Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

Для доведення вини недостатньо, аби версія обвинувачення була вірогіднішою за версію захисту

Опубліковано

on

Верховний Суд визначив, що поза розумним сумнівом має бути доведений кожен з елементів кваліфікації злочину, тобто як об’єктивної, так і суб’єктивної сторони. Поза розумним сумнівом означає, що будь-яке інше тлумачення обставин виключено.

Шепетівський районний суд 27 серпня 2015 р. засудив громадянина за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, до позбавлення волі на строк 8 років. Суд встановив, що між чоловіками під час спілкування виник конфлікт, в ході якого засуджений вдарив потерпілого ножем у пах та перерізав пахову артерію, що викликало сильну кровотечу, і врешті смерть потерпілий.

Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 10 листопада 2015 року залишив вирок без змін.

14 червня 2016 р. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) частково задовольнивши касаційну скаргу захисника в інтересах засудженого, скасував вказане рішення через його невідповідність вимогам ст.ст 404, 419 Кримінального процесуального кодексу України та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції виходив виключно з факту нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, не проаналізував наявні докази та не зміг довести суттєвих обставин справи, зокрема тих, що моли б свідчити про умисел засудженого.

Після повторного розгляду Апеляційний суд Хмельницької області 8 серпня 2016 р. знову залишив вирок без змін.

Засуджений та його захисник подали касаційні скарги. Засуджений просив направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а захисник – закрити справу у  зв’язку з відсутністю в діянні засудженого складу злочину, оскільки у справі не міститься беззаперечних доказів на підтвердження його умислу заподіяти потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Сторона захисту наполягала на тому, що потерпілий особисто вихопив ніж з руки у засудженого  та випадково наніс собі поранення, яке згодом виявилось смертельним. З незрозумілих причин суд першої інстанції взагалі не згадав у тексті вироку на висновок експертизи, виходячи з якого можна припустити саме таку версію подій.

Розглянувши справу № 688/788/15-к, Верховний Суд зазначив, що при винесенні рішення  суд повинен встановити обставини справи так, щоб виключити будь-яке інше розумне пояснення події, що є предметом судового розгляду. Поза розумним сумнівом повинен бути доведений кожен з елементів кваліфікації діяння, тобто як об’єктивної, так і суб’єктивної сторона злочину.

Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.

Недоведеність об’єктивної сторони пред’явленого обвинувачення вже сама собою є достатньою підставою для визнання недоведеним обвинувачення в цілому.

Окрім того, Верховний Суд проаналізував і суб’єктивну сторону злочину. Відповідно до пояснень свідків події, між засудженим та потерпілим не було конфлікту, навіть нетривалого. Нанесення потерпілому поранення стало цілковито несподіваним для засудженого та спричинило у нього панічний напад.  Обставини події вказують на те, що все трапилось у надто короткий проміжок часу, впродовж якого у засудженого не міг сформуватись умисел на нанесення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинять смерть останнього.

Верховний Суд постановив касаційну скаргу задовольнити частково, вирок Шепетівського районного суду скасувати, справу закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з невстановленням  достатніх доказів для доведення винуватості та вичерпанням можливості їх отримати.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Судова практика

Гонорар успіху не є оплатою послуг адвоката

Опубліковано

on

От

Верховний Суд поставив крапку у тривалих суперечках про природу так званого гонорару успіху: додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) в розумінні статей 632, 903 ЦК України та статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Адвокат звернувся з позовом до клієнтки, яка не доплатила за договором  надання юридичних послуг 10 % відсотків від вартості майна, що було предметом судового спору, а саме – квартири в місті Києві. За те, що після ухвалення судом рішення на користь клієнтки, та  відмовилась виплатити адвокатові суму згаданої додаткової винагороди, адвокат просив стягнути з неї борг у розмірі 10 % експертної вартості квартири, що складає 165 178,20 грн, 144 114,40 грн інфляційних втрат і 12 598,80 грн як три проценти річних у зв’язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов’язання, 157 742,91 грн пені, 609,65 грн витрат на проїзд у судові засідання та 4 810 грн судових витрат.

