Для доведення вини недостатньо, аби версія обвинувачення була вірогіднішою за версію захисту | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

Для доведення вини недостатньо, аби версія обвинувачення була вірогіднішою за версію захисту

Опубліковано

on

Верховний Суд визначив, що поза розумним сумнівом має бути доведений кожен з елементів кваліфікації злочину, тобто як об’єктивної, так і суб’єктивної сторони. Поза розумним сумнівом означає, що будь-яке інше тлумачення обставин виключено.

Шепетівський районний суд 27 серпня 2015 р. засудив громадянина за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, до позбавлення волі на строк 8 років. Суд встановив, що між чоловіками під час спілкування виник конфлікт, в ході якого засуджений вдарив потерпілого ножем у пах та перерізав пахову артерію, що викликало сильну кровотечу, і врешті смерть потерпілий.

Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 10 листопада 2015 року залишив вирок без змін.

14 червня 2016 р. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) частково задовольнивши касаційну скаргу захисника в інтересах засудженого, скасував вказане рішення через його невідповідність вимогам ст.ст 404, 419 Кримінального процесуального кодексу України та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції виходив виключно з факту нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, не проаналізував наявні докази та не зміг довести суттєвих обставин справи, зокрема тих, що моли б свідчити про умисел засудженого.

Після повторного розгляду Апеляційний суд Хмельницької області 8 серпня 2016 р. знову залишив вирок без змін.

Засуджений та його захисник подали касаційні скарги. Засуджений просив направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а захисник – закрити справу у  зв’язку з відсутністю в діянні засудженого складу злочину, оскільки у справі не міститься беззаперечних доказів на підтвердження його умислу заподіяти потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Сторона захисту наполягала на тому, що потерпілий особисто вихопив ніж з руки у засудженого  та випадково наніс собі поранення, яке згодом виявилось смертельним. З незрозумілих причин суд першої інстанції взагалі не згадав у тексті вироку на висновок експертизи, виходячи з якого можна припустити саме таку версію подій.

Розглянувши справу № 688/788/15-к, Верховний Суд зазначив, що при винесенні рішення  суд повинен встановити обставини справи так, щоб виключити будь-яке інше розумне пояснення події, що є предметом судового розгляду. Поза розумним сумнівом повинен бути доведений кожен з елементів кваліфікації діяння, тобто як об’єктивної, так і суб’єктивної сторона злочину.

Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.

Недоведеність об’єктивної сторони пред’явленого обвинувачення вже сама собою є достатньою підставою для визнання недоведеним обвинувачення в цілому.

Окрім того, Верховний Суд проаналізував і суб’єктивну сторону злочину. Відповідно до пояснень свідків події, між засудженим та потерпілим не було конфлікту, навіть нетривалого. Нанесення потерпілому поранення стало цілковито несподіваним для засудженого та спричинило у нього панічний напад.  Обставини події вказують на те, що все трапилось у надто короткий проміжок часу, впродовж якого у засудженого не міг сформуватись умисел на нанесення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинять смерть останнього.

Верховний Суд постановив касаційну скаргу задовольнити частково, вирок Шепетівського районного суду скасувати, справу закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з невстановленням  достатніх доказів для доведення винуватості та вичерпанням можливості їх отримати.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Судова практика

«Справа Насірова»: рішення суду про поновлення екс-глави ДФС на посаді остаточно знищило довіру до судової системи, вважають українці

Опубліковано

on

От

Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Одинадцятого грудня Окружний адміністративний суд Києва поновив на посаді голови Державної фіскальної служби України Романа Насірова. У своїй позовній заяві останній вимагав «визнання протиправним та скасування рішення (Кабінету Міністрів України, — Ред.) № 35-р від 21.01.2018 р. і поновлення на роботі». А звільнений він був, як відомо, у зв’язку з втратою права на державну службу або його обмеженням внаслідок набуття громадянства іншої держави (п. 2 ст. 84 ЗУ «Про державну службу»).

Нагадаємо, на початку березня 2017 року суд арештував Р. Насірова з можливістю застави в 100 мільйонів гривень, яку внесли його дружина і тесть. Після цього відсторонений голова ДФС вийшов із СІЗО. За даними слідства по кримінальний справі, яка наразі розслідується, Насіров причетний до «газової схеми Онищенка» і впродовж 2015 року ухвалив низку рішень про розстрочення сум платежів із рентної плати за користування надрами для задіяних у схемі компаній на загальну суму понад мільярд гривень. Слідство вважає, що такими рішеннями державі завдано збитків на суму майже 2 мільярди гривень. Захист Насірова і він сам ці звинувачення заперечують.

