Connect with us

Судова практика

Судова пастка для газонадрових аукціонів

Юрій Котнюк, ЮВУ

Уже більше місяця Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) формально не має легітимного керівництва — 21 грудня 2018 р. Сьомий (Вінницький) апеляційний адміністративний суд постановив скасувати рішення Комісії з питань вищого корпусу державної служби про підсумки конкурсу, за якими Павло Фощій одержав посаду першого заступника, а Олег Кирилюк — заступника голови згаданого вище відомства і згодом став виконуючим обов’язки його керівника. З одного боку можна порадіти з того, що восторжествувала справедливість, але, з іншого боку, такий вердикт відсуне на невизначений термін довгоочікуваний старт аукціонів із продажу прав на користування газоносними надрами, оскільки будь-яке рішення з їх передачі переможцеві може бути згодом успішно оскаржене в суді як таке, що ухвалювалося неуповноваженою особою.

 

Претензії позивача

Якщо вірити повідомленням засобів масової інформації, то Кирилюк і Фощій — це такі пройдисвіти, на яких тавра ніде ставити, але поки вони не визнані в установленому законом порядку винними в скоєнні кримінального правопорушення чи бодай порушенні присяги державного службовця, уряд в особі Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана не зобов’язаний звільняти їх із займаних посад. А оскільки останній страшенно не зацікавлений у тому, аби їх звільнити, недоброзичливці двох зазначених чиновників вирішили, так би мовити, обхідним маневром зайти з тилу.

Розпорядження Кабміну про оголошення конкурсу на дві вакантні посади в керівному складі Держгеонадра було видане ще 14 вересня 2016 року, а його проведення доручили незадовго до того сформованій Комісії з питань вищого корпусу державної служби (далі — Комісія) — такому собі постійно діючому колегіальному органу, який працює на громадських засадах. Цей конкурс пройшов у жовтні того ж року в три етапи: тестування, вирішення ситуативних завдань і співбесіда. Протоколом комісії від 27.10.2016 р. було оформлене її рішення про те, що переможцями цих перегонів стали Фощій і Кирилюк, які розпорядженнями КМУ від 18 травня 2017 р. були призначені на свої посади, при чому на останнього було ще й тимчасово покладено виконання обов’язків голови Держгеонадра. Але за два місяці до того — 27 березня 2017 року один із претендентів, який програв конкурс, звернувся до Житомирського окружного адмі ністративного суду із позовом про визнання протиправними й скасування рішень даної Комісії. В Обгрунтування своїх позовних вимог цей чоловік виклав низку аргументів, з яких ми назвемо лише ті, які мали вирішальне для суду значення. Перший — під час тестування його учасники користувалися мобільними телефонами, фотографували ними монітор із завданнями, надсилали повідомлення і читали адресовані їм повідомлення. Другий — на етапах виконання ситуативних завдань і співбесіди деякі члени комісії під час виступів конкурсантів на певний час виходили з приміщення і не чули їхніх промов та відповідей, але при цьому виставляли їм оцінки. Така організація конкурсу, на думку позивача, суперечила вимогам трьох нормативно-правових актів, що регулюють дану сферу відносин: Закону України «Про державну службу»; Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, затвердженого постановою КМУ № 246 від 25.03.2016 р. та Положенню про Комісію з питань вищого корпусу державної служби, затвердженому постановою КМУ № 243 від 25.03.2016 р.

Отже, мовляв, Комісія не забезпечила проведення ефективного, об’єктивного та справедливого конкурсу, а тому його результати мають бути скасовані.

Не конкурс, а балаган!

Із точки здорового глузду цей позов не мав жодних шансів бути задоволеним — мало який невдаха захоче пошитися в сутяги, тож реакція судді Ірини Черняхович була цілком прогнозованою. По першому пункту претензій позивача вона написала, що в судовому засіданні досліджувалися відеозаписи процесу тестування, з яких видно, що мобільні телефони конкурсантів знаходилися на столі адміністратора в спеціальному контейнері, а іншими електронними пристроями кандидати не користувалися. По другому пункту, з приводу того, що члени комісії під час виступів претендентів швендяли туди-сюди, суддя навела розлогі витяги з Порядку проведення конкурсу стосовно мети проведення співбесід, але нічого конкретного, що спростовувало би «кляузи» заявника так і не виклала. В підсумку ж — рішення Житомирського ОАС від 21 лютого 2018 року, яким у задоволенні позову було відмовлено.