Адвокат виграв

До суду першої інстанції клієнтка (замовниця юридичних послуг в інтересах своєї матері) звернулася з зустрічним позовом до адвоката з вимогою про визнання договору про надання юридичних послуг недійсним в частині виплати додаткової винагороди, посилалася на те, що адвокат ввів її в оману з приводу істотних умов договору, а саме – порядку визначення розміру та сплати вартості юридичних послуг і моменту настання позитивного результату.

Рішенням районного суду від 1 березня 2017 р. позов адвоката задоволено. У задоволенні зустрічних позовів клієнтки та її матері відмовлено.

Ухвалою апеляційного від 6 вересня 2017 р. рішення суду першої інстанції в частині стягнення із клієнтки пені змінено на підставі  статті 551 ЦК України  – зменшено її розмір до 10 000 грн. В решті – залишено без змін.

Клієнтка звернулася із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити адвокату у задоволенні позову та визнати договір про надання юридичних послуг недійсним.  Справу було передано на розгляд до Верховного Суду.

Адвокат програв

Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правомірно відмовили заявниці у задоволенні зустрічного позову, оскільки обставини, на які вона посилалась в обґрунтування своїх вимог, не передбачені законом як підстави для визнання договору недійсним.

Також Верховний Суд зазначив, що об’єктом договору між сторонами є юридичні послуги, надані адвокатом, а пункт 4.4 договору, яким визначено додаткову винагороду 10 % за досягнення позитивного рішення у справі, не встановлює плату за надані адвокатом послуги , і, відповідно, не може бути включений до ціни договору.

Реалізуючи принцип свободи договору, сторони не вправі змінювати імперативну вимогу закону щодо предмета договору про надання юридичних послуг шляхом визначення в безпосередній чи завуальованій формі результат розгляду справи судом як складову предмета договору про надання юридичних послуг. Рішення суду є результатом вирішення спору. Вона приймається та підписується виключно суддями. Діяльність суду не може належати до сфери приватноправового регулювання, отже результат у вигляді рішення суду не може бути предметом договору між сторонами у договорі про надання адвокатом юридичних послуг.

Виходячи з цього, Верховний Суд рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позову адвоката про стягнення коштів відмовив, а пункт 4.4 договору про надання юридичних послуг, укладеного між клієнткою та адвокатом, визнав недійсним.

На цьому полеміку про гонорар успіху, визначений як процент від грошової оцінки правових наслідків для клієнта у разі позитивного вирішення спору судом, можна вважати вичерпаною.

Це рішення містить ще одне роз’яснення, хоч і побічно: правова (правнича) допомога адвоката є послугою за своєю цивільно-правовою природою, адже «…за змістом статей 632, 903 ЦК України ціна договору (плата за договором) – форма грошового визначення вартості наданих послуг. Оплата виконавцю послуги здійснюється за виконання ним договірного обов’язку з її надання».

Частина адвокатів уже давно розгледіла знак рівності між правовою (правничою) допомогою і юридичною послугою. Для тих, хто не розгледів, рішення ВС у справі 462/9002/14-ц ще раз підказує де його шукати.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

Судова практика

«Укргазвидобування» проти «Сбербанку». Господарські суди примушують державний концерн платити росіянам за чужі борги

Опубліковано

on

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Минулого тижня інформаційний простір сектора газу облетіло ледь не сенсаційне повідомлення про те, що ТОВ «Карпатигаз» у повному обсязі погасило заборгованість перед ПАТ «Сбербанк», яка в цього товариства виникла тоді, коли воно виступало в ролі оператора за договором спільної діяльності з ПАТ «Укргазвидобування» від 10.06.2002 р. No 3. В офіційному повідомленні банку було написано, що внаслідок добровільної сплати боргу позичальником кредитор відмовляється від судових процедур зі стягнення заборгованості. Прочитавши це, низка ЗМІ поспішила зробити висновок про те, що, нібито, державний концерн «Укргазвидобування» уникнув багатомільйонних виплат на користь «Сбербанку», оскільки одержання кредиту було організовано в такий спосіб, що гроші брало ТОВ «Карпатигаз», а розплачуватися за нього повинне було «Укргазвидобування». Мусимо розчарувати читача: державний концерн має борг не лише перед «Сбербанком», а й перед його дочірньою структурою ТОВ «Центр фінансового лізингу», і розмір нав’язаного йому штучного боргу становить 406 мільйонів гривень. І ця дочірня структура якраз і не збирається відмовлятися від судових процедур зі стягнення заборгованості.

Приватизація прибутків і націоналізація збитків

Про хитру структуру під назвою ТОВ «Карпатигаз» наша газета писала неодноразово. Його генеральним директором є громадянин України Борис Синюк, який протягом тривалого часу працював у структурах російського Газпрому. За усталеними законами жанру можна було би написати, що цим сказано все, але це ще далеко не все. Якщо поцікавитися, тим, хто є офіційним власником цього товариства, то ми побачимо, що там офшор на офшорі сидить і офшором поганяє, й ці офшори розкидані по всій планеті — від Гонконгу до Сейшельських Островів. Та коли журналісти-розслідувачі спробували розплутати цей клубок, то з подивом виявили, що реальними вигодонабувачами діяльності «Карпатигаз» є провідні персони майже всіх політичних сил, представлених у нинішньому складі Верховної Ради. Саме цим, напевне, й пояснюється безуспішність спроб керівництва Нафтогазу і його дочірнього ПАТ «Укргазвидобування» розірвати невигідні договори спільної діяльності з цим ТОВ.

Перший договір про спільну діяльність (без утворення юридичної особи) між «Карпатигазом» і Укргазвидобуванням укладено 10 червня 2002 року. Його предметом була експлуатація лише однієї свердловини No 36 Летнянського газового родовища, що у Львівській області, яку законсервували ще в 1988 році. Тоді на тлі дешевизни західносибірського газу вона вважалася малопотужною та нерентабельною, але через десяток років, коли Радянський Союз разом із радянськими цінами канули в Лету, виявилося, що навіть така шкірка варта вичинки, якщо провести її капітальний ремонт. «Карпатигаз», яке відповідно до умов договору було визнане оператором спільної діяльності, бралося профінансувати останній, на що в Нафтогазу, нібито, критично бракувало грошей, але прибуток від видобутку газу планувалося ділити навпіл. Зовні, начебто, все по-чесному, але ця спільна діяльність ще тоді замислювалася як корупційна годівничка: насправді капітальний ремонт було проведено за гроші ДК «Укргазвидобування», а «Карпатигаз» на рівному місці став заробляти гроші на західноукраїнському газі.

Лишається додати, що «Укргазвидобування» в ті роки очолював Євген Бакулін, а материнську компанію «Нафтогаз України» — Юрій Бойко.

Шведський дах

Після перемоги Помаранчевої революції і Бакуліна, і його патрона Бойка нова влада турнула зі своїх посад, а нове керівництво Генпрокуратури направило до Укргазвидобування припис із вимогою розірвати договір про СД з «Карпатигазом». Проте нічого з цього не вийшло: організатори схеми зуміли знайти спільну мову з представниками судової влади й у вересні 2008 р. Господарський суд Львівської області відмовився задовольнити позов Укргазвидобування про розірвання договору. Згодом це рішення було залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій. Коли президентом став Янукович, а Бойко з Бакуліним очолили, відповідно, Міністерство палива і енергетики та НАК «Нафтогаз України», позиції «Карпатигазу» значно зміцнилися, але організатори схеми, судячи з усього, вирішили підстрахуватися на випадок чергової зміни влади. Так, у 2010 році формальним власником ТОВ «Карпатигаз» стала зареєстрована у Швеції компанія «Місен Ентерпарайзес АБ», а 25 лютого 2011 р. в рамках вищеназваного договору від 10.06.2002 р. було укладено додаткову угоду про те, що третім учасником спільної діяльності стає оця от шведська фірма, але оператором СД, як і раніше, лишається «Карпатигаз». Практичне значення цього кроку полягало в тому, що якби Бойка з Бакуліним знову турнули зі своїх посад, позов про розірвання договору про СД довелося би подавати не до якогось місцевого господарського суду України, а до Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма. Так воно в подальшому й вийшло.

