Безпідставне виділення в окреме провадження матеріалів кримінальної справи щодо одного обвинуваченого з групи є істотним порушенням закону - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Безпідставне виділення в окреме провадження матеріалів кримінальної справи щодо одного обвинуваченого з групи є істотним порушенням закону

Дата публікації:

20 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 344/20740/18 дійшов висновку, що виділення матеріалів кримінального провадження щодо одного з обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб, ураховуючи системне тлумачення КПК, якщо всі обвинувачені були присутні під час розгляду справи судом, від явки до суду не ухилялися, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, осіб засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України за те, що вони шляхом обману заволодівали правами на нерухоме майно, нерухомим майном упродовж кількох років.

У касаційній скарзі особа, матеріали стосовно якої були виділені в окреме провадження, зазначала про незаконне виділення матеріалів кримінального провадження щодо обвинувачених в окреме провадження.

Верховний Суд, проаналізувавши положення ч.ч. 3, 4 ст. 217, ч. 1 ст. 334, ст. 335 КПК, дійшов до висновку, що з їх системного аналізу вбачається, що рішення про виділення матеріалів кримінального провадження ухвалюється судом у разі наявності визначених для цього законом підстав. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування особи обвинувачувалися у вчиненні кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб, при цьому кожен з епізодів злочинної діяльності було інкриміновано їм із посиланням на вказану кваліфікуючу ознаку.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Усі обвинувачені були присутні під час розгляду справи судом, від явки до суду не ухилялися, що свідчить про відсутність передумов, регламентованих нормами КПК для виділення матеріалів, а тому виділення в окреме провадження матеріалів у цій кримінальній справі було безпідставним, оскільки таке виділення призвело до порушення загальних засад кримінального провадження, а також до порушення прав обвинуваченого на справедливий суд, що передбачає незалежність та безсторонність суду, розумний строк розгляду справи, рівність учасників кримінального провадження та справедливу (належну) процедуру розгляду справи.

Зазначені порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили суду повно, об’єктивно та всебічно з’ясувати обставини кримінального провадження і постановити судове рішення, яке відповідало б вимогам КПК та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апеляційний суд не дав належної оцінки вказаним порушення вимог закону та не виправив їх. Більше того, його висновок про правомірне виділення матеріалів кримінального провадження стосовно осіб, які виявили добровільне бажання спрощеного розгляду справи, є безпідставним.

Отже, Верховний Суд скасував вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, не є належним відповідачем у справі про скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно

Опубліковано

on

От

7 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 369/14294/17 змінив мотивувальну частину рішень судів, які дійшли правильного висновку про відмову у позові, але помилилися щодо мотивів такої відмови.

LEX.НОТАРІУС

Робочий простір для нотаріусів та реєстраторів з усіма документами.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Покупець звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса, за участю третіх осіб: ТОВ (продавець), Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Читайте також: Відповідачами у спорах про призначення додаткового строку для прийняття спадщини є не органи місцевого самоврядування, а інші спадкоємці, якщо вони є

Між ТОВ та позивачем був укладений договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, відповідно до якого продавець зобов’язувався передати у власність покупця, а покупець зобов’язувався прийняти у власність майнові права на квартиру та оплатити ціну таких прав. У зв’язку з тим, що позивач не в повному обсязі виконав умови договору щодо сплати ціни майнових прав, ТОВ направило повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку. Приватним нотаріусом здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у позові відмовлено з тих мотивів, що позивач не оспорює правомірність дій ТОВ щодо реєстрації квартири та правомірність розірвання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру. Враховуючи розірвання договору та припинення зобов`язань сторін, підстав визначених ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для відмови у державній реєстрації прав, встановлено не було.

Читайте також: У справі про визнання недійсними таких правочинів як видача довіреності і прийняття спадщини нотаріус не є належним відповідачем

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 р у справі № 523/9076/16-ц (п. 41), від 20 червня 2018 р. у справі № 308/3162/15-ц (п. 49), від 21 листопада 2018 р. у справі № 127/93/17-ц (п. 50), від 12 грудня 2018 р. у справі № 372/51/16-ц (п. 31.4), від 12 грудня 2018 р. у справі № 570/3439/16-ц (п. 37, 54), від 30 січня 2019 р. у справі № 552/6381/17 (п. 38), від 13 березня 2019 р. у справі № 757/39920/15-ц (п. 31), від 27 березня 2019 р. у справі № 520/17304/15-ц (п. 63)).

Читайте також: Власнику, якому відмовлено в реєстрації права на об’єкт нерухомості, слід подавати позов про визнання права власності

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі № 823/2042/16 (п. 36)).

Спір у позивача виник саме з ТОВ щодо права власності на квартиру та правомірності дій ТОВ щодо реєстрації за ним такого права. Проте, позовних вимог до ТОВ позивач не пред`явив.

Верховний Суд вказав, що фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо.

Таким чином, позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивач визначив відповідачем.

Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд має відмовити у позові до такого відповідача.

За таких обставин судам слід було відмовити у задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом відповідачів.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

На поважність причин непроживання дитини у спірному житлі не впливає наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло

Опубліковано

on

От

7 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/3289/20 задовольнив касаційну скаргу позивачки, яка втратила триваючі зв’язки зі спірним житлом не через своє власне волевиявлення.

Дочка звернулася до суду із позовом до батька про вселення та заборону чинити перешкоди у користуванні житлом.

