Судова практика
Джерелом обізнаності лікаря про стан здоров’я вагітної пацієнтки є не лише її амбулаторна картка
6 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 226/627/17 відмовив у задоволенні касаційної скарги засудженого, який неналежно виконав свої професійні обов’язки внаслідок недбалого ставлення до них, що спричинило смерть новонародженого.
Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, лікаря акушера-гінеколога засуджено за ч. 2 ст. 140 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права займатися лікарською та акушерсько-гінекологічною діяльністю на строк 2 роки.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК його звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Його визнано винуватим у тому, що він, будучи медичним працівником, перебуваючи на чергуванні у стаціонарному пологовому відділенні лікарні, маючи достатній досвід, кваліфікацію, умови та засоби для проведення лікування і здійснення лабораторних досліджень, будучи відповідальним за надання медичної допомоги вагітній потерпілій, неналежно виконав свої професійні обов’язки, що спричинило смерть новонародженого.
У касаційній скарзі засуджений стверджував, що тяжкі наслідки для дитини настали у зв`язку з тим, що в амбулаторній картці вагітної потерпілої не було зазначено про її хронічні захворювання й остання про них не повідомила. Відповідно до п. 2.3. Методичних рекомендацій щодо організації надання амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги, затверджених наказом МОЗ України від 15 липня 2011 р. № 417 «Про організацію амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні», обов`язок отримання інших даних про хворобу потерпілої, крім тих, що зазначені у виписці з амбулаторної карти вагітної, на нього не покладався, а тому в його діях відсутня об`єктивна сторона інкримінованого злочину. Наполягав, що тяжкі наслідки для дитини також настали у зв’язку з перешкоджанням сторонніми особами (матір’ю породіллі) проведенню реанімації та порушенням заборони транспортування дитини до іншого лікувального закладу.
Верховний Суд не погодився з доводами скаржника про те, що на лікаря не покладено обов’язків самостійно отримувати дані про хронічні захворювання вагітної пацієнтки.
Згідно з вимогами п. 2.3 Методичних рекомендацій № 417 після першого візиту фахівець, який спостерігає вагітну, обов`язково отримує інформацію від лікаря загальної практики – сімейної медицини (дільничного терапевта) про стан здоров`я вагітної. У разі спостереження вагітної у лікаря загальної практики – сімейної медицини він заповнює цей додаток сам.
Згідно з даними акта службового розслідування потерпіла останнього разу також стаціонарно лікувалася через загострення хронічного бронхіту з астматичним компонентом. Отже, лікар був обізнаний зі станом її здоров’я. Йому також було відомо про те, що остання раніше перенесла хронічний бронхіт. Тому доводи засудженого про відсутність у його діях об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК, є необґрунтованими.
Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 78 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. на лікаря покладено обов’язок надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу.
Згідно з висновками експерта діагноз під час надходження потерпілої встановлений неправильно, не було проведено діагностичних проб передчасного розриву плодових оболонок, а причиною розвитку ускладнень стану дитини на момент народження є невстановлений діагноз «дистрес плоду» під час пологів та несвоєчасно надана медична допомога новонародженому, несвоєчасне родорозродження, що призвело до настання тяжких наслідків для дитини у зв’язку з неналежним наданням медичної допомоги лікарем.
Отже, як зазначила комісія експертів, виникнення вказаних захворювань у дитини мало місце в момент народження.
Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги засудженого.
Підготував Леонід Лазебний
