Судова практика
Боржник може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис не лише з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення
6 травня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 320/7932/16-ц задовольнив касаційну скаргу позивачки, яка оспорювала виконавчий напис нотаріуса, вчинений без врахування наявності спору щодо суми боргу.
Фізична особа звернулась до суду із позовом до банку про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позовну заяву вмотивовано тим, що між банком і позивачкою було укладено договір про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки з кредитним лімітом у розмірі 20 000,00 грн. Строк дії кредитного ліміту відповідав строку дії картки – один рік.
29 лютого 2016 р. за заявою банку приватний нотаріус вчинив виконавчий напис про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором укладеним між нею та банком, у розмірі 186 690,40 грн. Строк, за який проводилося стягнення, – три роки вісім місяців десять днів.
Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивачка отримала вимогу банку про необхідність погашення боргу, яку не виконала, а нотаріусу для вчинення виконавчого напису були надані документи, що підтверджують безспірність заборгованості.
У касаційній скарзі позивачка зазначала, що на порушення вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат» суди не перевірили належним чином її доводи щодо наявності між сторонами спору з приводу розміру заборгованості та наявності правових підстав для стягнення з неї саме такого розміру заборгованості, як зазначено у виконавчому написі нотаріуса.
Передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов’язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»).
Однак безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками – наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений пп. 2.3 п. 2 гл. 16 розд. ІІ Порядку, – шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень – письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов’язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає у тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.
Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи у частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
У цій справі позивачка не погоджувалася з розміром процентів за користування кредитом, зазначеним у виконавчому написі нотаріуса як безспірна заборгованість, та зі строком їх нарахування. Крім того, вказувала, що всупереч ст. 87 Закону України «Про нотаріат», підпунктів 3.1, 3.4 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріус вчинив виконавчий напис, хоча з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років, такі доводи позивача щодо неправильного розрахунку розміру процентів за користування кредитом, який був поданий банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, є важливими і такими, що можуть прямо вплинути на результат розгляду справи.
Отже, Верховний Суд повернув справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
