Connect with us

Судова практика

Неотримання стороною судового рішення не є підставою для поновлення строку на його апеляційне оскарження через рік після складання повного тексту рішення

Дата публікації:

2 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 757/15679/16-ц залишив без задоволення касаційну скаргу відповідача  на ухвалу апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без розгляду, оскільки її було подано більш ніж через рік після виготовлення повного тексту оскаржуваного судового рішення.

Особа звернулася до суду з позовом до іншої особи, третя особа – страхова компанія, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в якому просила суд стягнути з відповідача майнову шкоду – вартість відновлювального ремонту автомобіля, та відшкодувати завдану моральну шкоду.

Рішенням районного суду позов задоволено.

Ухвалою апеляційного суду клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження залишено без задоволення. У відкритті апеляційного провадження на рішення районного суду відмовлено з підстав, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (сплив преклюзивного одного року після складення повного тексту рішення суду), оскільки передбачені цією нормою права підстави для відкриття апеляційного провадження у справі відсутні.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що суд першої інстанції не повідомляв його про дату та час судового засідання, не направляв йому та його представнику вступну й резолютивну частини судового рішення, не направляв повний текст цього рішення.

Верховний Суд вказав, що ст. 354 ЦПК України передбачено загальний строк апеляційного оскарження судових рішень, а також, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених у ній випадках, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Саме ч. 2 ст. 358 ЦПК України керувався суд апеляційної інстанції, зазначивши, що наведених законом виключних випадків для відкриття апеляційного провадження у справі немає.

Суд встановив, що апеляційну скаргу на рішення районного суду від 18 травня 2018 р. відповідач подав 8 листопада 2019 р., тобто більше ніж через рік, одночасно з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження. При цьому в указаному клопотанні не йдеться про те, що відповідачу не було повідомлено про дату судового засідання, а лише зазначено, що йому не було направлено копію рішення суду, про яке він дізнався 8 жовтня 2019 р.

У зв’язку з цим Верховний Суд зауважив, що посилання у касаційній скарзі саме на те, що відповідач не отримав повістки на засідання суду, в якому було ухвалено рішення, є суперечливим і не відповідає матеріалам справи, оскільки в ній міститься його розписка про отримання повістки в судове засідання на 18 травня 2018 р., в якому було ухвалено рішення суду і в якому був присутнім його представник.

Крім того, іншою нормою права, а саме ч. 5 ст. 130 ЦПК України, передбачено, що вручення повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Отже, правових підстав вважати, що відповідач не був повідомлений про розгляд справи, немає, а тому передбачених ч. 2 ст. 358 ЦПК України виключних випадків для відкриття апеляційного провадження у разі спливу одного року після складення повного тексту рішення суду також не було доведено.

Тому Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Рішення в ЄДРСР – http://reyestr.court.gov.ua/Review/91366705

Advertisement

Судова практика

Позов члена кредитної спілки щодо повернення йому внесків у зв’язку з виходом зі спілки підлягає розгляду в господарському суді

Опубліковано

on

22 вересня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 338/667/19 відмовила у задоволенні касаційної скарги члена кредитної спілки, який позивався про повернення внесків до спілки і відшкодування моральної шкоди.

Колишній член кредитної спілки звернувся до суду з позовом до спілки про захист прав споживача шляхом стягнення неповернутих сум додаткового пайового внеску та внесків до резервного капіталу і про відшкодування моральної шкоди.

Суди відмовили у відкритті провадження у справі з  тих мотивів, що спір виник з корпоративних відносин, а тому його треба розглядати за правилами господарського судочинства.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що член спілки не є носієм корпоративних прав, а його відносини зі спілкою не є корпоративними.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про кредитні спілки» (далі – Закон), близький за змістом припис закріплений у ч. 2 ст. 130 ГК України).

Кредитна спілка є юридичною особою (ч. 1 ст. 3 Закону), що відповідно до наведеної класифікації належить до непідприємницьких товариств, і функціонує, зокрема, на засадах добровільності вступу та свободи виходу з кредитної спілки (абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону). Членство у кредитній спілці настає з дня сплати особою вступного та обов’язкового пайового внесків у порядку, передбаченому статутом кредитної спілки (абз. 1 ч. 5 ст. 10 Закону). А днем припинення членства у кредитній спілці вважається день прийняття загальними зборами членів кредитної спілки або спостережною радою кредитної спілки відповідного рішення (ч. 6 вказаної статті).

Отже, спір щодо повернення внесків з майна кредитної спілки (абз. 2 ч. 1 ст. 19 Закону) у зв’язку з виходом із членства у цій спілці пов’язаний із припиненням корпоративних прав члена спілки. Такий спір згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України слід розглядати за правилами господарського судочинства, як правильно встановили суди першої й апеляційної інстанцій.

