Судова практика
Не дослідивши доказів безпосередньо, апеляційний суд не вправі давати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції
16 січня 2020 р. Верховний Суд у справі № 301/2285/16-к задовольнив касаційні скарги прокурора та потерпілого на ухвалу апеляційного суду, якою кримінальне провадження закрито за відсутності достатніх доказів для доведення винуватості.
Вироком районного суду особу засуджено за ст. 128 КК України до виправних робіт строком на 1 рік 6 місяців з відрахуванням щомісячно із суми заробітку 15% в дохід держави за те, що вона, перебуваючи біля колодязя на території колишнього колгоспу, в ході сварки штовхнула потерпілого правою рукою, затиснутою у кулак, в область лівого плеча, від чого останній впав правою ногою на бетонну плиту, якою був накритий колодязь та отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження у виді закритого медіального трансцервікального перелому шийки правої стегнової кістки.
Ухвалою апеляційного суду вирок скасовано, а кримінальне провадження щодо особи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито за відсутності достатніх доказів для доведення винуватості та вичерпаності можливості їх отримання.
У касаційній скарзі прокурор вказував, що апеляційний суд розглянув кримінальне провадження з порушенням ст.ст. 23, 404, 419 КПК України, не вмотивував належним чином свого рішення про закриття кримінального провадження, переоцінив докази, безпосередньо їх не дослідивши.
У касаційній скарзі потерпілий також наполягав, що суд апеляційної інстанції не дотримався загальних засад кримінального провадження щодо безпосередності дослідження доказів, приймаючи рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду та закриття кримінального провадження, і без дослідження доказів та допиту свідків дав їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції.
Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що зазначені скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи у суді і вичерпані можливості їх отримати.
У разі встановлення апеляційним судом обставин, зазначених у ст. 284 КПК, рішення про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження, передбачене в ст. 417 КПК, має бути належним чином мотивоване, а такі висновки суду мають бути підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими в суді апеляційної інстанції.
Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК.
Як установлено ст. 95 КПК, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримані у порядку, передбаченому ст. 225 КПК.
Обґрунтовуючи свої твердження про відсутність достатніх доказів для доведеності обвинувачення особи за ст. 128 КК, апеляційний суд зазначив в ухвалі, що жодними доказами не доведено факту того, що обвинувачений умисно або з необережності вдарив або штовхнув потерпілого, передбачаючи при цьому можливість настання суспільно-небезпечних наслідків такого діяння у вигляді будь-якої шкоди його здоров’ю але легковажно розраховуючи на їх відвернення.
При цьому, суд апеляційної інстанції, не допитував обвинуваченого та потерпілого, а лише обмежився наданими доводами обвинуваченого з приводу поданої апеляційної скарги його захисника та доводами потерпілого щодо поданої скарги, а також дослідженням висновку експерта і, не дослідивши безпосередньо інших доказів, покладених судом першої інстанції в основу обвинувального вироку, дійшов висновку про невстановлення достатніх доказів для доведеності винуватості особи в суді – тобто надав іншу оцінку дослідженим місцевим судом доказам без посереднього їх дослідження.
Між тим, винуватість особи у вчиненні інкримінованих дій місцевий суд у вироку обґрунтував: показаннями обвинуваченого, потерпілого, поясненнями експерта, яких безпосередньо допитав у судовому засіданні, та дослідженими письмовими доказами. Проте суд апеляційної інстанції зазначених доказів не дослідив і належним чином не оцінив.
Отже, апеляційний суд не мав права дати іншу оцінку доказам, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, безпосередньо не дослідивши їх на підтвердження або спростування фактичних обставин кримінального провадження.
Підготував Леонід Лазебний
