Судова практика
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого спадкодавцем права власності
28 червня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 539/5295/21 залишив без задоволення касаційну скаргу міської ради, яка наполягала, що за життя спадкодавець не набув права власності на спірне нежитлове приміщення.
Дружина спадкодавця звернулася до суду з позовом до територіальної громади в особі міської ради про визнання права власності в порядку спадкування з тих мотивів, що після смерті її чоловіка відкрилася спадщина, що складається, у тому числі, із нежитлового приміщення. Спадкодавець за свого життя заповіт не складав. Позивачка є єдиною спадкоємицею. Державний нотаріус відмовив позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину на нежитлові приміщення у зв’язку з відсутністю документів, які підтверджують право спадкодавця власності на вказане нерухоме майно.
Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін апеляційним судом, позовні вимоги задоволено у зв’язку з тим, що на момент смерті спадкодавцю належало нежитлове приміщення, однак за життя ним не було оформлено право власності. Отже, вказане приміщення входить до складу спадщини, однак позивачка позбавлена можливості визнати право власності у позасудовому порядку. Неоформлення спадкодавцем свого права власності протягом тривалого строку не може бути підставою для позбавлення особи зазначеного права.
У касаційній скарзі міська рада, зокрема зазначала, що судами не було враховано, що з 1 січня 2013 р. почав діяти Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, і спадкодавець мав достатньо часу (близько п’яти років) для оформлення права власності на спірне нежитлове приміщення за собою, але цього не зробив.
Верховний Суд вказав, що згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 р., визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов’язкової реєстрації.
Читайте також: Факт відкриття спадкової справи нотаріусом за заявою, поданою з порушенням строку, не може свідчити про прийняття особою спадщини
Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 р. № 121 (чинної на час державної реєстрації у 1998 р. права власності на спірне приміщення за юридичною особою), не містила положень про набуття права власності на нерухоме майно тільки після державної реєстрації права власності на нього, а лише встановлювала порядок здійснення державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна в Україні.
Позивачка довела, що спадкодавець набув право власності на спірне нежитлове приміщення після ліквідації згаданої юридичної особи, і це приміщення увійшло до спадкової маси та не було безхазяйним.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що за встановлених у цій справі, а також у справі № 539/600/19 обставин, права позивачки підлягають захисту шляхом визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно в порядку спадкування після смерті її чоловіка та зазначив, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації.
Читайте також: Перебування спадкоємців за межами країни не є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини
При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Суть державної реєстрації прав – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 р. у справі № 911/3594/17, постанові Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 р. у справі № 910/10987/18, а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 р. у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 р. у справі № 916/675/15, від 6 жовтня 2021 р. у справі № 910/13574/20.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
