Судова практика
Кредитор може оскаржити ухвалу про затвердження мирової угоди, якщо угоду використано для уникнення сплати або стягнення боргу
27 жовтня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 346/6034/13-ц скасував рішення апеляційного суду, який зробив неправильний висновок про закриття апеляційного провадження.
Продавці звернулися до суду з позовом до покупців про визнання недійсним договору купівлі-продажу і державного акту на право власності на земельну ділянку.
Сторони у справі подали до суду мирову угоду, яку суд визнав і закрив справу з тих мотивів, що мирова угода не суперечить вимогам закону і не порушує права та законні інтереси інших громадян та держави.
Апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ТОВ, яке не було учасником спору, на ухвалу міськрайонного суду про затвердження мирової угоди, вказавши, що у ТОВ відсутнє порушене суб’єктивне право чи майновий інтерес, оскільки за результатом розгляду спору не вирішено питання про його права та обов’язки.
Читайте також: Вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно є дієвим способом захисту прав щодо такого майна
Розглянувши касаційну скаргу ТОВ, Верховний Суд вказав, що аналіз п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України у редакції, чинній на момент постановлення оскарженої ухвали апеляційного суду, приводить до висновку, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи – учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов’язків.
У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційний суд встановлює, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. У разі використання приватноправового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою невиконання публічних обов’язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов’язків відповідного державного органу, покликаного захищати інтереси держави у відповідних відносинах.
У цій справі апеляційний суд при закритті апеляційного провадження вважав, що у ТОВ відсутнє порушене суб’єктивне право чи майновий інтерес, хоча при обґрунтуванні права на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції ТОВ зазначало, що суд першої інстанції постановив ухвалу без врахування майнових інтересів ТОВ як кредитора згідно з рішенням господарського суду, яке набрало законної сили, а відповідач є його боржником.
Апеляційний суд не врахував, що недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору (в тому числі, й мирової угоди) здійснювати кваліфікацію певного договору як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину, домовлятися про застосування реституції. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину. По своїй суті застосування конструкції недійсності акта та/або реституції не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
За висновком ВС апеляційний суд у цій справі не звернув уваги на те, що в разі використання приватноправового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу, судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора.
Підготував Леонід Лазебний
