результати аукціонів можуть будуть бути помножені на нуль судовими рішеннями. Поки що уряд не поспішає міняти Олега Кирилюка на когось іншого, тож запровадження повноцінного ринку газу в Україні відкладається.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути