Прокурори-керівники мають дотримуватися загальних процесуальних норм | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

Прокурори-керівники мають дотримуватися загальних процесуальних норм

Опубліковано

on

Леонід Лазебний

Верховний Суд погодився з апеляційним, що скаргу заступнику прокурора області через пропущення строку повернуто цілком правомірно, оскільки прокурори вищого рівня попри наявність адміністративних функцій не мають спеціальних процесуальних повноважень і повинні дотримуватися встановлених строків.

Ухвалою апеляційного суду відмовлено заступнику прокурора області у поновленні строку оскарження ухвали місцевого суду та повернуто скаргу на підставі п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК.

У касаційній скарзі заступник прокурора області зазначив, що суд другої інстанції не звернув уваги та не дав належної оцінки тому, що він участі у судовому розгляді не брав, а  про ухвалу районного суду йому стало відомо вже поза строками на апеляційне оскарження.

25 вересня 2018 р. Верховний Суд у постанові по справі № 222/466/17 нагадав, що апеляційну скаргу має бути подано протягом 7 днів з дня проголошення рішення суду першої інстанції (ч. 2 ст. 395 КПК), а подання скарги поза цим строком без порушення питання щодо поновлення строку на оскарження та якщо суд не знайде підстав для поновлення строку, тягне повернення скарги заявнику.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК суд може поновити строк лише у випадку його пропуску з поважних причин.

Під поважними причинами слід розуміти виключно такі обставини, що об’єктивно були непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов’язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду.

Суд встановив, що ухвалу районного суду було проголошено за участю прокурора. Проте, подаючи апеляцію, заступник прокурора області просив поновити строк оскарження, пов’язуючи його пропуск з несвоєчасним оприлюдненням суддею оспорюваного судового рішення в ЄДРСР, у зв’язку з чим він нібито був позбавлений можливості апеляційного оскарження, бо про саме рішення дізнався, отримавши довідку з його копією, коли строк уже сплив

Верховний Суд вказав, що окрім прокурорів, визначених у конкретному кримінальному провадженні, правом подання апеляційної скарги наділені також, незалежно від участі в судовому провадженні, прокурори вищого рівня: Генпрокурор, його перший заступник та заступники, керівники регіональних органів прокуратури і їх заступники (ч. 4 ст. 36 КПК).

Поза тим, КПК не встановлює спеціального порядку та строку оскарження прокурорами вищого рівня судових рішень у апеляційній чи касаційній інстанції.

Згідно з текстом Закону «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (ст. 1), а за положенням ч. 2 ст. 15 – прокурори мають єдиний статус незалежно від місця певної прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративних посад, які обіймають у прокуратурі.

Верховний Суд вказав, що поняття «прокурор» охоплює не лише певну посадову особу, яка здійснює повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, а й прокурорів вищого рівня.

А отже особливості організації внутрішнього документообігу у системі органів прокуратури не можуть змінювати загальний порядок обчислення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.

На обчислення строку жодним чином не впливає час розміщення судового рішення в Реєстрі, адже у засідання під час оголошення ухвали місцевого суду, був присутній прокурор. Тому у прокурорів за умови належної організації внутрішнього документообігу було достатньо часу для апеляційного оскарження згаданої ухвали у межах встановленого ч. 2 ст. 395 КПК строку.

Верховний Суд залишив рішення суду другої інстанції без змін.

Рішення в ЄДР СР: http://reyestr.court.gov.ua/Review/76859948

Судова практика

Cпоживчий кошик «укомплектований» Урядом таки протиправно

Опубліковано

on

От

Леонід Лазебний

Верховний Суд підтвердив, що постанову Уряду про «споживчий кошик» було прийнято протиправно, а отже вона є нечинною, оскільки була ухвалена не у спосіб, визначений законом.

Кабінетом Міністрів України 11 жовтня 2016 р. було прийнято постанову № 780 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення».

Громадянин України звернувся  з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (відповідачі), в якому просив визнати протиправними дії відповідачів щодо формування мінімальних наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів, послуг, протиправною та нечинною постанови № 780.

Позивач наполягав, що прийняття спірної постанови № 780 призвело до встановлення несправедливого стандарту життя та несправедливого розміру прожиткового мінімуму, а експертиза проекту постанови проводилась неналежним складом експертної комісії.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін апеляційним судом, позов задоволено повністю. Зобов’язано Уряд невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому постанову було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. Рішення мотивовані тим, що дії відповідачів вчиненні з порушенням положень ч.ч. 2-4 ст. 3 Закону «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 р. № 966- XIV (далі – Закон № 966) та процедури прийняття рішення Уряду за участю неналежного складу комісії.

Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу відповідачів,  постановою 20.12.2018 у справі № 526/3639/17 підтримав рішення судів попередніх інстанцій в тому, що постанова Уряду прийнята з порушенням законодавства. Суд роз’яснив, що рішення про схвалення експертною комісією набору продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для встановлення прожиткового мінімуму надсилаються на затвердження Кабміну відповідно до п. 10 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 24 вересня 1999 р. № 1767 (далі – Порядок №1767), і є підставою для розрахунку прожиткового мінімуму. Зміни та доповнення до наборів вносяться лише за рішенням комісії. Тому, законодавством визначено певну процедуру, якої відповідачі повинні були дотриматися.

Згідно зі ст. 4 Закону № 966 прожитковий мінімум встановлюється Кабміном після проведення науково-громадської експертизи сформованого набору продуктів. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто належить  до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Кожен з відповідних наборів формується певними уповноваженими центральними органами виконавчої влади, а Мінекономрозвитку, відповідно до п. 4 Порядку № 1767, узагальнює пропозиції та надсилає їх членам експертної комісії.

В свою чергу, комісія утворюється у складі 12 осіб, до якої входять по 4 представники від центральних органів виконавчої влади, об’єднань роботодавців і профспілкових об’єднань, які мають статус всеукраїнських.

ВС вказав, що представниками центральних органів є перші заступники (заступники) Міністра соціальної політики, Міністра економічного розвитку і торгівлі, Міністра фінансів, Міністра охорони здоров’я, визначені згідно з наказами керівників відповідних центральних органів виконавчої влади відповідно до п. 2 Порядку № 1767.

У разі, коли член комісії не в змозі взяти участь у засіданні, то відповідний орган зобов’язаний призначити іншого представника, якому надаються всі повноваження члена експертної комісії, згідно з п. 6 Порядку № 1767, а саме засідання визнається правомочним, якщо в ньому беруть участь усі члени комісії (п. 7 Порядку № 1767).

Суд підтримав рішення, що листи за підписами посадових осіб Міністерств і довіреності щодо делегування участі в засіданні з правом голосу іншим особам не є належними доказами повноважень тих, хто брав участь замість уповноважених представників. Участь в засіданнях комісії осіб, які не мали повноважень, призвела до ухвалення неправомочних рішень спершу комісією, а згодом і Урядом.

Доводи державних органів, що Порядком № 1867 не встановлено форми рішення щодо призначення заміни першому представнику відхилені, оскільки заміна повинна відбуватись у формі розпорядчих актів, які визначені положеннями про відповідні міністерства.

Також Суд звернув увагу, що дії відповідачів щодо формування мінімальних наборів, не мають самостійного правового значення, а є лише стадією єдиного процесу підготовки постанови Кабміну. Такі діяння без прийнятої постанови, не породжують наслідків для позивача, а отже і не порушують його прав та інтересів. Тому в цій частині підстав для задоволення позову немає і касаційна скарга підлягає задоволенню частково – з п. 2 резолютивної частини рішення суду першої інстанції вилучили фразу «визнати протиправними дії Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України».

Рішення в ЄДР СР: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78771927

Читати далі

Судова практика

Помилки в первинних бухгалтерських документах: податкові наслідки

Опубліковано

on

Сергій Теньков, експерт ЮВУ

Первинні бухгалтерські документи досить часто складаються з численними помилками, що призводить до викривлення реальних господарських результатів, бухгалтерського й податкового обліку. Йдеться про акти приймання-передачі товарів, послуг, про видаткові накладні на видачу товару, товарно-транспортні накладні (далі — ТТН) тощо. Помилки в цих документах дозволяють податківцям виявляти під час перевірок фіктивні господарські операції й застосовувати до порушників фінансові санкції.

 

Подібні ситуації стають предметом розгляду вищих судових інстанцій, зокрема, розглядалися в постанові Верховного Суду (далі — ВС) від 6.03.2018 року у справі № 804/5444/16

За результатами податкової перевірки позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ у розмірі 10 011 695,98 грн та нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 5 005 847,99 гривень. Податківці дійшли висновку про відсутність реального характеру деяких господарських операцій платника податків-позивача, більше того, встановлена неможливість їх здійснення.

Так, по господарських правовідносинах із ТОВ «…» та з ПП «…», за якими позивачем за період із 01.04.2015 по 30.09.2015 р. сформовано податковий кредит по ПДВ на загальну суму 4 546 727,10 грн та 546 796,00 грн відповідно, виявлено наступне. Вказані контрагенти не є виробниками поставленої позивачу продукції, неможливо встановити походження лісоматеріалів, встановити підприємство, яким було здійснено первинний відпуск деревини, його місцезнаходження та інформацію щодо асортименту та породи відпущеної деревини; неможливо прослідкувати ланцюг постачання придбаного позивачем товару.

Крім цього, податківці встановили, що вказані контрагенти не мають достатніх трудових та виробничих ресурсів для проведення відповідної господарської діяльності, зокрема складських приміщень, що свідчить про неможливість зберігання будь-яких ТМЦ, в тому числі і тих, що були поставлені позивачу. Для перевірки надані звичайні ТТН, проте при перевезенні деревини автомобільним транс портом мали бути оформлені товарно-транспортні накладні «Ліс» («ТТН-ліс»), що є порушенням наказу Міністерства інфраструктури України від 29.11.2013 року № 961/07 (далі — Наказ № 961/07).

Надані податківцям ТТН містять і численні недоліки в заповненні, зокрема, не співпадають адреси навантаження лісоматеріалів з адресою вантажовідправника, за вказаним місцем навантаження відсутні філії, склади та будь-які об’єкти ТОВ «…», з яких могло бути здійснено навантаження ТМЦ, відсутня інформація щодо кількості, ваги товару, не вказано осіб, що відвантажували товар, відсутні їх підписи, відсутній час розвантаження, не співпадають адреса навантаження (м. Красноармійськ) з адресою вантажовідправника (м. Київ);

По господарських правовідносинах з іншим контрагентом позивача, за якими позивачем за квітень 2015 року сформовано податковий кредит по ПДВ на суму 1 227 241,27 грн податківці виявили таке. Вказаного контрагента взагалі не внесено до переліку суб’єктів господарювання, яким надано право перевозити товари (запчастини в асортименті, комбайн прохідницький) із неконтрольованої території, згідно Додатку 3 до Тимчасового порядку здійснення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей (наказ № 27ог від 22.01.2015 року). Відсутні трудові та виробничі ресурси, у штаті відсутні водії, які згідно товарно-транспортної накладної здійснювали перевезення товару, інформації щодо наявності цивільно — правових угод вказаним контрагентом до звітності, зокрема до 1-ДФ, включено не було, відповідних договорів не надано; надані товаро-транспортні накладні складені з порушенням порядку заповнен ня (відсутня інформація щодо кількості, ваги товару, не вказано осіб, що відвантажували товар, відсутні їх підписи, не вказано час розвантаження, не співпадають адреса навантаження (м. Красноармійськ) з адресою вантажовідправника (м. Київ), інформація щодо наявності складських чи інших приміщень у м. Красноармійськ; розрахунки за поставлені товарно — матеріальні цінності не проводилися.

У ході перевірки податківці дослідили також господарські відносини позивача з ТОВ «С…», за якими позивачем у липні 2015 року сформовано податковий кредит на суму ПДВ 11 931,40 грн, та встановленими таке. В актах прийому-передачі виконаних робіт не зазначено кількість фахівців, які виконували роботи, відсутні підписи осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, невказана ціна (вартості) за одну людино — годину праці фахівця, який виконує конкретний вид робіт; відсутні журнали, в яких зафіксовано факт перебування працівників ТОВ «С…» на території, яка зазначена місцем проведення вищезазначених робіт, а саме шахта «Ю…». У вказаного контрагента відсутні достатні трудові ресурси для проведення відповідних ремонтних робіт.

