Єдина державна система відеофіксації службових дій: навіщо вона, що дасть і що для неї потрібно

Сергій Острик, адвокат

Ідея Єдиної державної системи відеофіксації службових дій народилась у зв’язку з мобілізацією — і це зрозуміло, зважаючи на кількість спорів щодо дій ТЦК. Але сама проблема, яку покликана вирішити така система, набагато ширша й стосується всієї правоохоронної діяльності: зупинки поліцією, огляду за підозрою у стані сп’яніння за ст. 130 КУпАП, затримання в межах кримінального провадження, огляду транспортного засобу, вручення повістки чи проведення обшуку. У кожному з цих випадків доказова цінність відеозапису службової дії залежить не від наявності камери, а від того, чи можна підтвердити, що запис не змінювався і не зникав вибірково. Тому доцільно розглядати Систему не як «інструмент проти ТЦК», а як інфраструктурне рішення для всієї сфери владних повноважень, пов’язаних із безпосереднім контактом посадової особи і громадянина.

Читайте також: Закон не передбачає отримання доказів шляхом надання дозволу на проведення позапланової перевірки ні слідчими суддями, ні прокурорами, ні слідчими

Навіщо: яку проблему вирішує Система

Проблема однакова незалежно від органу і статті закону — розрив ланцюга збереження доказу. Відеозапис має цінність доказу лише тоді, коли можна підтвердити його належність, допустимість, достовірність і достатність; коли простежується безперервний зв’язок від моменту створення файлу до моменту його дослідження в суді чи службовій перевірці. Розрізнені нагрудні камери, записи з яких зберігаються локально й передаються «вручну», цей ланцюг систематично розривають — не обов’язково через зловживання, а через саму архітектуру процесу.

Ця проблема проявляється по-різному залежно від контексту:

• у справах про дії ТЦК та мобілізацію — типова ситуація двох взаємовиключних пояснень щодо обставин вручення повістки чи затримання без об’єктивного підтвердження;
• у справах за ст. 130 КУпАП (керування транспортним засобом у стані сп’яніння) — де відеозапис зупинки, роз’яснення прав і проведення огляду на стан сп’яніння є одним із ключових доказів дотримання процедури, фіксація відмови від здійснення огляду, а його відсутність чи «технічний збій» камери патрульного нерідко стає підставою для оскарження протоколу саме через порушення порядку його складання;
• у кримінальному провадженні — де відеофіксація затримання, огляду місця події чи проведення слідчих (розшукових) дій прямо впливає на оцінку допустимості доказів за ст. 86–87 КПК України, а відсутність запису за обставин, коли він мав вестися, може бути підставою для визнання доказів недопустимими;
• при фіксації порушень правил дорожнього руху стаціонарними та мобільними комплексами — де питання цілісності й незмінності запису так само визначає, чи витримає постанова оскарження в суді.

У кожному з цих випадків йдеться про той самий юридичний механізм — просто застосований до різних процесуальних форм.

Читайте також: Виключення із мотивувальної частини вироку посилання на певні докази не спростовує беззаперечності та переконливості решти доказів у провадженні

Що це дасть: наслідки для різних сфер застосування

У мобілізаційній сфері — можливість посилатися на об’єктивний запис під час оскарження дій ТЦК, зняття з розшуку чи спору про порядок вручення повістки, замість доведення власної версії подій виключно поясненнями.

У справах про адміністративні правопорушення, зокрема за ст. 130 КУпАП, — незалежне підтвердження того, чи були роз’яснені права особі, чи дотримано порядок огляду, чи відповідає протокол реальному перебігу подій. Для захисту це означає можливість предметно оскаржувати саме процедурні порушення, а не лише факт правопорушення по суті.

У кримінальних провадженнях — додатковий інструмент оцінки допустимості доказів, отриманих під час затримання чи проведення слідчих дій, і зменшення кількості спорів, що ґрунтуються виключно на поясненнях сторін, які суперечать одне одному.

Для добросовісного співробітника поліції, патрульного чи ТЦК — так само об’єктивне підтвердження законності власних дій, без необхідності роками доводити правоту в судах на підставі показань. Повний і незмінний запис — доказ в обидва боки.

Для судів і органів службового контролю в усіх зазначених сферах — скорочення часу встановлення фактичних обставин і зменшення кількості справ, що ґрунтуються лише на суперечливих поясненнях сторін.

Важливо: ці ефекти дає не факт наявності камери в патрульного, слідчого чи представника ТЦК, а факт наявності системи навколо неї — того, що запис технічно не можна «загубити», не залишивши сліду, незалежно від того, яка саме служба його вела.

Читайте також: Ухилення від призову не може бути інкриміновано особі, якщо обсяг її медичного огляду був неправомірно звужений, а оформлення результатів ВЛК про придатність здійснено з порушенням процедури.

Що потрібно: правові й організаційні умови

Технічна можливість (шифрування, WORM-зберігання, хмарна інфраструктура) сьогодні здебільшого існує. Бракує іншого — і саме тому, що йдеться про наскрізний механізм для різних органів і процесуальних форм, регулювання не може обмежуватися відомчими інструкціями окремо для поліції, окремо для ТЦК, окремо для органів досудового розслідування.

1. Профільний закон, а не розрізнене відомче регулювання. Чинні норми — Закон «Про інформацію», Закон «Про захист персональних даних», Закон «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», Закон «Про хмарні послуги» — формують лише розрізнені елементи правової основи. Жоден з них не визначає єдиний режим відеодоказів службових дій для всіх органів, які їх застосовують: випадки обов’язкової фіксації, права громадянина на доступ до запису про себе, строки зберігання, процесуальний статус матеріалу.
2. Узгодженість із процесуальним законодавством. Для кримінального провадження це насамперед вимоги КПК України щодо допустимості доказів; для адміністративних правопорушень — КУпАП і практика оскарження протоколів; для адміністративного оскарження дій ТЦК — відповідні норми про докази в адміністративному судочинстві. Єдина система повинна проєктуватися так, щоб її матеріали однаково витримували перевірку в кожній із цих процесуальних форм, а не лише в одній.
3. Законодавче закріплення технічних стандартів, єдиних для всіх органів-операторів. Ідеться про обов’язковість криптографічного контролю цілісності (хеш-підпис файлу), кваліфікованої електронної позначки часу автоматичного (без участі людини) передавання запису до сховища й незмінного журналу аудиту всіх операцій із файлом — незалежно від того, поліція це, ТЦК чи слідчий орган.
4. Норми, що мінімізують ризики системи, а не лише розширюють її можливості. Це стосується принципу мінімізації персональних даних (у кадр патрульного чи представника ТЦК потрапляють не лише учасники конкретної дії, а й треті особи), вимог кібербезпеки для централізованого сховища такого масштабу, порядку документування технічних збоїв як самостійного факту (а не пояснення постфактум) і прямої законодавчої заборони використання записів поза визначеною метою.
5. Незалежний контроль за функціонуванням системи — регулярний аудит інформаційної безпеки, перевірка дотримання строків зберігання й порядку доступу, розгляд скарг громадян щодо роботи самої системи в будь-якій зі сфер її застосування.

Поки такої Єдиної державної системи відеофіксації службових дій немає, кожен відеозапис — чи то в справі про дії ТЦК, чи в протоколі за ст. 130 КУпАП, чи в матеріалах кримінального провадження — варто оцінювати не за фактом його існування, а за повнотою ланцюга його збереження. Саме відсутність цього ланцюга, а не відсутність камери як такої, є сьогодні головною процесуальною слабкістю справ, де сторона посилається на «технічний збій».

Поділитися

Твітнути