Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

Боргова розписка & договір позики: судова практика

Опубліковано

on

Вісімнадцятого жовтня 2017 р. в контексті справи No 6-1662цс17 Верховний Суд України досліджував питання неоднакового застосування норм матеріального права в частині дослідження правової природи, змісту та обов’язкових умов боргових розписок і договорів позики.

Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України вказала, що відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1 047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 р. по справі No 6-50цс16.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Важливо. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України 18.01.2017 р. у справі No 6-2789цс16.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених обставин робити відповідні правові висновки.

Такий же висновок зробив Верховний суд України 18.09.2013 р. у справі No 6-63цс13, від 11.11.2015 р. у справі No 6-1967цс15 та 12.04.2017 р. у справі No 6-487цс17. Крім того, частиною першою статті 1 049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов’язаний повернути суму позики в строк та в порядку, що передбачені договором.

Висновок

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов’язанням їх повернення та дати отримання коштів. Крім усього вищевикладеного, в договорі позики необхідно чітко прописати всі реквізити сторін (ПІБ, ІДН, місце реєстрації / проживання кредитора і боржника, паспортні дані сторін, контактні телефони, електронну пошту тощо).

Слід також пам’ятати, що необхідно чітко (з розшифровкою) прописувати предмет позики — якщо це грошова валюта, то вказати якої країни, наприклад, долари США, Канади або Австралії, оскільки чітко не охарактеризувавши предмет договору можна недоотримати суму боргу, а якщо це річ — вказати її характеристики, стан, грошову вартість (можна її сфотографувати).

P.S. Потрібно наголосити, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (постанова ВСУ від 09.11.2016 р. у справі за No 6-1457цс16 ), а часткова сплата боргу в межах строку позовної давності, в свою чергу, веде до його переривання (постанова ВСУ від 01.11.2017 р. у справі за No 6-1611цс17).

Євген Морозов, адвокат

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Самого тільки визнання факту нестачі не досить для встановлення її обсягу

Опубліковано

on

От

Верховний Суд також погодився з доводами скаржника про помилкове застосування апеляційним судом Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які не регламентують перевезення вантажів у міжнародному сполученні.

Верховний Суд 2 травня 2018 р. скасував рішення господарського суду та ухвалу апеляційного господарського суду у справі №  910/6515/17 за позовом компанії UAB «RYTU LOGISTIKA» (позивач, відправник) до ТОВ «Альфа – Транс» (відповідач, перевізник).

Позивач звернувся до господарського суду про стягнення 1 733,24 дол. США, що відповідно до офіційного курсу НБУ на 20 квітня 2017 р. складало 46 428,30 грн., з яких 1 583,24 дол. США вартості втраченого вантажу та 150 дол. США штрафу за порушення строку доставки за договором-заявкою на перевезення вантажу. Перевізник стверджував, що недостача вантажу сталася внаслідок крадіжки і не є наслідком його протиправних дій або бездіяльності.

Господарський суд задовольнив позов у повному обсязі. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та постановив нове, яким позивачеві відмовив у повному обсязі, дійшовши висновку, що оскільки матеріали справи не містять доказів невідповідності між найменуванням, масою/кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній, то позовні вимоги ґрунтуються виключно на припущенні про втрату перевізником довіреного йому відправником вантажу.

Позивач звернувся із касаційною скаргою, обґрунтувавши свої вимоги тим, що серед інших умов договору перевезення вантажу, вантаж було прийнято перевізником не тільки по кількості вантажних місць, а й з відповідною оголошеною вартістю. Актом нестачі товару був засвідчений факт нестачі на суму 1 583,24 дол. США. Також скаржник наполягав, що суд застосував пп. 15.2 п. 15 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які не регламентують перевезення вантажів у міжнародному сполученні.

Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, статті 17 та 18 якої регламентують випадки застосування відповідальності за втрату, чи пошкодження вантажу, а стаття  18 встановлене правило, згідно з яким перевізник зобов’язаний самостійно доводити, що втрата, чи пошкодження вантажу відбулось внаслідок обставин, настання яких перевізник не мав змоги відвернути.

Однак у своєму рішенні апеляційний суд послався на пп. 15.2 п. 15 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, визначаючи зміст та форму акту, який має бути складений у разі виявлення нестачі, та обмежився констатуванням, що матеріали справи не містять доказів невідповідності між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній

Верховний Суд зазначив, що жодна зі сторін не заперечує факту нестачі. Тягар доведення її обсягів покладений на позивача, яким надано розгорнуті розрахунки, та які належним чином не досліджено судом апеляційної інстанції, та дійшов висновку, що без надання належної оцінки доказам та виявлення всіх обставин справи, встановити об’єктивну істину у справі неможливо.

Тому Верховний Суд постановив направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

Судова практика

У разі відмови від купівлі квартири покупцеві повернуть тільки те, що сплатив

Опубліковано

on

От

Верховний Суд вказав, що отримання грошових коштів за квартиру, яка так і не була передана покупцю, є не безпідставним набуттям майна, а  невиконанням умов договору купівлі-продажу. В обох випадках стягнення плати за користування переданими грошовими коштами не передбачено.

