Судова практика
Докази, здобуті в результаті негласної слідчої (розшукової) дії, можуть бути використані в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді
21 березня 2018 р. Верховний Суд справі № 751/7177/14 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора на виправдувальний вирок.
Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, осіб визнано невинуватими та виправдано.
У касаційній скарзі прокурор просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції з тих мотивів, що висновки суду про недопустимість доказів були безпідставними.
Верховний Суд зазначив, що в силу вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У вироку обвинувачення, пред’явлене особам, визнане судом недоведеним, зазначено підстави їх виправдання і мотиви, з яких суд відкинув докази.
Суд належним чином дослідив законність доказів здобутих за результатами проведених негласних слідчих (розшукових) дій та обґрунтовано визнав їх такими, що отримані з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, прав людини і основоположних свобод.
Суд з’ясував, що обвинувачення осіб за ч. 2 ст. 307 КК України переважно ґрунтується на доказах, отриманих у результаті проведених негласних слідчих (розшукових) дій відносно інших осіб та в ході здійснення досудового розслідування відносно іншої особи. Негласні слідчі дії щодо обвинувачених у цьому кримінальному провадженні не проводилися, дозвіл було надано на здійснення оперативної закупки наркотичного засобу у іншої особи.
У матеріалах кримінального провадження відсутня відповідна ухвала слідчого судді про використання результатів вказаних негласних слідчих дій у іншому кримінальному провадженні, як того вимагає ст. 257 КПК України, тому всі докази, здобуті внаслідок проведених негласних слідчих дій відносно інших осіб суд правильно визнав недопустимими.
У зв’язку з цим, колегія суддів ВС погодилася з судами про недопустимість таких доказів з огляду на положення ст.ст. 86, 87 КПК України та визнала, що у зв’язку з зазначеним, суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченими.
Така позиція суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права.
Зокрема, вказаний суд у своєму рішенні від 5 лютого 2008 р. у справі «Раманаускас проти Литви» наголошував, що докази, одержані за допомогою застосування спеціальних методів розслідування, можуть вважатися допустимими за умови наявності адекватних і достатніх гарантій проти зловживань, зокрема чіткого та передбачуваного порядку санкціонування, здійснення відповідних оперативно-слідчих заходів та контролю за ними (рішення Суду від 6 вересня 1978 р. у справі «Класс та інші проти Німеччини», від 26 жовтня 2006 р. у справі «Худобін проти Росії».
Відповідно до ст. 257 КПК України, якщо в результаті негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.
У матеріалах цієї справи такої ухвали постановлено не було, а отже докази були визнані недопустимими цілком обґрунтовано, тому у задоволенні касаційної скарги прокурора було відмовлено.
Підготував Леонід Лазебний