Для того, щоб ця справа була переграна в суді апеляційної інстанції, потрібно було, щоб сталося диво. І воно сталося, тільки не в юридичній площині, а на полі бою Нафтогазу з олігархами за нові надра. Втім, на економічно-політичних моментах даної справи зупинимося трохи згодом, а поки що зосередимось на перебігу судового процесу. Коли судді захотіли переглянути відеозаписи конкурсу, наданий Комісією диск чомусь не побажав розкриватися, але це не перешкодило їм здійснити дослідження, оскільки його хід записували на відео представники громадськості і «Радіо Свобода», тож потрібні матеріали були в достатній кількості розміщені в мережі Інтернет на каналі «Ю-Туб». З них було добре видно, на якій годині, хвилині й секунді члени Комісії балакають, користуються мобільними телефонами, як один із них штовхає іншого й показує йому пальцем в екран свого гаджета, після чого вони обидва весело регочать, як голова Ко
місії, побачивши направлену на нього камеру журналіста ховає руки з телефоном під стіл. Усе це докладно написано в тексті постанови Сьомого ОАС, хоча прямого відношення до справи немає, оскільки позивач скаржився на те, що конкурсанти, а не члени Комісії, користувалися мобілками.

А ось що з відеозапису було б видно, на якій хвилині чи секунді ними користуються претенденти, в тексті нічого не написано, зате викладено загальний висновок про те, ніби «матеріалами відеозаписів підтверджується факт використання окремими учасниками конкурсу мобільних телефонів, фотографування монітору комп’ютера, надіслання смс-повідомлень, спілкування один з одним та зі спостерігачем і залишення аудиторії під час проведення відповідної конкурсної процедури». Така скрупульозність колегії суддів у другорядному питанні й повна її відсутність у першорядних дає підстави ставити під сумнів правильність цього висновку й припускати, що він буде забракований у суді касаційної інстанції.

А от щодо другого пункту претензій позивача, то тут відеозаписи чітко підтвердили їх обґрунтованість: дійсно деякі члени комісії виходили з аудиторії під час виступів конкурсантів і не чули їх змісту, що не завадило їм ставити за ці виступи оцінки. На цій підставі судді ухвалили постанову, якою рішення Житомирського ОАС було скасоване й ухвалене нове, яким позов було задоволено, а рішення Комісії, оформлене протоколом від 27.10.2016 р. визнане протиправним і скасоване.

Кому вигідно?

Нинішнє керівництво Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» заслуговує на серйозну критику з боку суспільства — чого варта лише плутанина із собівартістю видобутого нею газу. Посудіть самі: з інтерв’ю голови правління нафтогазівської «дочки» АТ «Укргазвидобування» Олега Прохоренка, даному в жовтні 2018-го виданню «Економічна правда», ми дізнаємося, що тисяча кубометрів обходиться у 180 — 250 доларів США. На прес-конференції керівника Нафтогазу Андрія Коболєва в січні 2019-го чуємо, що у 250 $, а в офіційному фінансовому звіту «Укргазвидобування» за 2017 рік написано, що лише у 2 926 гривень. Погодьтесь, що ці «суперменеджери», які отримують «суперзарплати», могли би домовитися говорити щось одне. Та попри це слід віддати й цісарю цісареве: протягом усього періоду свого керівництва вони неухильно наполягали на тому, що очолювана ними компанія має працювати в умовах вільного ринку.

Це означає, що видобуте паливо компанія має продавати будь-кому й за якою схоче ціною. Така постановка питання, звичайно, не дуже подобається тим дбайливцям народного блага, які вважають, що населення України має отримувати дешевий український газ. Але ж вільний ринок — це палиця з двома кінцями, інший кінець якої полягає в тому, що компанія, що отримує надприбутки, повинна сплачувати й надподатки, а вже з цих надподатків непрацездатна частина населення має отримувати пенсії, яких повинна вистачати для опалювання своїх осель недешевим ринковим газом.

Інший аспект вільного ринку — ліцензії на розробку газоносних надр, видачею яких займається відомство, очолюване героєм нашої оповіді Олегом Кирилюком. Нині «Укргазвидобування», сто відсотків акцій якого належить державі, має виконувати покладений на нього державою обов’язок продавати видобутий газ за зниженими цінами населенню й підприємствам теплокомунальної енергетики. Але разом із тим воно має від держави пільгу одержувати ліцензії на користування надрами без аукціону. Зрозуміло, що в таких умовах відображені у фінансових звітах цієї компанії цифри дохідності, прибутковості й рентабельності мають умовний характер.