Однак Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій не зробили жодного висновку щодо юрисдикції суду за вимогою про відшкодування моральної шкоди, завданої позивачеві неповерненням йому відповідачем додаткових пайових внесків і внесків до резервного капіталу. Оскільки задоволення такої вимоги залежить від того, чи справді відповідач не повернув позивачеві зазначені внески, а тому і від повного чи часткового задоволення вимоги про стягнення з відповідача таких внесків (абз. 2 ч. 1 ст. 188 ЦПК України, абз. 2 ч. 1 ст. 173 ГПК України), Велика Палата Верховного Суду встановила, що й вимогу про відшкодування позивачеві моральної шкоди теж має розглянути господарський суд.

Ураховуючи це, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій слід змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, а в інших частинах зазначені судові рішення залишити без змін.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

У разі часткового погашення боргу сума погашення має відніматися не від основного боргу на початок місяця, а від суми боргу, помноженої на індекс інфляції

Опубліковано

on

24 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 915/2095/19 скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та ухвалив нове рішення про задоволення позову в цій частині.

АТ «НАК» «Нафтогаз України» звернулося до суду з позовом до ПАТ про стягнення заборгованості у зв`язку з простроченням виконанням відповідачем грошового зобов’язання за договором.

Між сторонами укладено договір постачання природного газу. Відповідно до п. 8.2 договору, в разі прострочення споживачем він зобов’язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін апеляційним судом, позовні вимоги задоволено частково згідно з розрахунком суду.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що судами порушені приписи ст. 625 ЦК України в частині порядку здійснення розрахунку інфляційних втрат, оскільки не взято до уваги, що нарахуванню згідно з інфляційними процесами підлягають не тільки основна сума боргу, а й суми, на які збільшився борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Верховний Суд не погодився із здійсненим місцевим господарським судом перерахунком інфляційних втрат та висновком судів, що наданий позивачем розрахунок є помилковим, оскільки його почасти здійснено шляхом нарахування інфляції на інфляцію (індекс інфляції компанією розраховано із суми боргу вже з урахуванням інфляції у попередньому періоді).

ВС звернув увагу, що приписами ст. 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за увесь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику «дефляція», то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Установлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що «вартість грошей з індексом інфляції за попередній період» є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період.

У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. ВС вирішив за доцільне роз’яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці «А» на певну суму (до прикладу 100 грн) до уваги береться сума боргу на початок розрахункового періоду «Х», помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу, « і-1»), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: «Х» * «і-1» —100 грн = «ЗБ», де «Х» — залишок боргу на початок розрахункового періоду, «і-1» — офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. — умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а «ЗБ» — залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу в цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць («ЗБ» відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, і від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

Якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду («ЗБ») перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100 %.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Верховний Суд зазначив, що такий спосіб розрахунку інфляції за ст. 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Сторони можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій

Опубліковано

on

10 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1777/19 скасував рішення апеляційного суду, який нарахував пеню в меншій сумі, ніж вимагалося у позові.

ТОВ (постачальник) звернулося до суду з позовом до ДП (покупець) про стягнення заборгованості (пеня, 3% річних, інфляційні втрати) у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати вартості одержаного товару.

Між сторонами було укладено договір, за яким постачальник зобов’язався передати, а покупець прийняти й оплатити продукцію.

Відповідно до п. 7.2 договору, в разі порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості. Згідно з п. 7.6 договору неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом усього періоду порушення.

Рішенням господарського суду у задоволенні позову відмовлено повністю з посиланням на недоведеність позивачем обставин порушення відповідачем умов договору. Постановою апеляційного суду рішення скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Суд дійшов висновку, що розрахунок пені позивача є методологічно правильним, проте він є хибним у зв’язку з включенням в період нарахування пені прострочення оплати за кожною накладною після сплину 6 місяців від дати, коли оплата мала бути здійснена (позивачем помилково не застосовано у розрахунку пені приписи ч. 6 ст. 232 ГК України).

У зв’язку з цим суд визнав обґрунтованим нарахування пені в меншій сумі, ніж визначено в позовних вимогах. Судом зменшено суму неустойки на 50% відповідно до приписів ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України.

У касаційній скарзі ТОВ зазначало, що сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦКУкраїни) (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 червня 2017 р. у справі № 910/2031/16).

Верховний Суд вказав, що за змістом положень ч.ч. 4 і 6 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов’язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Установивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов’язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), зокрема можуть пов’язувати період нарахування пені з подією, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені за період прострочення грошового зобов’язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов’язання мало бути виконано, Верховний Суд визнав помилковим.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram