Судова практика
Касаційний суд не може скасувати судове рішення, оскаржене засудженим, якщо при новому розгляді провадження це може потягти погіршення його становища
17 серпня 2023 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 606/2606/21 залишив без задоволення касаційну скаргу засудженого, який не погоджувався із призначеним покаранням.
Вироком районного суду особу засуджено за: ч. 1 ст. 301-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей на строк 3 роки; ч. 3 ст. 301-1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Апеляційним судом вирок в частині призначеного покарання скасовано, ухвалено новий вирок, яким призначено покарання за: ч. 1 ст. 301-1 КК України – у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей на строк 3 роки; ч. 3 ст. 301-1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України – у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей на строк 3 роки.
У касаційній скарзі засуджений зазначав, що вирок апеляційного суду постановлено з порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки в прохальній частині апеляційної скарги прокурора не висувалися вимоги про скасування вироку суду першої інстанції через неправильне застосування ст. 69 та 75 КК України, тому вважає, що вирок не скасовувався з підстав необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або неправильне звільнення від відбування покарання, а отже його становище було погіршено судом з порушенням його прав.
Читайте також: Під погіршенням становища обвинуваченого слід розуміти таке збільшення суми стягненню з нього, яке впливає на кваліфікацію злочину
Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції фактично пом’якшив призначене винному основне покарання у виді позбавлення волі, проте всупереч ст. 23 КПК України не дослідив безпосередньо в судовому засіданні даних про особу винного, не навів у вироку інших підстав, ніж суд першої інстанції, які б істотно знижували ступінь тяжкості скоєних злочинів або суспільну небезпечність особи засудженого, що є недотриманням вимог закону.
Разом із тим, відповідно до ч. 2 ст. 437 КПК України обвинувальний вирок, ухвалений судом першої чи апеляційної інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо вироку суду першої інстанції може бути скасовано у зв’язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інший спосіб погіршити становище засудженого лише у разі, якщо з цих підстав касаційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник.
Враховуючи те, що касаційна скарга подана лише засудженим, Верховний Суд не може втручатися в судове рішення, якщо таке втручання може привести до погіршення його становища.
Читайте також: Адвокат не вправі займати позицію на погіршення становища підзахисного всупереч його волі
Судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що наведені дані про особу винного та обставини, що пом’якшують покарання, не дають підстав зробити висновок про можливість виправлення засудженого без реального відбування ним покарання.
Крім того, суд апеляційної інстанції, застосовуючи положення ст. 69 КК України, у своєму рішенні навів обставини та дані про особу винного, які цей суд визнає такими, що впливають на пом’якшення покарання, а інших обставин апеляційний суд не встановив. Не наведено їх і в касаційній скарзі засудженого.
Суд касаційної інстанції неодноразово наголошував, що врахування одних і тих самих обставин як таких, що дають підстави для одночасного застосування до засудженого положень ст. 69 КК України і призначення йому покарання нижчого від найнижчої межі санкції статті, так і положень ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, є недостатнім. Одночасне застосування двох різних інститутів, пов’язаних із пом’якшенням покарання та звільненням особи від його відбування за вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочину, має мати для цього достатні підстави, яких Верховний Суд не виявив.
Прокурора в апеляційній скарзі не погодився із вироком суду першої інстанції та просив його скасувати у зв’язку з неправильним застосуванням ст. 69, 75 КК України. При цьому прокурор просив апеляційний суд постановити свій вирок, яким призначити засудженому більш суворе покарання за ч. 3 ст. 301-1 КК України та за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу. Мотивувальна частина апеляційної скарги містить обґрунтування, чому прокурор вважає призначене районним судом покарання із застосуванням ст. 69 КК України м’яким, а також мотиви, чому прокурор вважає застосування до призначеного покарання положень ст. 69 та 75 КК України неправильним застосуванням закону.
Тому не відповідають наявним матеріалам справи доводи засудженого про те, що прокурор в апеляційній скарзі не висував вимоги про скасування вироку суду першої інстанції через неправильне застосування ст. 69 та 75 КК України,.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