Утім протягом останніх років «Укргазвидобування» одержувало свої пільгові ліцензії з величезним скрипом, оскільки згідно закону компанія, що хоче отримати спеціальні дозволи на користування надрами без аукціону, повинна попередньо одержати згоду від органу місцевої влади, який іноді може заломити за неї непідйомну ціну. Найбільш проблемні стосунки склалися в державної газовидобувної компанії з обласною радою Полтавської області, на території якої розташовані найбільш перспективні поклади газу. Через аукціон було би простіше.

Вихід із патової ситуації намітився в жовтні минулого року. Майже одночасно урядом були прийняті дві постанови. Одна має № 867 — нею передбачено, що з 1 січня 2020 року Нафтогаз отримає право продавати газ населенню за відносно вільними ринковими цінами (або не вище цін, за які він продається промисловому сектору). Друга — № 848 — затвердила тимчасовий порядок реалізації експериментального проекту із запровадження проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами шляхом електронних торгів. Позитив цієї новації полягав у тому, що давав змогу «Укргазвидобуванню» трохи потренуватися й призвичаїтися до умов вільного ринку, але доти, доки в Держгеонадра не буде призначений повноцінний керівник, ні про яку реалізацію експерименту не може бути й мови, оскільки результати аукціонів можуть будуть бути помножені на нуль судовими рішеннями. Поки що уряд не поспішає міняти Олега Кирилюка на когось іншого, тож запровадження повноцінного ринку газу в Україні відкладається.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Тимошенко судиться з урядом

Юристи команди Юлії Тимошенко подали до Окружного адміністративного суду м. Києва позов щодо порушення урядом, Пенсійним фондом і Мінсоцполітики права громадян на мінімальну пенсію.

«Ми вимагаємо визнати незаконними всі рішення уряду для тих пенсіонерів, кому вони весь рік платили менше за прожитковий мінімум — 3 094 грн», — наголосила лідер «Батьківщини» після подання позову. Тимошенко нагадала, що законом передбачені розміри прожиткового мінімуму для різних категорій громадян, нижче якого платити зарплати і пенсії заборонено. Відтак, яким би маленьким не був стаж у пенсіонера, йому не можна заплатити менше ніж 3 094 гривні.

Натомість весь останній рік уряд на базі бюджету, який він проштовхнув через парламент, мільйонам українців платив занижені пенсії. Посадовці КМУ порушили закон і Конституцію, започаткувавши безмежну корупцію на грошах держбюджету, а пенсіонерам недоплатили чимало грошей», — сказала Ю. Тиможенко, додавши, що сьогодні понад 70% пенсіонерів отримують пенсії, нижчі за прожитковий мінімум.

Лідер «Батьківщини» нагадала, що її команда вже довела в судах незаконність і безпідставність постанов уряду про підвищення цін на газ для населення. «Ми впевнені, що таке саме рішення буде ухвалено і за «пенсійним» позовом, і пенсії будуть перераховані», — заявила Ю. Тимошенко.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Суд дозволив визначати зарплату українцям в іноземній валюті

У трудовому договорі сторони можуть визначити розмір зарплати в гривні із зазначенням еквівалента суми в іноземній валюті, що не суперечить Цивільному кодексу України.

Відповідне рішення ухвалила колегія суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду. У постанові від 26 червня роз’яснено, що закон передбачає обов’язковість здійснення платежів на території України в національній валюті, проте не містить заборони на використання в розрахунках розміру грошових зобов’язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.

У справі, що розглядала трудовий договір у першій редакції (яку компанія визнавала), передбачає застосування обмінного курсу євро на день платежу при визначенні розміру заробітної плати, яка належить до виплати в гривні, в зв’язку з чим заробітна плата заступника директора товариства повинна була відповідати за розміром еквіваленту 7,872 тисячі євро в гривні на дату виплати. ВС вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що виконання положень додаткової угоди спонукає компанію порушувати Податковий кодекс і зобов’язує платити штрафні санкції, оскільки алгоритм нарахування зарплати заступнику директора після укладення додаткової угоди не змінився — протягом всього періоду трудових відносин між сторонами при визначенні розміру зарплати, що виплачується в гривні, підлягав застосуванню обмінний курс євро на день платежу.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Покусали безпритульні собаки: хто за це має відповідати?