Позовні вимоги платника податків, що перевірявся податківцями, обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення — рішення контролюючим органом прийнято безпідставно з огляду на те, що податковий кредит позивачем було сформовано за реально здійсненими господарськими операціями та на підставі належним чином оформлених первинних документів, натомість посилання контролюючого органу на наявні помилки в оформленні первинних документів, на відсутність у контрагентів трудових ресурсів та матеріальних ресурсів не є підставою для беззаперечного висновку про відсутність реальних правових наслідків проведених господарських операцій.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

Позиція ВС

Верховний Суд розглянув матеріали справи і дійшов таких висновків. ВС врахував встановлені обставини справи в сукупності, а також умови укладених договорів та специфіку придбаних товарів, робіт (послуг) у контрагентів. Суд зазначив, що позивач, як платник податків, повинен мати відповідні належно оформлені первинні документи, включаючи і ТТН, які, хоча і не є основними та визначальними при формуванні податкового кредиту з ПДВ, проте які, в тому числі, в сукупності з іншими документами мають беззаперечно свідчити про факт вчинення господарських операцій. Натомість надані позивачем первинні документи не є достатніми та вичерпними для такого висновку.

Предметом спору в цій справі є підтвердження обставин реальності відображення в податковому обліку господарських операцій, що фактично спростовано під час розгляду справи судами попередніх інстанцій із врахування реального часу здійснення цих операцій, наявності трудових ресурсів, матеріальних ресурсів, основних засобів для здійснення відповідної господарської діяльності, які необхідні для постачання товарно-матеріальних цінностей та проведення відповідних робіт, що свідчить про відсутність реальних правових наслідків за господарськими операціями в межах договорів укладених позивачем з вказаними контрагентами. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність реального здійснення господарської операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов’язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина була визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

На думку Верховного Суду про відсутність реального характеру спірних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Відтак Верховний Суд погодився з вищенаведеними висновками податківців і залишив касаційну скаргу платника податків-позивача без задоволення.

Коментар і рекомендації

Наведена справа, як і інші подібні, свідчать про зміну концепції ВС у податкових спорах. Тепер Верховний Суд виходить з того, що сам по собі первинний бухгалтерський документ не є доказом реальності відповідної господарської операції. Якщо насправді господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контр агентом на підтвердження такої операції, не можуть прий матися як доказ реальності операції. Натомість доказом її фіктивності, незалежно від наявності відповідних первинних документів (актів приймання-передачі, ТТН тощо), ВС визначив, зокрема, відсутність необхідного управлінського або технічного персоналу, виробничих потужностей, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку тощо. Саме про це слід подбати платнику податків. Тобто йдеться про цілий комплекс документації, що охоплює і підтверджує увесь технологічний процес, увесь ланцюг просування товару або послуг.

Важливим є те, що відповідні зміни внесені й до чинного законодавства. Законом від 03.11.2016 року № 1724-VIII принципово змінено Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». З визначення поняття первинного бухгалтерського документу виключено посилання на те, що цей документ підтверджує здійснення господарської операції. Натомість вказано, що первинні документи лишаються підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Крім вищенаведеного, Верховний Суд також вказав на конкретні помилки у самих первинних документах, що також викликало сумнів у реальності відповідних господарських операцій — відсутність належних підписів, плутанина з адресами відвантаження й отримання товару тощо.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Судова пастка для газонадрових аукціонів

Опубліковано

on

Юрій Котнюк, ЮВУ

Уже більше місяця Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) формально не має легітимного керівництва — 21 грудня 2018 р. Сьомий (Вінницький) апеляційний адміністративний суд постановив скасувати рішення Комісії з питань вищого корпусу державної служби про підсумки конкурсу, за якими Павло Фощій одержав посаду першого заступника, а Олег Кирилюк — заступника голови згаданого вище відомства і згодом став виконуючим обов’язки його керівника. З одного боку можна порадіти з того, що восторжествувала справедливість, але, з іншого боку, такий вердикт відсуне на невизначений термін довгоочікуваний старт аукціонів із продажу прав на користування газоносними надрами, оскільки будь-яке рішення з їх передачі переможцеві може бути згодом успішно оскаржене в суді як таке, що ухвалювалося неуповноваженою особою.

 

Претензії позивача

Якщо вірити повідомленням засобів масової інформації, то Кирилюк і Фощій — це такі пройдисвіти, на яких тавра ніде ставити, але поки вони не визнані в установленому законом порядку винними в скоєнні кримінального правопорушення чи бодай порушенні присяги державного службовця, уряд в особі Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана не зобов’язаний звільняти їх із займаних посад. А оскільки останній страшенно не зацікавлений у тому, аби їх звільнити, недоброзичливці двох зазначених чиновників вирішили, так би мовити, обхідним маневром зайти з тилу.

