Судова практика
У разі зміни закону про кримінальну відповідальність в період самовільного залишення військової частини, застосовується закон чинний на момент його закінчення
28 квітня 2026 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 159/140/24 вирішив питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій закону України про кримінальну відповідальність.
Обвинувачений під час проходження військової служби за мобілізацією у Збройних Силах України, не маючи наміру назавжди ухилитись від проходження військової служби, без дозволу відповідного командира (начальника), 17 вересня 2022 р. самовільно залишив військову частину та до 07 грудня 2023 р. був відсутній на службі без поважних причин і не виконував службові обов’язки в умовах воєнного стану.
Вироком міськрайонного суду його визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК та на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням.
Вироком апеляційного суду вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК скасовано та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
У касаційній скарзі прокурор зазначав, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що передбачене ч. 5 ст. 407 КК кримінальне правопорушення не є триваючим, та було вчинене засудженим до набрання чинності Законом України № 2839-ІХ від 13 грудня 2022 р., згідно з якими з 27 січня 2023 р. виключається можливість застосування ст. 69, 75 КК до осіб, які в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці вчинили злочин, передбачений ст. 407 КК.
Верховний Суд вказав, що Законом України № 2839-ІХ, який набрав чинності 27 січня 2023 р., внесено зміни до ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 75 КК, а саме перелік кримінальних правопорушень, за якими виключається можливість застосування положень вказаних норм, доповнено кримінальними правопорушеннями, передбаченими ст. 403, 405, 407, 408, 429 КК, вчиненими в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Суд звернув увагу, що склад кримінального правопорушення, передбачений ст. 407 КК «Самовільне залишення військової частини або місця служби» є триваючим, оскільки починається з моменту самовільного залишення військової частини або місця служби або ж нез’явлення вчасно без поважних причин на службу, і триває безперервно протягом певного часу аж до моменту його припинення.
У цьому провадженні йдеться про ухилення, тобто тривале невиконання обов’язку, яке розпочинається шляхом вчинення діяння у вигляді самовільного залишення військової частини або місця служби або ж нез’явлення вчасно без поважних причин на службу.
Особа у разі вчинення триваючого кримінального правопорушення один раз вчинює дію або бездіяльність, а далі постійно перебуває у злочинному стані. Весь цей період часу у її діянні є склад закінченого кримінального правопорушення. Триваюче кримінальне правопорушення є закінченим, починаючи з моменту його припинення.
Таким чином, неправильними є висновки судів про те, що інкриміноване засудженому кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК, не є триваючим.
Суд неодноразово наголошував на тому, що у разі продовження вчинення кримінального правопорушення після набрання чинності більш суворим законом, застосуванню підлягає цей закон. Тож якщо триваючий злочин було закінчено після набрання 27 січня 2023 р. чинності Законом України від 13 грудня 2022 р. № 2839-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці», яким до ст. 69, 75 КК було внесено зміни, то застосування цих статей до кримінальних правопорушень, передбачених ст. 407 цього Кодексу неможливе (постанова ККС у справі № 189/2310/23).
Таким чином, призначення засудженому покарання за ч. 5 ст. 407 КК нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу (ст. 69 КК), що було зроблено апеляційним судом, або застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), що було зроблено місцевим судом, є неможливим.
Отже, Верховний Суд вирок апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд цього кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 21 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