Сергій ТЕНЬКОВ, експерт «Юридичного вісника України»

Вимушене співіснування людей і безпритульних тварин у місті досить часто стає причиною конфліктів, становить загрозу безпеці людей. Тварини захищають територію, яку вважають своєю, керуються природними інстинктами. Люди мають право на захист свого здоров’я і життя, керуються при цьому законами. Та на практиці виникає слушне питання: а хто конкретно несе відповідальність за безпеку оточуючого нас середовища?

Вказана проблема стала предметом розгляду в постанові Верховного Суду (далі – ВС) від 21.01.2019 р. у справі № 503/361/17.

Обставини справи

Тридцятого травня 2017 року позивачка відвідувала місцеве комунальне підприємство. Коли поверталася додому, на неї напала зграя агресивних бродячих собак, які повалили її на землю і почали кусати за ноги. Самостійно відбитися від собак позивачка не могла, і напад собак був припинений лише завдяки працівникам комунального підприємства та небайдужим перехожим. Викликали сина постраждалої, який доставив її в лікарню. У лікарні позивачці було надано першу медичну допомогу та поміщено на стаціонарне лікування, після якого вона ще близько трьох місяців знаходилася на амбулаторному лікуванні. Діагноз – укушені рани обох стоп та гомілок, що підтверджується медичними довідками.

Позивачка звернулась до суду з позовом до Кодимської міської ради Одеської області, на території якої відбувся вказаний вище напад собак. У позовній заяві зазначалося, що цим нападом позивачці була спричинена матеріальна шкода, яка полягає в здійсненні витрат на лікування, в розмірі 2 337,00 грн. Йшлося про витрати на придбання медичних препаратів за призначенням лікаря, що підтверджується наявними у справі фіскальними чеками аптечних закладів.

Також потерпіла зазнала моральних страждань, які полягали в тому, що на момент нападу вона перебувала в шоковому стані, пережила реальну загрозу своєму життю, а також три місяці була практично прикута до ліжка, що порушило її звичний спосіб життя. Моральна шкода виразилася в тому, що позивачка дуже злякалася тварин у момент нападу на неї й усвідомленні того, що не може самостійно чинити їм опір, оскільки, будучи людиною поважного віку (на момент нападу їй виповнилося 88 років), не мала достатньо фізичних сил для опору. Жінка змушена була терпіти фізичний біль, була обмежена в можливості вільно пересуватися та потребувала стороннього догляду. Розмір моральної шкоди позивачка оцінює в 5 тисяч гривень.

Вказані суми позивачка просила стягнути з Кодимської міської ради Одеської області. Рішенням місцевого райсуду в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що встановлено факт заподіяння позивачу тілесних ушкоджень, спричинених укусами собаки, проте позивачем не підтверджено належними і допустимими доказами, що її покусала саме безпритульна собака, а не собака, яка перебуває в чиїй-небудь власності. Також, на думку суду, не доведено, що шкода заподіяна з вини відповідача або внаслідок його незаконних рішень, дій чи бездіяльності, а тому відповідач не повинен нести відповідальності за заподіяну позивачу матеріальну та моральну шкоду.

Рішенням апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено.

Кодимська міська рада Одеської області подала на рішення апеляційного суду касаційну скаргу до Верховного Суду.

Правова позиція ВС

Верховний Суд розглянув касаційну скаргу відповідача і дійшов таких висновків. За частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

  1. якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
  2.  якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
  3. в інших випадках, встановлених законом.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Верховний Суд зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є правильним, оскільки органом місцевого самоврядування – Кодимською міською радою Одеської області була допущена бездіяльність у питанні благоустрою населених пунктів з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров’я жителів територіальної громади, унаслідок якої позивачка зазнала тілесних ушкоджень. ВС дійшов висновку, що розмір завданої матеріальної шкоди в сумі 2 337,00 грн судом апеляційної інстанції вирахувано правильно та підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями. Стягуючи моральну шкоду в сумі 5 тисяч грн, суд апеляційної інстанції врахував характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, врахував стан здоров’я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її житті та стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

На думку Верховного Суду, доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, якими в повному обсязі з’ясовані права та обов’язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Далі ВС послався на практику Європейського суду з прав людини і вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги і різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що вбачається в статті 6 Конвенції, може бути з’ясоване тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі вказаного вище та відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України ВС залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду про стягнення з Кодимської міської ради Одеської області на користь позивачки 2 337,00 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 5 тисяч грн на відшкодування моральної шкоди – без змін.