Позивачка – особа з інвалідністю з дитинства, фактично проживала з відповідачем як член його сім’ї з часу свого народження до часу припинення її матір’ю сімейних відносин із ним. У подальшому разом із матір’ю переїхала до іншого місця проживання, а відповідач у порядку приватизації отримав свідоцтво про право власності на квартиру і не визнавав права дочки на користування нею.

Рішенням районного суду позовні вимоги задоволено. Посилаючись на положення ст.ст. 65, 78 ЖК України, ст. 47 Конституції України та ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд першої інстанції дійшов висновку, що з моменту вселення (з дати народження) позивачка, будучи неповнолітньою дочкою наймача, набула рівних з останнім прав на користування квартирою, в тому числі і після досягнення повноліття. Тимчасова відсутність позивачки у спірній квартирі не є перешкодою для відновлення її права на користування квартирою після завершення судових процесів.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишнього члена сім’ї права користування займаним приміщенням

Апеляційним судом рішення районного суду скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих мотивів, що після досягнення 18 років гарантії збереження права на користування житлом у позивачки як повнолітньої особи припинилися. На час звернення до суду позивачка, не вчинивши жодних дій, спрямованих на реальну зміну свого місця постійного проживання, втратила право користування спірним житлом з підстав, визначених ст. 107 ЖК України, як особа, яка вибула на інше постійне місце проживання, де за нею зберігається право постійного користування житлом як члена сім`ї власника житла – її матері.

Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд вказав, що на час вибуття із спірного житла позивачка була малолітньою особою та особою з інвалідністю, яка самостійно не могла визначати своє місце проживання, а тому, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що за нею збереглося право на користування житлом за місцем проживання її батька, незважаючи на факт зміни постійного місця проживання та сам факт не проживання в спірному житловому приміщенні.

Читайте також: Закон не обмежує права власника на розпорядження майном залежно від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема неповнолітні

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Крім того, право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (ст. 16 Конвенції ООН про права дитини).

Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому випадку є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Читайте також: Усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення кривдника не є заходом запобігання домашньому насильству

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 р. у справі № 206/4028/18, від 04 липня 2018 р. у справі № 711/4431/17 та враховано судом першої інстанції при розгляді цієї справи по суті спору.

В разі тимчасової відсутності за особою продовжує зберігатися намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, як-от у позивачки в цій справі, про що свідчить той факт, що досягнувши повноліття, вона зареєструвала своє місце проживання у спірній квартирі. Крім того, судами встановлено та не заперечувався відповідачем факт чинення ним перешкод у користуванні житлом позивачці, яка намагалася вселитися у спірну квартиру та зверталася до правоохоронних органів з метою захисту порушених прав.

Тому Верховний Суд залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Визначення місця проживання дітей із батьком, з яким вони безперервно проживали тривалий час, забезпечує їм спокійне та стійке середовище і не порушує прав матері

Опубліковано

on

От

21 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 404/3499/17 відмовив у задоволенні скарги матері дітей на судові рішення про визначення місця проживання дітей з їхнім батьком.

Жінка звернулася до суду із позовом до колишнього чоловіка, третя особа – служба у справах дітей виконавчого комітету міської ради, про визначення місця проживання дітей, обґрунтувавши позов відсутністю виняткових обставин для розлучення дітей з матір’ю.

Читайте також: Виключення запису про батьківство є підставою для звільнення особи від сплати заборгованості по аліментах за період, коли особа була записана батьком дітей

Чоловік звернувся до суду із зустрічним позовом до неї, в якому просив визначити місце проживання дітей з ним.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено, зустрічний позов задоволено, оскільки батько за умовами проживання, з урахуванням його доходів, особистих якостей, обставин життя, особливостей відносин з дітьми, має перевагу перед матір`ю дітей при визначенні місця їх проживання.

Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд вказав, що законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Читайте також: Суд може вирішити питання про місце проживання неповнолітньої дитини з одним із батьків одночасно з вимогою про розірвання шлюбу за відсутності спору про проживання дитини

Тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У цій справі матеріально-побутове забезпечення обох батьків, їх ставлення до дітей, позитивні характеристики з місця роботи дають підстави для твердження, що кожний із батьків здатний створити умови для розвитку та виховання дітей, забезпечуючи їх особливі потреби, пов`язані з вадами слуху.

Читайте також: Визначення місця проживання дитини: нова судова практика

Разом з тим, безперервне проживання дітей з батьком в оточенні інших рідних для них людей в цьому випадку забезпечує їх розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

При вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, а судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку, – вказав Верховний Суд.

Читайте також: Бажання дитини проживати із одним з батьків не має бути вирішальним для суду, якщо це не сприяє захисту прав та інтересів дитини

Судом апеляційної інстанції було ураховано, що після того, як діти стали проживати з батьком, позивачка уклала інший шлюб, однак доказів того, що діти добре знайомі з новим чоловіком і між ними існують такі відносини, які не будуть для них обтяжливими чи складними матеріали справи не містять. Проживання дітей, які мають особливі потреби, з малознайомою сторонньою людиною, може становити певні ризики для їх душевної рівноваги.

Крім того, судами установлено, що діти проживають з батьком в оточенні рідних людей жіночої статі: баби, тітки, двоюрідної сестри, які можуть забезпечити достатній догляд за дівчатками. Діти регулярно відвідують навчальний заклад, у якому враховуються їх особливості.

Водночас матір дітей, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та їх розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дітей, стан їх розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link