Проте найцікавішим пунктом угоди від 25.02.2011 р. було те, що сторони домовилися експлуатувати 110 свердловин різних родовищ, але при цьому офіційно вважалося, що Укргазвидобування вносить у спільну діяльність лише одну свердловину — ту саму свердловину No 36 Летнянського газового родовища. На практиці це означало, що оператор СД — «Карпатигаз» — видобував природний газ з усіх 110 свердловин, але з Укргазвидобуванням ділився прибутками від продажу лише того газу, який був видобутий тільки на одній свердловині. Як потім порахували слідчі Генеральної прокуратури України, за період з 25.02.2011 р. по 01.07.2016 р. таким чином було незаконно видобуто 3 млрд. м3 природного газу, чим завдано збитки державному бюджету в сумі 15 мільярдів гривень. А 15 липня 2016 року у зв’язку з цим ПАТ «Укргазвидобування» офіційно звернулося до Стокгольмського арбітражу з позовом про розірвання договору спільної діяльності з ТОВ «Карпатигаз» і «Місен Ентерпарайзес АБ» та про стягнення збитків. Часткове рішення (partial award) з цього приводу інститут ухвалив на минулому тижні, але це привід для окремої статті.

«Шашні» із «Сбербанком»

За умовами договорів між «Укргазвидобуванням» і «Карпатигазом» останнє, як оператор спільної діяльності, брало на себе не лише функції матеріально-технічного забезпечення промислових свердловин і реалізації видобутого ними газу, а й залучення інвестицій і кредитів. Саме в даній сфері й закрутився його «роман» з «Дочірнім банком Сбербанку Росії», який нині іменується ПАТ «Сбербанк». Наслідком є низка справ, які нині розглядаються в господарських судах. Одна з них була виграна російським банком за рішенням Господарського суду Києва від 4 вересня 2017 р., ухваленому суддею Ростиславом Сташківим.

Ця історія почалася 16 серпня 2012 року, коли між «Сбербанком» і «Карпатигазом» було укладено договір про відкриття кредитної лінії з лімітом у 12 мільйонів доларів США. Втім головна біда не в цьому, а в тому, що через рік, 12 квітня 2013 року, між «Сбербанокм» і ПАТ «Укргазвидобування» було укладено договір поруки, за умовами якого останнє брало на себе обов’язок покривати за свій рахунок борги ТОВ «Карпатигаз». На момент подачі позову «Сбербанком» сума неповерненого боргу за цим кредитом склала 6,65 мільйонів доларів США. Куди вони були розтринькані — загадка, але український суд вирішив, що розплачуватися за цей борг має українська держава в особі державного ПАТ «Укргазвидобування».

Останнє подало зустрічний позов, в якому просила визнати договір поруки недійсним, оскільки під час його укладення тодішнім очільником «Укразвидобування» Юрієм Борисовим не були дотримані вимоги Цивільного кодексу України, зокрема, його статті 203 (За-
гальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину), яка вказує, що зміст правочину не може суперечити інтересам держави і суспільства. Через що, мовляв, цей договір, відповідно до ст. 215 ЦКУ (Недійсність правочину) має бути визнаний недійсним. Але все
марно — суддя Сташків навіть не став обтяжувати себе обгрунтовуванням свого рішення відхилити аргументи державного концерну й виніс рішення на користь банку країни-агресора: стягнути 6,65 мільйонів доларів основного боргу, 72 тис. доларів заборгованості по відсотках, крім того, 22 мільйони гривень пені, що разом у національній валюті за курсом Національного банку України склало 195 млн грн. Нині дана справа перебуває на стадії перегляду в Київському апеляційному господарському суді. Відомостей про те, що позивач —«Сбербанк» — відмовився від позову через те, що «Карпатигаз» повернув йому борг поки що немає.

Але найбільша сума позовних вимог фігурує в двох інших справах (No 910/21720/15 і No 910/24412/16), пов’язаних зі стосунками Укргазвидобування з однією з дочірніх структур «Сбербанку», яка спочатку називалася ТОВ «Сбербанк лізинг Україна», а потім перейменувала себе на ТОВ «Центр фінансового лізингу». Цей епізод пов’язаний із закупівлею трьох турбінно-компресорних агрегатів виробництва відомої в даній галузі американської фірми «Солар Турбінс Інтернешнл Компані» загальною вартістю 41 мільйон доларів США. У 2013 р. була задумана комбінація наступного характеру. «Карпатигаз» купує за свої гроші ці турбіни, але потім продає їх ТОВ «Сбербанк лізинг Україна», який платить за них гроші й одразу ж передає їх у лізинг продавцю — «Карпатигаз», а той потім повертає по мірі можливості. При цьому продавець й одночасно лізингоодержувач ТОВ «Карпатигаз» виступав не просто сам від себе, а як оператор спільної діяльності з державним концерном «Укргазвидобування», і американські турбіни придбавалися саме для його виробничих потреб.