Коментар і рекомендації

На жаль, частина важливих положень оскаржуваної постанови апеляційного суду лишилася поза оцінкою Верховного Суду, хоча ці положення є актуальними для розгляду подібних справ, і про них варто знати потерпілим від нападу безпритульних тварин. Натомість ВС послався на практику Європейського суду з прав людини і вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Між тим, важливе значення при розгляді подібних справ має ознайомлення потерпілого-позивача і суду з актами органів місцевої влади з приводу безпритульних тварин. Так, у наведеній справі апеляційний суд дослідив Правила тримання собак, котів і хижих тварин на території м. Кодима, затверджені виконавчим комітетом відповідача у справі – Кодимської міської ради. Згідно з цими правилами регулювання чисельності безпритульних тварин і тварин, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини, покладено на службу районної ветеринарної медицини, яка створена органом місцевого самоврядування й підзвітна та підконтрольна йому.

Серед іншого на підставі і цього документа апеляційний суд дійшов висновку, що відповідальність за неналежне виконання цією службою покладених на неї завдань повинна бути покладена на орган місцевого самоврядування – Кодимську міську раду.

Відповідач також посилався на те, що територія, на якій стався напад собак на позивачку, є прибудинковою територією ОСББ «…» і саме це об’єднання має нести відповідальність за заподіяння шкоди позивачці. Апеляційний суд ретельно дослідив цю обставину. Згідно з довідкою, ОСББ не подавало на затвердження Кодимської міської ради проект землеустрою і визначення в натурі меж прибудинкової території. У зв’язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що межі прибудинкової території не визначені, отже, вказана територія є землями міської ради – відповідача.

Принципове і практичне значення для розгляду подібних справ має спростування апеляційним судом висновку районного суду про те, що собака, яка покусала позивачку, перебуває у чиїй-небудь власності. Тобто фактично йшлося про те, що місцева рада за таких умов є неналежним відповідачем. Апеляційний суд зазначив, що подібне твердження не підтверджується доказами і господар собаки, якщо такий є, не встановлений, а отже, належність собаки конкретній особі є лише припущенням, на якому не може ґрунтуватися рішення суду.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції не звернув у наведеному контексті уваги на те, що Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження» визначено поняття безпритульних тварин. Так, статтею 24 Закону встановлено, що собаки, незалежно від породи, належності та призначення, в тому числі й ті, що мають нашийники з номерними знаками і намордники, але знаходяться без власника на вулицях, площах, ринках, у скверах, на бульварах, пляжах, у громадському транспорті, дворах та інших громадських місцях, вважаються безпритульними і підлягають вилову.

Таким чином, йдеться про певну презумпцію за цією категорією справ – агресивна тварина вважається безпритульною, якщо в суді не доведено протилежне.

При розгляді коментованої справи в суді встановлено, що роботу із забезпечення безпеки громадян – членів територіальної громади м. Кодима від несприятливого впливу на їхню життєдіяльність безпритульних тварин служба районної ветеринарної медицини належним чином не проводить, а орган місцевого самоврядування – Кодимська міська рада – відповідач, якій ця служба підзвітна й підпорядкована, належним чином її роботу не контролює і не організовує. Внаслідок неконтрольованого розмноження безпритульних тварин, зокрема собак, у місті утворилася значна їх популяція, собаки збираються в зграї і становлять загрозу населенню.

На підставі встановлених фактів апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем була допущена бездіяльність у питанні благоустрою населених пунктів з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров’я жителів територіальної громади.

За наведених рішень апеляційного суду і ВС можна, на нашу думку, зробити ще один важливий висновок. Істотне значення для встановлення винного у завданій нападом безпритульних тварин шкоді має з’ясування того, на чиїй саме території такий напад відбувся. Уся територія міста, що не закріплена за певними власниками або користувачами, визнається територією, підконтрольною місцевій владі, і саме вона має відповідати тут за безпеку, санітарний стан. Якщо ж буде встановлена належність певної території конкретним власникам або користувачам (згідно відповідної землевпорядної документації – ОСББ, установи, підприємства), то тягар відповідальності покладається на них.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді