Судова практика
Громадські організації мають право звернення до суду з вимогами про усунення порушень екологічного законодавства
Звертаючись до суду з позовом про закриття дельфінарію, природоохоронна організація фактично реалізувала повноваження органів державної влади, які мають здійснювати контроль за дотриманням суб’єктами господарювання вимог законодавства щодо захисту тваринного світу. Тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства
11 грудня 2018 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/8122/17 (провадження № 12-186гс18) за позовом Міжнародної благодійної організації «ЕкологіяПраво-Людина» до ТОВ «Аквадельф» про заборону діяльності дельфінарію розглянула касаційну скаргу МБО «Екологія-Право-Людина» на рішення Господарського суду міста Києва від 21 вересня 2017 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 лютого 2018 р.
У травні 2017 р. МБО «Екологія-Право-Людина» звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про заборону діяльності дельфінарію «Оскар-Трускавець» ТОВ «Аквадельф», розташованого на вул. Городище, 18 у м. Трускавці Львівської області.
Просила суд припинити господарську діяльність цього дельфінарію в частині експлуатації дельфінів афалін та морських котиків до моменту забезпечення умов утримання, що вимагаються чинним законодавством, зокрема: забезпечення басейнів та вольєрів дельфінарію природною морською водою; отримання дозволів на право займатися розведенням у напіввільних умовах чи в неволі видів тварин, які занесені до Червоної книги України, на проведення заходів із залученням тварин, на утримання диких тварин у неволі; проведення культурно-масових заходів (шоу-вистав) із залученням кожної окремої тварини не більше 90 хвилин на добу; збільшення площі басейну до 350 кв. м.
Позовні вимоги мотивовано тим, що діяльність дельфінарію суперечить ч. 5 ст. 25 Закону України від 21 лютого 2006 року № 3447-IV «Про захист тварин від жорстокого поводження»; здійснюється відповідачем без передбачених законодавством дозволів, з порушенням норм і правил утримання тварин у неволі, а також законодавства щодо захисту видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України.
Обґрунтовуючи право на звернення до суду, позивач посилався на норми Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, ратифікованої Законом України від 6 липня 1999 р. № 832-XIV (далі – Орхуська конвенція); стверджував, що подаючи позов реалізує статутні завдання організації, спрямовані на захист інтересу щодо збереження довкілля.
Господарський суд міста Києва своїм рішенням, залишеним без змін апеляційним господарським судом, у позові відмовив повністю, вмотивувавши рішення відсутністю у позивача правових підстав для звернення до суду, оскільки позивач не є носієм особистих немайнових прав, передбачених ст. 293 ЦК України, а інститут представництва громадськості в доступі до правосуддя, передбачений Орхуською конвенцією, не може застосовуватися при обґрунтуванні права на звернення до суду щодо захисту особистого суб’єктивного цивільного немайнового права фізичної особи на безпечне довкілля. Крім того, призупинення діяльності дельфінарію не матиме наслідком поліпшення умов існування тварин, а отже, не є ефективним способом захисту.
Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій і ухвалити нове, твердив, що як міжнародна благодійна організація намагався реалізувати гарантоване національними і міжнародними нормами право на судовий захист права на безпечне для життя і здоров’я довкілля, розраховуючи на можливість ефективного використання судової процедури, тоді як суди залишили зазначене поза увагою і застосували обмежувальне тлумачення Закону України від 5 липня 2012 р. № 5073-VI «Про благодійну діяльність та благодійні організації», ч. 2 ст. 293 ЦК України, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так і через представника, а також шляхом участі спеціального суб’єкта – представника громадськості.
Справу було передано на розгляд Великої палати з посиланням на наявність виключної правової проблеми у вирішенні питання щодо правоздатності міжнародної благодійної організації на захист довкілля у судовому порядку.
Велика Палата дійшла висновку, що природоохоронна організація (благодійна, громадська) має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства й окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.
Спір із суб’єктом господарювання про заборону діяльності його дельфінарію за мотивованим Орхуською конвенцією позовом благодійної організації (мета її створення й діяльності – надання допомоги фізичним та юридичним особам у захисті їхніх екологічних прав і захист довкілля в інтересах суспільства) є адміністративним.
Відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оскаржувати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Конвенцією, чи ні. Адже ця Конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
Приписи нормативно-правових актів усіх рівнів щодо принципів, правил, вимог, обов’язків різноманітних суб’єктів, що стосуються утримання диких тварин, на всіх правових титулах (в усіх формах власності чи користування), в неволі чи в напіввільних умовах, є «національним законодавством, що стосується навколишнього середовища» у розумінні п. 3 ст. 9 Орхуської конвенції.
Порушення приписів цих нормативно-правових актів може бути предметом судового оскарження відповідно до ст. 9 Конвенції. Право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так і шляхом участі представника громадськості, яким у цьому випадку є МБО «Екологія-Право-Людина».
Тому звертаючись із позовом до суду про усунення допущених відповідачем порушень щодо використання диких живих тварин, МБО «Екологія-Право-Людина» фактично реалізувала повноваження органів державної влади, які мають здійснювати контроль за дотриманням суб’єктами господарювання вимог законодавства щодо захисту тваринного світу.
Велика Палата дійшла висновку, що позивач мав право звернутися до суду з метою усунення порушень відповідачем вимог екологічного законодавства. Водночас, оскільки зверненням з таким позовом позивач фактично замінює органи державної влади у питанні здійснення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, цей спір має публічно-правовий характер, а отже, повинен вирішуватися в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.
Підготував Леонід Лазебний