Верховний Суд своєю постановою від 25 квітня 2018 р. у справі № 679/2231/15-ц скасував рішення судів попередніх інстанцій через неправильне визначення ними характеру спірних правовідносин.

Між сторонами провадження було укладено усну домовленість про купівлю-продаж орендованої позивачем (орендар) квартири у відповідача (орендодавець) за 35 тис. дол. США. Позивачем передано 10 тис. дол. США першого внеску, та протягом року ще 63 750,00 грн, на що відповідачем надано розписку про отримання грошей та передано технічний паспорт на квартиру. Також у розписці зазначено, що у разі порушення домовленості, відповідач зобов’язується повернути кошти у подвійному розмірі та передати позивачу у повне розпорядження все майно та побутову техніку в квартирі.

Згодом сторони домовились про укладення нотаріального договору купівлі-продажу, проте не підписали його, оскільки власниками квартири були чоловік та син відповідачки.

Орендар звернувся до суду з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів (10 тис. дол. США, що станом на 30 листопада 2015 р. було еквівалентно 238 840 грн та 63 750,00 грн),  плати за користування цими грошима в розмірі 3 573,15 дол. США (що бубло еквівалентно 84 316,70 грн) та 20 941,35 грн відповідно.

Рішенням міського суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено частково, стягнуто лише безпідставно набуті кошти та вмотивовано рішення тим, що сплачені позивачем грошові кошти підлягають поверненню йому як набуті відповідачем без підстави, оскільки договору купівлі не було укладено.

Однак Верховний Суд встановив, що зміст розписки свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин щодо купівлі-продажу нерухомого майна у майбутньому, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України, на яку вказує позивач як на підставу повернення йому коштів.

Разом з тим, підставою для позову є фактичні обставини, що наведені у позовній заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини, є виключною прерогативою суду.

Оскільки сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому і не зробили цього, поверненню підлягають передані грошові суми, які є авансом.

Нарахування процентів за користування авансом нормами закону не передбачено, а тому в частині позовних вимог плати за користування грошима визнано необґрунтованими.

Верховним Судом скасовано рішення попередніх інстанцій та частково задоволено позов, стягнуто 10 тис. дол. США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 25 квітня 2018 року становив 261 700 грн, та 63 750 грн. В решті вимог відмовлено.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

Судова практика

Банк має надавати інформацію представнику клієнта, але її ненадання не є протиправним

Опубліковано

on

От

Скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд вказав, що відомості про операції та рахунки можуть бути надані самим клієнтам або їхнім представникам, та зобов’язав вчинити дії, невчинення яких не визнав протиправним.

2 травня 2018 р. Верховний Суд своєю постановою у справі № 756/10063/15-ц частково скасував рішення судів попередніх інстанцій з огляду на те, що ними не вірно кваліфіковано дії банківської установи.

Позивач, який уклав з відповідачем (ПАТ «Універсал Банк», далі – Банк) договір про отримання кредиту, у позові до банку зазначив, що не має жодних підтверджуючих документів про перехід до нього 120 тис. дол. США, а валютний рахунок на його ім’я не було відкрито.

Представник позивача надіслав запит відповідачу, в якому просив надати інформацію щодо кредиту та руху коштів. Банком надано відповідь, що інформація яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу власника інформації. Отже, запитуваної інформації відповідач не надав.

Представник позивача подав до суду позовну заяву до публічного акціонерного товариства Банку, третя особа – Національний банк України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії.

Рішенням районного суду від 8 лютого 2016 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що запит представника від імені позивача про розкриття інформації, що містить банківську таємницю, не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому з метою захисту інформації, яка становить банківську таємницю, банк правомірно відмовив у наданні інформації.

Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій вірно відмовлено у задоволенні позову в частині визнання бездіяльності відповідача протиправною, оскільки банк насамперед захищав права та законні інтереси позивача, як клієнта банку, а тому діяв правомірно.

Водночас, судами помилково відмовлено у частині зобов’язання відповідача до вчинення дій, оскільки надання інформацію відповідає вимогам закону «Про банки і банківську діяльність» та забезпечує позивачу доступ до інформації щодо кредитних зобов’язань, стороною в яких він є, що сприяє захисту прав позивача

Судами попередніх інстанцій установлено правовий статус представника позивача та належним чином перевірено довіреність на представлення інтересів.

Відмовляючи у задоволенні позову, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою право представника позивача на отримання інформації що містить банківську таємницю. Крім того, згідно з ч. 1 ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Таким чином, законодавством не заборонено надання інформації, що містять банківську таємницю, і представникам.

Верховний Суд постановив задовольнити позовні вимоги в частині зобов’язання вчинити дії, а в частині визнання бездіяльності протиправною рішення попередніх інстанцій залишив без змін.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

В тренді