Судова практика
Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини
15 квітня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 591/1271/18 залишив без задоволення касаційну скаргу одного зі спадкоємців, бо інший довів наявність перешкод, які впливали на своєчасність подання заяви до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини за заповітом.
Спадкоємець, якому було відмовлено у спадщині в зв`язку з пропуском строку для її прийняття, звернувся до суду із позовом до іншого спадкоємця, в якому просив визначити додатковий строк для прийняття спадщини. Як третю особу залучено державну нотаріальну контору.
У позові зазначав, що строк для прийняття спадщини пропущено з поважних причин, оскільки спадкодавець не був близьким родичем позивача, проживали вони окремо та йому не було відомо про смерть спадкодавця й про наявність заповіту. Крім того, наполягав, що нотаріусом не вчинено дії, що свідчили б про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця, як це передбачено ст. 63 Закону України «Про нотаріат».
Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено.
Розглянувши касаційну скаргу відповідача, Верховний Суд вказав, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 р. № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 1 квітня 2019 р. у справі № 643/3049/16-ц, від 11 листопада 2020 р. у справі № 750/262/20, від 3 березня 2021 р. у справі № 145/148/20.
Отже, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Про свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у випадку доведеності факту необізнаності спадкоємця про існування заповіту вказано також у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 р. у справі № 642/2539/18-ц, від 26 червня 2019 р. у справі № 565/1145/17, від 28 жовтня 2019 р. у справі № 761/42165/17, від 6 червня 2018 р. у справі № 315/765/14-ц, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
Відповідно до положень ст. 63 Закону України «Про нотаріат», нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.
Згідно з п. 2.2 та 3.2 гл. 10 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 р. № 296/5, в редакції, чинній на момент відкриття спадщини, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.
В цій справі судами, з висновками яких погодився і Верховний Суд, установлено, що у спадковій справі, заведеній до майна померлої, була наявна інформація про заповіт останньої на користь позивача, проте нотаріус не виконала вимог ст. 63 Закону України «Про нотаріат» та не вчинила дій для повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснила його виклик як спадкоємця за заповітом, що свідчить про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.
Підготував Леонід Лазебний