Придумана схема була настільки заплутаною, що в судових рішеннях неможливо знайти чіткої відповіді на питання про те, чи купувалися насправді ці турбіни, чи стоять вони на балансі Укргазвидобування й чи взагалі існували вони коли-небудь у природі. Зате чітко відомо, що існує два позови ТОВ «Центр фінансового лізингу» до ТОВ «Карпатигаз» про стягнення коштів за те, що останнє передоплату в сумі 37 мільйонів доларів за договором про купівлю-продаж турбін одержало, а товар не поставило. Мало того — в ролі співвідповідачів даної справи виступають компанія «Місен Ентерпарайзес АБ» і наше ПАТ «Укргазвидобування». За даними позовами Господарським судом прийнято два рішення: одне — від 21 березня 2017 р., яким ухвалено солідарно стягнути з усіх трьох 983 млн грн боргу, друге — від 17 серпня 2017 р., яким ухвалено з тих же відповідачів стягнути солідарно 237 млн грн матеріального збитку, завданого у вигляді упущеної вигоди. Перше рішення було скасоване постановою Вищого господарського суду України від 21 вересня 2017 р. й нині справа знаходиться на новому розгляді в суді першої інстанції. Друга також не набрала законної сили, бо вже скоро рік як переглядається Київським
апеляційним господарським судом. За обома цими рішеннями на долю «Укргазвидобування» припадає стягнення в сумі 406 млн грн, і відомостей про те, що ТОВ «Центр фінансового лізингу» відмовився від своїх претензій, немає.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Тяжка доля монополіста. Верховний Суд переграв результат спору між Укртрансгазом й Одеським припортовим заводом

Опубліковано

on

Юрій Котнюк,
ЮВУ

В одному з минулих номерів нашої газети (ЮВУ No 13 від 30.03.2018 р.) йшлося про те, як державний концерн «Укртрансгаз» одержав перемогу у спорі з Одеським припортовим заводом, який теж, правда лише на 99 відсотків, належить державі. Тоді відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 р. завод мав доплатити позивачеві 38 млн грн за послуги з доставки природного газу. Але примхлива доля переінакшила фінал даної справи: Верховний Суд своєю постановою від 20 червня вирішив, що ОПЗ нічого Укртрансгазу не винен.

Оператор газотранспортної системи

Перед тим, як зануритися в суть цієї історії, необхідно коротко нагадати, що нині представляє собою Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», єдиним засновником якого є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», якій належить 100 відсотків його акцій. Нині у виключному віданні цього ПАТ перебуває вітчизняна газотранспортна система — 38 тисяч кілометрів магістральних трубопроводів, які, умовно кажучи, охоплюють усі районні центри України. Окрім цього, існує ще газорозподільна мережа загальною довжиною 409 тис. км, яка доставляє паливо в будинки, на підприємства й газифіковані села, але це господарство перебуває у віданні кількох десятків приватних організацій, котрі зазвичай іменують облгазами.

Усі названі вище суб’єкти є монополістами й завжди ними залишаться, тож усі потуги реформаторів створити в нашій країні повноцінний газовий ринок приречені на провал. Споживач може купити газ за дуже дешевою ціною — чи то за кордоном, чи то у газовидобувної компанії, чи то в якого-небудь промислового підприємства, в якого цього добра надлишок, але доставити його з місця придбання до місця споживання може лише підприємство-монополіст, яке теоретично і практично може встановлювати такі ціни, які йому заманеться. Збивати їх нікому, оскільки для повноцінної конкуренції між транспортувальниками газу необхідно збудувати ще 38 тис. км магістральних газопроводів і ще 409 тис. км газорозподільних мереж. А будувати їх у наших умовах ніхто, звичайно, не буде.

Відомо, що транспортувати природний газ можна не лише трубами, а й колесами, якщо він, звичайно, перебуває в скрапленому стані, але це влетить у таку копієчку, що він буде золотий. Якщо вже говорити про конкуренцію в даній сфері, то тут більш ймовірно виглядає суперництво між газовиками і електроенергетиками, оскільки електричний струм, так само як і газ, можна використовувати і для обігріву приміщення, і для підігріву води, і для приготування їжі. Але поки що на всю Україну лише курортне місто Трускавець знайшло в собі сили відмовитися від газу й повністю перейшло на «розетку».