Розпорядження Кабміну про оголошення конкурсу на дві вакантні посади в керівному складі Держгеонадра було видане ще 14 вересня 2016 року, а його проведення доручили незадовго до того сформованій Комісії з питань вищого корпусу державної служби (далі — Комісія) — такому собі постійно діючому колегіальному органу, який працює на громадських засадах. Цей конкурс пройшов у жовтні того ж року в три етапи: тестування, вирішення ситуативних завдань і співбесіда. Протоколом комісії від 27.10.2016 р. було оформлене її рішення про те, що переможцями цих перегонів стали Фощій і Кирилюк, які розпорядженнями КМУ від 18 травня 2017 р. були призначені на свої посади, при чому на останнього було ще й тимчасово покладено виконання обов’язків голови Держгеонадра. Але за два місяці до того — 27 березня 2017 року один із претендентів, який програв конкурс, звернувся до Житомирського окружного адмі ністративного суду із позовом про визнання протиправними й скасування рішень даної Комісії. В Обгрунтування своїх позовних вимог цей чоловік виклав низку аргументів, з яких ми назвемо лише ті, які мали вирішальне для суду значення. Перший — під час тестування його учасники користувалися мобільними телефонами, фотографували ними монітор із завданнями, надсилали повідомлення і читали адресовані їм повідомлення. Другий — на етапах виконання ситуативних завдань і співбесіди деякі члени комісії під час виступів конкурсантів на певний час виходили з приміщення і не чули їхніх промов та відповідей, але при цьому виставляли їм оцінки. Така організація конкурсу, на думку позивача, суперечила вимогам трьох нормативно-правових актів, що регулюють дану сферу відносин: Закону України «Про державну службу»; Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, затвердженого постановою КМУ № 246 від 25.03.2016 р. та Положенню про Комісію з питань вищого корпусу державної служби, затвердженому постановою КМУ № 243 від 25.03.2016 р.

Отже, мовляв, Комісія не забезпечила проведення ефективного, об’єктивного та справедливого конкурсу, а тому його результати мають бути скасовані.

Не конкурс, а балаган!

Із точки здорового глузду цей позов не мав жодних шансів бути задоволеним — мало який невдаха захоче пошитися в сутяги, тож реакція судді Ірини Черняхович була цілком прогнозованою. По першому пункту претензій позивача вона написала, що в судовому засіданні досліджувалися відеозаписи процесу тестування, з яких видно, що мобільні телефони конкурсантів знаходилися на столі адміністратора в спеціальному контейнері, а іншими електронними пристроями кандидати не користувалися. По другому пункту, з приводу того, що члени комісії під час виступів претендентів швендяли туди-сюди, суддя навела розлогі витяги з Порядку проведення конкурсу стосовно мети проведення співбесід, але нічого конкретного, що спростовувало би «кляузи» заявника так і не виклала. В підсумку ж — рішення Житомирського ОАС від 21 лютого 2018 року, яким у задоволенні позову було відмовлено.

Для того, щоб ця справа була переграна в суді апеляційної інстанції, потрібно було, щоб сталося диво. І воно сталося, тільки не в юридичній площині, а на полі бою Нафтогазу з олігархами за нові надра. Втім, на економічно-політичних моментах даної справи зупинимося трохи згодом, а поки що зосередимось на перебігу судового процесу. Коли судді захотіли переглянути відеозаписи конкурсу, наданий Комісією диск чомусь не побажав розкриватися, але це не перешкодило їм здійснити дослідження, оскільки його хід записували на відео представники громадськості і «Радіо Свобода», тож потрібні матеріали були в достатній кількості розміщені в мережі Інтернет на каналі «Ю-Туб». З них було добре видно, на якій годині, хвилині й секунді члени Комісії балакають, користуються мобільними телефонами, як один із них штовхає іншого й показує йому пальцем в екран свого гаджета, після чого вони обидва весело регочать, як голова Ко
місії, побачивши направлену на нього камеру журналіста ховає руки з телефоном під стіл. Усе це докладно написано в тексті постанови Сьомого ОАС, хоча прямого відношення до справи немає, оскільки позивач скаржився на те, що конкурсанти, а не члени Комісії, користувалися мобілками.

А ось що з відеозапису було б видно, на якій хвилині чи секунді ними користуються претенденти, в тексті нічого не написано, зате викладено загальний висновок про те, ніби «матеріалами відеозаписів підтверджується факт використання окремими учасниками конкурсу мобільних телефонів, фотографування монітору комп’ютера, надіслання смс-повідомлень, спілкування один з одним та зі спостерігачем і залишення аудиторії під час проведення відповідної конкурсної процедури». Така скрупульозність колегії суддів у другорядному питанні й повна її відсутність у першорядних дає підстави ставити під сумнів правильність цього висновку й припускати, що він буде забракований у суді касаційної інстанції.

