Не допускається забезпечення позову у вигляді арешту автомобіля, на який вже було накладено арешт у порядку примусового виконання судового рішення

25 грудня 2024 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/3061/24 задовольнив касаційну скаргу банку, якому було створено перешкоди у процедурі примусового виконання судового рішення.

Особа звернулася до суду з позовом про поділ автомобіля як спільного майна подружжя.

Водночас позивачка подала до суду заяву про забезпечення позову, мотивуючи тим, що існують ризики відчуження відповідачем після відкриття провадження у справі автотранспортного засобу, який зареєстровано на відповідача та є спільною сумісною власністю, на користь третіх осіб.

Ухвалою районного суду, залишеною без змін постановою апеляційного суду, накладено арешт на транспортний засіб.

Читайте також: Особа, яка за довіреністю володіє транспортним засобом, може оскаржити ухвалу слідчого судді про накладення на нього арешту

У касаційній скарзі банк зазначав, що, задовольняючи заяву позивачки щодо забезпечення позову, суди попередніх інстанцій порушили права банку як стягувача у виконавчому провадженні. Арешт транспортного засобу, який належить боржнику, за своєю суттю спрямований виключно на блокування можливості банку задовольнити свої вимоги, що випливають з кредитного договору, за рахунок майна боржника.

Позов було подано після призначення торгів з примусової реалізації автомобіля у виконавчому провадженні. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, які набрали законної сили.

Верховний Суд вказав, що статтею 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема заборона вчиняти певні дії, яка може бути пов’язана із необхідністю збереження об’єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 р. у справі № 381/4019/18).

Читайте також: У разі звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності спеціальна конфіскація не застосовується

Фактично позивачка у цій справі вжиттям заходів забезпечення позову мала намір створити перешкоди у процедурі примусового виконання судового рішення, яке набрало законної сили, – рішення районного суду у іншій справі про стягнення на користь банку заборгованості за кредитним договором.

Такий намір позивачки виходить за межі мети забезпечення позову, яка полягає у вжитті судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивачки від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення у випадку задоволення заявлених позовних вимог саме у цій справі.

Станом на момент подання позивачкою позовної заяви та заяви про забезпечення позову на автомобіль постановою приватного виконавця у виконавчому провадженні був накладений арешт.

Водночас вимог про зняття арешту з майна у цій справі позивачкою заявлено не було.

Таким чином, застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову у вигляді арешту автомобіля, на який вже було накладено арешт в порядку примусового виконання судового рішення, не може вважатись належним заходом охорони матеріально-правових інтересів позивачки від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.

Отже, Верховний Суд ухвалу районного суду та постанову апеляційного суду скасував, ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні заяви.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.

Поділитися

Твітнути