Але випадок з його звільненням із посади і подальшим «відновленням » не є звичайним трудовим питанням. Зазвичай звільнення, яке в подальшому оскаржується в суді, позв’язується із вчиненням працівником певного дисциплінарного проступку, іншого протиправного діяння, або встановлення його невідповідності займаній посаді. Тому при подачі позовної заяви про поновлення на роботі заперечується як сам факт протиправної поведінки, так і порушення процедури застосування заходів відповідальності або відсутність підстав вважати, що особа не відповідає займаній посаді. Тут можна й «напакостити» самому собі при оформленні факту правопорушення або при прийнятті рішення про звільнення. Про невідповідність займаній посаді можна взагалі не говорити, позаяк усе тут було віддано на розсуд суду. Тому при належному підході з боку адвокатів працівника, можливої зацікавленості з боку суду, можливої зацікавленості в програші з боку представників роботодавця шансів на поновлення, як правило, є досить багато. З огляду на «рівень» юридичних служб держструктур шанси на поновлення в судовому порядку залишаються високими, в чому ми неодноразово переконувалися.

У даному випадку суддя ОАС м. Києва сама заявила про мотиви прийняття нею такого рішення (про скасування розпорядження Кабміну щодо звільнення Р. Насірова з посади голови Державної фіскальної служби). Як було заявлено, суддя, зокрема, виходила з того, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів, у тому числі фізичних осіб, від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Тобто пан Насіров звичайна фізична особа, виявляється. Сам же він у своєму позові стверджував про відсутність такого факту, як наявність у нього подвійного громадянства, а тому вважає оскаржуване рішення протиправним і таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку. У тому числі позивач наполягав на порушенні процедури прийняття оскаржуваного рішення, оскільки в порушення встановленого законом порядку його ухваленню не передувало відповідне подання Прем’єр-міністра України про його звільнення (відповідне подання вніс міністр фінансів).

Судом було встановлено, що єдиним документом, в якому згадується наявність у позивача подвійного громадянства, є адресований главі Мінфіну лист посольства Великобританії. У суду такий лист викликав сумнів. Мовляв, його відправником вказано посольство Великобританії, але лист не підписаний уповноваженим послом. А тому суд, як було заявлено, неодноразово ставив перед відповідачами питання про наявність документів, які підтверджували б наявність факту подвійного громадянства позивача. Суд вважає, що таких документів надано не було, а відповідачами підтверджено, що вони мають у своєму розпорядженні виключно інформацію, вказану в згаданому листі посольства Великобританії. В зв’язку з цим був зроблений висновок про безпідставність звільнення позивача.

Щодо процедури звільнення, то вона, на думку суду, також була порушена. Це підтверджує невідповідність оскаржуваного рішення вимогам КАС України. Також суддя зазначила, що згідно зі статтею 235 Кодексу законів про працю України суд при встановленні обставин незаконного звільнення особи зобов’язаний відновити його на посаді на попередній роботі, що й було зроблено рішенням від 11 грудня 2018 року.

В українців, судячи хоча б із відгуків у мережі інтернет, своє бачення ситуації і свій вердикт: цим рішенням суд остаточно поховав довіру суспільства до судової влади. А рішення і справді дивне. Сподіваємося, що апеляційна інстанція врахує ту обставину, що проти Р. Насірова розслідується кримінальна справа, а також те, що це не звичайна фізична особа, а персона великої державної ваги, яка має нести відповідальність за скоєне. Всі попередні рішення суду мають бути критично осмислені й покладені на ваги Феміди, а не на бажаний розсуд суду.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Адміністративний арешт – тільки після апеляційного оскарження

Опубліковано

on

От

Леонід Лазебний

Конституційний Суд України визнав непропорційним та необґрунтованим негайне виконання постанови місцевого загального суду про накладення стягнення у виді адміністративного арешту як такого, що не є суспільно необхідним та не узгоджується з принципом верховенства права.

Частиною 1 ст. 294 КпАП встановлено, що постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого ст. 32 або ст. 32-1 Кодексу, тобто адміністративного арешту – найсуворішого з основних адміністративних стягнень, яке призначається лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб.

За ст. 326 Кодексу постанова суду про застосування адміністративного арешту та арешту з утриманням на гауптвахті виконується негайно після її винесення.

23 листопада 2018 р. Конституційний Суд України (далі – КС, Суд) ухвалив рішення № 10-р/2018 у справі № 1-12/2018(3911/15) щодо відповідності ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України положень ч. 1 ст. 294 та ст. 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – Кодекс, КУпАП).

Суть адміністративного арешту визначена Судом як тимчасове обмеженням, зокрема гарантованого ч. 1 ст. 29 Основного Закону, права на свободу та особисту недоторканність, оскільки осіб, притягнутих до арешту, тримають під вартою, піддають особистому огляду, використовують на фізичних роботах без виплати заробітної плати за місцем постійної роботи під час перебування під адміністративним арештом (ч. 1 ст. 327, ч. 1, ч. 3 ст. 328 КУпАП).

КС зазначив, що до основних засад судочинства належить, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та в певних випадках – на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Право на судовий захист передбачає конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує таке право, яке за змістом ч. 2 ст. 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абз. 15 п. 3 мотивувальної частини Рішення КС від 7 травня 2002 р. № 8-рп/2002); правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення КСУ від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003).

Відповідно до принципу верховенства права держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.

Проаналізувавши ст.ст. 294, 326 КУпАП, Суд зробив висновок, що постанови загального суду про адміністративний арешт набирають законної сили в момент їх винесення та виконуються негайно.

Водночас у КУпАП безпосередньо не встановлено моменту набрання законної сили постановою про застосування адміністративного стягнення, що передбачено ст. 32 Кодексу, а у законодавчих актах України не визначено поняття набрання судовим рішенням законної сили, проте містяться лише норми, з яких випливають деякі його ознаки.

Велика палата КС, на підставі аналізу положень ГПК, ЦПК, тощо, вказала, що набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей. Основною з цих властивостей є обов’язковість, як сутнісна ознака судового рішення як акту правосуддя.

КС відмітив, що встановлене ч. 1 ст. 294 Кодексу загальне правило забезпечує юридичну визначеність і стабільність у суспільних правовідносинах, оскільки за ч. 8 цієї статті набрання чинності постановою відбувається не раніше закінчення строку на її апеляційне оскарження. Порядок же набрання чинності постановою місцевого загального суду про застосування адміністративного арешту є законодавчим винятком із цього правила.

Зокрема, копія постанови суду вручається або надсилається особі, щодо якої її винесено, протягом 3 днів. Така особа, упродовж 10 днів з дня винесення постанови може подати апеляційну скаргу до місцевого суду, який у 3-денний строк надсилає її з матеріалами справи до апеляційного суду. Суддя другої інстанції має здійснити перегляд справи протягом 20 днів з дня її надходження та в результаті може, зокрема, скасувати постанову та закрити провадження у справі. Скасування постанови про адміністративний арешт із на наступним закриттям справи має наслідком відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконним накладенням стягнення.

Велика палата КС зауважила, що співставлення строків реалізації права на апеляційне оскарження зі строками арешту за ст. 32, показує, що особа, піддана арешту, відбуде строк повністю ще до перегляду справи апеляційним судом.

У випадку незаконного застосування адміністративного арешту неможливо буде ні запобігти негативним індивідуальним наслідкам такої судової помилки, ні відновити в судовому порядку порушене право на свободу та особисту недоторканність.

Таким чином, оспорювані положення Кодексу фактично знижують ефективність судового захисту на стадії апеляційного перегляду справ про адміністративні правопорушення, за які призначено адміністративний арешт, чим звужують зміст прав, гарантованих Конституцією України.

Обмеження прав і свобод є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абз. 6 пп. 3.3 п. 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 19 жовтня 2009 р. № 26-рп/2009).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч. 1 ст. 294, ст. 326 Кодексу, якими передбачено, що постанова суду про застосування адміністративного арешту набирає законної сили в момент її винесення та виконується негайно, встановлюють обмеження прав на судовий захист та апеляційний перегляд справи, гарантованих ч. 3 ст. 8, ч.ч. 1, 2 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України.

Зазначене обмеження конституційних прав не є пропорційним, обґрунтованим або суспільно необхідним та не узгоджується з принципом верховенства права.

Отже Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) оскаржувані норми ст. 294, ст. 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Повне рішення Конституційного Суду України – за посиланням

Читати далі

Судова практика

КСУ визнав незаконним обмеження зарплат суддів

Опубліковано

on

От

Конституційний Суд визнав незаконним обмеження окладу суддів місцевих судів, яке було введено у 2015 році.

Це рішення підвищить зарплати суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання і не здійснюють правосуддя. Про це йдеться на сайті КСУ.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2010 року передбачив, що з 2015 року посадовий оклад суддів становитиме 15 мінімальних зарплат. Але в лютому того ж року Верховна Рада прийняла Закон «Про забезпечення права на справедливий суд», яким, зокрема, обмежила суддівський оклад 10‑ма мінімальними зарплатами, а суддів, які не здійснюють правосуддя, позбавила права на доплати до посадового окладу.

У 2016 році набув чинності новий Закон «Про судоустрій і статус суддів», де передбачено інші, вищі оклади, але положення старого закону продовжують діяти і застосовуватися до суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання.

КСУ визнав, що рішення Верховної Ради звужує гарантії їх незалежності і постановив повернути первісну редакцію статті Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2010 року, де посадовий оклад суддів з 2015 року встановлено на рівні 15 мінімальних зарплат. Рішення Конституційного Суду є обов’язковим, остаточним і не підлягає оскарженню.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.