Судова практика
Не може бути підставою для визнання заяви про відмову від спадщини недійсною невиконання у подальшому домовленостей особою, на користь якої здійснена така відмова
23 січня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 705/2897/16-ц відмовив у задоволенні касаційної скарги позивача, вказавши, що недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв’язку з обставинами, що виникли пізніше.
28 липня 2012 р. батько померлого подав до державної нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини за померлим сином на користь сина спадкодавця, який обіцяв здійснювати за заявником постійний догляд, однак потім своїх обіцянок не дотримав.
Тому він звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати відмову від прийняття спадщини недійсною на підставі ст. 229 ЦК України як вчинену під впливом помилки.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Апеляційним судом рішення скасовано і ухвалено нове – про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що підписуючи заяву про відмову від спадщини, він помилився щодо обставин, які мають істотне значення.
У касаційній скарзі позивач зазначав, що він, підписуючи заяву про відмову від спадщини, вважав, що фактично укладає договір довічного утримання, а тому цей правочин підлягає визнання недійсним.
Верховний Суд вказав, що позивач на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК України мав довести наявність обставин, які вказують на помилку, – неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Не є істотною помилка в мотивах правочину, тобто, в причинах, які спонукали до його укладення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до заяви позивача від 28 липня 2012 р., він, усвідомлюючи значення своїх дій та маючи можливість керувати ними, розуміючи обставини, які мають для нього істотне значення, без застосування до нього фізичного чи психологічного тиску з боку інших осіб, за своєю справжньою волею, відмовився від прийняття спадщини.
Згідно з ч. 5 ст. 1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. При цьому зміна думки щодо відмови від спадщини у зв’язку з невиконанням певних домовленостей у подальшому особою (майже через чотири роки), на користь якої здійснена така відмова, не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною. Недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв’язку з обставинами, що виникли пізніше.
За висновком ВС позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, що заява про відмову від прийняття спадщини була складена ним внаслідок помилки щодо природи вказаного правочину, його прав та обов’язків, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні його позову.
Підготував Леонід Лазебний