А от щодо другого пункту претензій позивача, то тут відеозаписи чітко підтвердили їх обґрунтованість: дійсно деякі члени комісії виходили з аудиторії під час виступів конкурсантів і не чули їх змісту, що не завадило їм ставити за ці виступи оцінки. На цій підставі судді ухвалили постанову, якою рішення Житомирського ОАС було скасоване й ухвалене нове, яким позов було задоволено, а рішення Комісії, оформлене протоколом від 27.10.2016 р. визнане протиправним і скасоване.

Кому вигідно?

Нинішнє керівництво Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» заслуговує на серйозну критику з боку суспільства — чого варта лише плутанина із собівартістю видобутого нею газу. Посудіть самі: з інтерв’ю голови правління нафтогазівської «дочки» АТ «Укргазвидобування» Олега Прохоренка, даному в жовтні 2018-го виданню «Економічна правда», ми дізнаємося, що тисяча кубометрів обходиться у 180 — 250 доларів США. На прес-конференції керівника Нафтогазу Андрія Коболєва в січні 2019-го чуємо, що у 250 $, а в офіційному фінансовому звіту «Укргазвидобування» за 2017 рік написано, що лише у 2 926 гривень. Погодьтесь, що ці «суперменеджери», які отримують «суперзарплати», могли би домовитися говорити щось одне. Та попри це слід віддати й цісарю цісареве: протягом усього періоду свого керівництва вони неухильно наполягали на тому, що очолювана ними компанія має працювати в умовах вільного ринку.

Це означає, що видобуте паливо компанія має продавати будь-кому й за якою схоче ціною. Така постановка питання, звичайно, не дуже подобається тим дбайливцям народного блага, які вважають, що населення України має отримувати дешевий український газ. Але ж вільний ринок — це палиця з двома кінцями, інший кінець якої полягає в тому, що компанія, що отримує надприбутки, повинна сплачувати й надподатки, а вже з цих надподатків непрацездатна частина населення має отримувати пенсії, яких повинна вистачати для опалювання своїх осель недешевим ринковим газом.

Інший аспект вільного ринку — ліцензії на розробку газоносних надр, видачею яких займається відомство, очолюване героєм нашої оповіді Олегом Кирилюком. Нині «Укргазвидобування», сто відсотків акцій якого належить державі, має виконувати покладений на нього державою обов’язок продавати видобутий газ за зниженими цінами населенню й підприємствам теплокомунальної енергетики. Але разом із тим воно має від держави пільгу одержувати ліцензії на користування надрами без аукціону. Зрозуміло, що в таких умовах відображені у фінансових звітах цієї компанії цифри дохідності, прибутковості й рентабельності мають умовний характер.

Утім протягом останніх років «Укргазвидобування» одержувало свої пільгові ліцензії з величезним скрипом, оскільки згідно закону компанія, що хоче отримати спеціальні дозволи на користування надрами без аукціону, повинна попередньо одержати згоду від органу місцевої влади, який іноді може заломити за неї непідйомну ціну. Найбільш проблемні стосунки склалися в державної газовидобувної компанії з обласною радою Полтавської області, на території якої розташовані найбільш перспективні поклади газу. Через аукціон було би простіше.

Вихід із патової ситуації намітився в жовтні минулого року. Майже одночасно урядом були прийняті дві постанови. Одна має № 867 — нею передбачено, що з 1 січня 2020 року Нафтогаз отримає право продавати газ населенню за відносно вільними ринковими цінами (або не вище цін, за які він продається промисловому сектору). Друга — № 848 — затвердила тимчасовий порядок реалізації експериментального проекту із запровадження проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами шляхом електронних торгів. Позитив цієї новації полягав у тому, що давав змогу «Укргазвидобуванню» трохи потренуватися й призвичаїтися до умов вільного ринку, але доти, доки в Держгеонадра не буде призначений повноцінний керівник, ні про яку реалізацію експерименту не може бути й мови, оскільки результати аукціонів можуть будуть бути помножені на нуль судовими рішеннями. Поки що уряд не поспішає міняти Олега Кирилюка на когось іншого, тож запровадження повноцінного ринку газу в Україні відкладається.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.