Судова практика
Стягнення простроченого податкового боргу за кредитами, залученими під державні гарантії, є можливим лише за умови направлення вимоги та спливу 30-денного строку
15 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 340/7622/24 частково задовольнив касаційні скарги позивача і відповідача.
Спір виник між ГУ ДПС у Кіровоградській області та обласним комунальним виробничим підприємством «Дніпро-Кіровоград» у зв’язку з надходженням до податкового органу подань від казначейської служби щодо стягнення з платника простроченої заборгованості перед державою згідно з міжнародними договорами про субкредитування.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову та вказав, що контрольний орган не дотримався встановленої Податковим кодексом України процедури, не направивши відповідачеві податкову вимогу, а також не використавши визначений договорами механізм списання коштів Міністерством фінансів України.
Апеляційний суд скасував його рішення та задовольнив позовні вимоги з тих мотивів, що спірна заборгованість є простроченою заборгованістю перед державою, порядок стягнення якої врегульовано спеціальними нормами Бюджетного і Податкового кодексів України. Така вимога не є податковим боргом, а тому не підлягають застосуванню приписи ст. 95 ПК України щодо надсилання податкової вимоги.
Розглянувши касаційні скарги сторін, Верховний Суд вказав, що погашення простроченої заборгованості суб’єкта господарювання перед державою за кредитами (позиками), залученими під державні гарантії, відповідно до пункту 1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II ПК або іншими законами.
Законодавець не встановлює автономного механізму, а інтегрує відповідні правовідносини в наявну систему процедур погашення податкового боргу. Застосування цього механізму нерозривно пов’язане з дотриманням процедури, встановленої статтею 95 цього Кодексу, яка закріплює, що стягнення коштів та продаж майна платника можливі не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) податкової вимоги, яка є обов’язковою процесуальною передумовою такого стягнення.
У правовому регулюванні відсутній спеціальний порядок надсилання податкової вимоги саме щодо цього виду заборгованості, що створює правову колізію та унеможливлює належну реалізацію визначеного механізму. З огляду на принцип lex specialis derogat generali (спеціальний закон має перевагу над загальним – ред.) та конституційний обов’язок органів влади діяти лише у спосіб, визначений законом, реалізація повноважень щодо стягнення можлива лише за умови попереднього направлення податкової вимоги та спливу 30-денного строку, а її відсутність доводить передчасність звернення з позовом.
Спори щодо стягнення простроченої заборгованості за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, належать до адміністративної юрисдикції, оскільки виникають із публічно-правових відносин, у межах яких контрольний орган реалізує владні управлінські функції. Ініціювання стягнення здійснюється не на підставі рівності сторін у договірних відносинах, а шляхом реалізації владних повноважень органу державної влади, який діє в межах спеціально визначеної законом компетенції та процедури. Наведене доводить наявність ознак публічно-правового спору, який виникає у зв’язку з виконанням або невиконанням суб’єктом господарювання обов’язку перед державою, забезпеченого владним примусовим механізмом.
Отже, Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасувавши оскаржувану постанову та виклавши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 21 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