Отже, «Укртрансгаз» є виключним монополістом у питаннях транспортування природного газу між різними районами. Мало того, поки не введено в експлуатацію «Північний потік-2» і «Турецький потік» він є фактичним монополістом перекачки російського газу в Європу, а це діло може давати до трьох мільярдів доларів на рік. Але, як то кажуть, кому багато дано, з того багато й стягнеться. Тарифи на послуги транспортування встановлює не він (в особі правління товариства), а його власник — держава в особі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Крім того, на Укртрансгаз покладено низку спеціальних обов’язків — він, зокрема, не може припинити транспортування палива навіть злісному неплатникові, якщо цей злісний неплатник є підприємством, яке забезпечує тепловою енергією житловий сектор. Але, як показала історія з Одеським припортовим заводом, бувають випадки, коли Укртрансгаз змушений у примусовому порядку надавати послуги не лише соціально захищеним споживачам.

Вентиль відкрив Печерський суд Києва

Публічне акціонерне товариство «Одеський припортовий завод», який використовує природний газ не як паливо, а як сировину для виробництв хімічних продуктів, уклало з Укртрансгазом договір про його транспортування магістральним трубопроводами ще в грудні 2014 року. Відповідно до умов цього контракту ОПЗ, як замовник, повинен був оплачувати послуги наперед, тобто виходячи з обсягу прогнозованого споживання газу в наступному місяці, перераховувати гроші за доставку газу за десять днів до його початку. А після завершення місяця сторони мають порахувати, скільки замовник реально спожив газу і, виходячи з цього, скільки він повинен доплатити, якщо реальний обсяг спожитої сировини перевищував запланований. Або навпаки, включити суму зайве сплачених грошей у рахунок наступного місяця, якщо споживання виявлялося менше.

Усе, начебто, продумано, але, на жаль, після світової економічної кризи 2008 року завод функціонував дуже неритмічно — то зупинявся, то знову запускався. Він фактично працював на давальницькій сировині: якщо знаходився замовник, який бажав придбати його продукцію й заплатити за сировину, на заводі починалася робота. Якщо ні — він тривалий час простоював. Навесні 2017-го замовник знайшовся. В тексті судових рішень не сказано, хто він і в кого закупив 115 мільйонів кубічних метрів газу, необхідного для виконання заводом його замовлення, але із загального змісту витікає, що він заплатив лише за сировину, а от що стосується її доставки, то завод мусив сам якось домовлятися про це з Укртрансгазом.

Одеський припортовий завод спробував це питання вирішити по-хорошому, але з цього нічого не вийшло, бо оператор ГТС зажадав передоплати, як це власне й було передбачено умовами договору. І тоді завод вирішив діяти за судовою схемою, причому через Печерський районний суд Києва, оскільки на території Печерського району, на Кловському узвозі, була розташована штаб-квартира Укртрансгазу. Взагалі-то такі питання мають вирішуватися в системі господарського судочинства, в даному випадку — через Господарський суд Києва. Але одесити, судячи з усього, порахували, що в Печерському вийде дешевше, а тому «зварганили» ось яку комбінацію. Якась фізична особа подала до суду позов, в якому просила зобов’язати Укртрансгаз виконувати договір з ОПЗ про транспортування, бо невиконання цього договору може призвести до зупинки роботи заводу й неодержання ним прибутку, а це вже дуже боляче, мовляв, ударить по кишені позивача. Але родзинка оборудки полягала в тому, що до позовної заяви була додана заява про забезпечення позову, в якій заявник просив суд заборонити Укртрансгазу припиняти постачання газу на Одеський припортовий завод.

Зовні все вищенаведене звучить дуже смішно, але 28 березня 2017 р. суддя Віталій Писанець своєю ухвалою задовольнив заяву про забезпечення позову й заборонив оператору ГТС перекривати газ ОПЗ. Ця ухвала потім була залишена без змін Апеляційним судом Києва, який, окрім іншого, визнав законність самого факту відкриття провадження по цій справі не господарським судом, а судом загальної юрисдикції.

