Судова практика
Дані про стан сп’яніння підозрюваного у момент вчинення кримінального правопорушення не належать до лікарської таємниці
16 лютого 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 607/17230/19 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який наполягав, що його підзахисний не перебував у стані сп’яніння під час вчинення правопорушення.
За матеріалами справи, особа, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, порушила ПДР та здійснила виїзд на зустрічну смугу, що спричинило ДТП, у результаті якої потерпілий отримав травми, від яких настала його смерть на місці пригоди, а іншому потерпілому було спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Розглянувши касаційну скаргу захисника, Верховний Суд визнав безпідставними його доводи щодо необхідності виключення з обвинувачення особи посилання на порушення ним вимог п. 2.9 (а) ПДР у зв’язку з недоведеністю перебування обвинуваченого у стані алкогольного сп’яніння, та вимогу визнати недопустимим доказом висновок судово-медичного експерта, бо взірці крові правопорушника були отримані органом досудового розслідування на підставі запиту слідчого, а не за ухвалою слідчого судді.
Верховний Суд зазначив, що в ході перевірки відповідних доводів захисника суд першої інстанції встановив, що слідчим дотримано вимоги ст.ст. 40 та 93 КПК щодо збирання доказів, а матеріали кримінального провадження не містять даних щодо порушення вимог закону при відібранні крові в обвинуваченого. Крім того, факт перебування обвинуваченого у момент ДТП у стані алкогольного сп’яніння обґрунтовано судом з посиланням на показання потерпілих та свідків під час допиту в суді першої інстанції.
Питання допустимості висновку судово-медичної експертизи було предметом перевірки і в суді апеляційної інстанції, котрий підтвердив допустимість цього доказу з огляду на дотримання слідчим вимог ст. 93 КПК при одержанні та передачі експерту зразків крові обвинуваченого, а також визнання їх речовими доказами у кримінальному провадженні щодо останнього.
Посилання захисника на необхідність додержання органом досудового розслідування вимог ст.ст. 159, 160 та 162 КПК при отриманні зразків для експертизи визнано безпідставними з огляду на те, що дані про стан сп’яніння підозрюваного у момент вчинення кримінального правопорушення не належать до таємниці (у цьому випадку – лікарської), що охороняється законом, оскільки не вказують ні на факт звернення особи за медичною допомогою, ні на дані про хворобу (діагноз, епікриз тощо) особи, ні про лікування, що було застосовано.
Підготував Леонід Лазебний
