Судова практика
Дотримання релігійних норм не може бути підставою для поновлення строку позовної давності, оскільки вони не є джерелом права для суду
1 грудня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 757/64089/18 залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, який пропустив строк позовної давності без поважних причин.
Позикодавець звернувся до суду з позовом до боржника про стягнення заборгованості за договором позики, зазначивши, що він виконав своє зобов’язання у повному обсязі, передав грошові кошти відповідачу, проте останній позику не повернув.
Рішенням районного суд, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено у зв’язку з тим, що відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, пропущеного позивачем без поважних причин.
При цьому суд апеляційної інстанції послався на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 р. (справа № 464/3790/16-ц).
Також суди зазначили, що релігійні переконання позивача не можуть бути поважною підставою для поновлення строку позовної давності, оскільки релігійні норми, у тому числі Тора, не є джерелом права, яке застосовується судом при розгляді справи (ст. 10 ЦПК України). Посилання на те, що сторони належать до однієї релігії – іудаїзму, релігійними положеннями якої боржнику надається можливість задовольнити вимогу позикодавця протягом семи років і вказане збільшує на сім років після визначеного ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності строк звернення до суду, визнано судами безпідставними.
Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Читайте також: Проведення медіації не впливає на перебіг позовної давності
Статтею 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за висновком Верховного Суду, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції правильно встановив, що відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог, які відповідно до ст. 257 ЦК України встановлені тривалістю у три роки.
У договорі позики вказано строк повернення відповідачем коштів – 4 лютого 2009 р., тобто на час звернення до суду із вказаним позовом – 27 грудня 2018 р. строк позовної давності сплив. При цьому суди вірно зазначили, що релігійні переконання позивача не можуть бути поважною підставою для поновлення строку позовної давності, так як релігійні норми не є джерелом права, яке застосовується судом при розгляді справи, адже у ст. 10 ЦПК України чітко передбачено, яке законодавство застосовується судами при вирішенні справ.
Підготував Леонід Лазебний