Зигзаги газової справи

Отже, хотів Укртрансгаз, чи не хотів, а змушений був протягом квітня 2017 р. поставити на завод 95 млн м3 природного газу, за що, відповідно до чинних тоді тарифів, виставив рахунок за послуги в сумі 41 млн грн. Але тут сталося непередбачуване: як Терешко з конопель вистрибнула постанова НКРЕКП від 28.03.2017 р. No 348, яка встановлювала новий порядок розрахунків за газ і запроваджувала абонентську плату за приєднану потужність. Головна новація в масштабах країни полягала в тому, що ціна газу зменшувалася, але відтепер необхідно було регулярно платити за підключення до газорозподільчих мереж. Причому незалежно від того, користується ними споживач протягом певного періоду часу, чи ні. Тобто можна протягом року не спалити ні сантиметру газу, але все одно необхідно платити за те, щоб мати можливість запалити його в будь-який момент.

Можливо, якесь раціональне зерно в цій реформі було. Принаймні воно могло стимулювати побутових споживачів переходити на альтернативну газу електроенергію. Але її творці зробили все настільки недолуго, що в суспільстві зчинилася велика буча і вже 10 квітня того ж року ті пункти постанови НКРЕКП, які запроваджували нововведення, були скасовані. Таким чином, новація протрималася майже чотири тижні — з 1 квітня (коли була опублікована постанова) до 27 квітня (коли було опубліковане рішення про її часткове скасування). Саме через цей коротенький період і розгорілася судова баталія між Укртрансгазом і Одеським припортовим.

Вищеназвана скандальна постанова НКРЕКП вносила певні корективи і в їхні стосунки: тепер між ними заявлялася третя особа — оператор газорозподільчих мереж Публічне акціонерне товариство «Одесагаз». Реформою було передбачено, що ОПЗ, бажаючи придбати природний газ для своєї виробничої діяльності, має укладати договір саме з ним, і цей договір має стосуватися поставки сировини розподільчими мережами. А що стосується доставки газу до Одеси магістральними трубопроводами, то про це вже має дбати ПАТ «Одесагаз», яке повинне укласти відповідний договір з Укртрансгазом як оператором ГТС.

ОПЗ вирішило максимально в своїх інтересах використати цю заплутану ситуацію. Так, його представники повідомили Укртрансгазу, що за сировину, поставлену в період дії постанови з 1 по 27 квітня, завод платити не буде, а оплатить лише поставки в період 28—30 квітня. Тобто із 41 мільйона гривень заплатить лише 3 мільйони, а про решту, мовляв, буде вести розмову з «Одесагазом». Відповідно до цієї логіки саме йому ОПЗ мало заплатити решту в сумі 38 млн грн, а «Одесагаз», у свою чергу, мав заплатити їх Укртрансгазу. Але, якщо тверезо подивитися на речі, то насправді ці гроші назавжди би пропали для оператора ГТС. Адже якби він звернувся до ПАТ «Одесагаз» про їх сплату, те б логічно відмовило, посилаючись на те, що вони з цього приводу ні про що не домовлялися й договір не укладали, а відтак з якої радості товариство мусить платити гроші. З іншого боку Одеський припортовий не мав наміру платити «Одесагазу», бо він із ним теж ні про що не домовлявся й договір не укладав.

Отже, в цьому замкнутому трикутнику потерпілою стороною було ПАТ «Укртрансгаз», яке й звернулося до Господарського суду Одеської області, але останній своїм рішенням від 5 грудня 2017 р. в задоволенні позову відмовив. Зате суд апеляційної інстанції це рішення скасував і постановою від 26 лютого позов задовольнив.

Ключове питання цієї справи полягало в тому, як тлумачити постанову НКРЕКП від 10.04.2017 р. No 494, якою були скасовані скандальні пункти постанови No 348: чи з моменту прийняття постанови No 348, чи з моменту набрання чинності постановою No 494, яка вступила в дію 28 квітня 2017 р. Із низки можливих варіантів тлумачення суддя Верховного Суду Валерій Суховий обрав саме той, котрий найбільше влаштовував Одеський припортовий завод, внаслідок чого вирішив, що в задоволенні позовних вимог Укртрансгазу належить відмовити. Тож про 38 мільйонів гривень останній може забути.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді