Connect with us

Судова практика

Розрахунки державним виконавцем заборгованості зі сплати аліментів можна оспорювати у порядку оскарження його рішень, дій або бездіяльності

Дата публікації:

9 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 569/1662/18 скасував рішення судів, якими було визначено, що спір щодо визначення розміру аліментів підлягає вирішенню судом лише у позовному провадженні.

Боржник звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця, просив скасувати постанову про звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника.

Заявник обґрунтовував вимоги скарги тим, що постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження з виконання рішення про стягнення з нього. До ВДВС надійшла заява стягувача про здійснення перерахунку заборгованості за аліментами у зв’язку з тим, що він не надав інформації про місце роботи.

Державним виконавцем здійснено перерахунок заборгованості за аліментами та внесено зміни до постанови про звернення стягнення на заробітну плату боржника.

Ухвалою міського суду, залишеною без змін апеляційним судом, у задоволенні скарги відмовлено у зв’язку з тим, що скаржник фактично не погоджується з розміром заборгованості, визначеним державним виконавцем, і між сторонами виконавчого провадження існує спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів. Спір щодо визначення розміру аліментів підлягає вирішенню судом у позовному провадженні з обов’язковим залученням до розгляду справи стягувача за виконавчим листом.

У касаційній скарзі боржник зазначав, що державний виконавець прийняв рішення, не дотримавшись вимог Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими повинен був здійснювати перевірку майнового стану боржника не рідше одного разу на три місяці.

Верховний Суд вказав, що відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з ч. 8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст. 448 ЦПК України передбачено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Верховний Суд у постановах від 01 квітня 2020 р. у справі № 401/3734/16-ц, від 22 квітня 2020 р. у справі № 523/7815/18, від 15 липня 2020 р. у справі № 645/5637/15-ц дійшов висновку, що спір про визнання незаконними розрахунків державного виконавця щодо заборгованості зі сплати аліментів може розглядатись у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що спір у цій справі підлягає вирішенню судом лише у порядку позовного провадження і що саме це є підставою для відмови у задоволенні скарги на дії державного виконавця.

Зробивши зазначений помилковий висновок, суди не здійснили повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, не надали оцінку наявним у справі доказам, не навели мотивів їх прийняття чи відхилення.

Тому Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Забезпечення позову при вирішенні судових спорів із контролюючими органами

Опубліковано

on

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Позов не може бути забезпечений таким способом, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб – позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Такий правовий висновок також викладено в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 р. (справа № 826/9263/17, адміністративне провадження № К/9901/44796/18).

У той же час Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 28.03.2018 р. в справі № 800/521/17 (ЄДРСРУ № 73082059) зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

У питанні вжиття заходів забезпечення позову Верховний Суд сформував сталу правову позицію щодо застосування норм процесуального права, яка полягає в наступному: «Безумовно, рішення чи дії суб’єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб’єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди й мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі». Такий правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 10.04.2019 р. у справі № 826/16509/18, від 26.12.2019 р. у справі № 640/13245/19 та від 20.03.2019 р. у справі № 826/14951/18.

Таким чином, навіть вказані заявником наявні ознаки протиправності оскаржуваного рішення є передчасними й не можуть вважатись підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вони підлягають оцінці під час судового розгляду справи по суті вимог. Аналогічна правова позиція була викладена в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 26.03.2020 року у справі № 340/2179/19, від 26 березня 2020 року у справі № 340/2179/19.

І наостанок. Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено в майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 6 лютого 2019 року у справі № 826/13306/18.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Оптичний диск з відеозаписом події є самостійним джерелом доказів у кримінальному провадженні

Опубліковано

on

10 вересня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 751/6069/19 залишив без змін вирок апеляційного суду з огляду на безпідставність доводів захисника про недопустимість доказів у кримінальному провадженні.

Вироком місцевого суду особу визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 121 КК.

Місцевий суд установив, що обвинувачений, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, поблизу закладу «Роял Вегас», з мотивів раптово виниклих неприязних відносин умисно завдав потерпілому не менше трьох ударів кулаками в голову чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження.

При перегляді вироку апеляційний суд змінив вирок в частині призначеного покарання.

У касаційній скарзі захисник наполягав на недопустимості доказів у кримінальному провадженні, зокрема – протоколу огляду відеозапису.

Верховний Суд вказав, що як убачається з матеріалів провадження, наявний у справі DVD-R диск з відеозаписом обставин події з камер відеоспостереження був добровільно наданий директором ТОВ на запит слідчого, а отже необхідності звертитися з відповідним клопотанням до слідчого судді для отримання копії цього запису у слідчого не було.

Проаналізувавши ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», ВС відзначив, що у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. При цьому матеріальний носій – це лише спосіб збереження інформації, який має значення тільки тоді, коли електронний документ виступає речовим доказом. Особливістю електронного документа є відсутність «жорсткої» прив’язки до конкретного матеріального носія.

Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях.

Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.

Долучений слідчим до матеріалів провадження як речовий доказ DVD-R диск з відеозаписом обставин події був виготовлений у зв’язку із необхідністю надання інформації, яка має значення у кримінальному провадженні, та є самостійним джерелом доказів, похідним від інформації, що зберігається на комп’ютері в електронному вигляді у виді файлів.

Таким чином записаний на оптичний диск – носій інформації електронний файл у вигляді відеозапису, є оригіналом (відображенням) електронного документа.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Огляд житла без ухвали слідчого судді з метою перевірки повідомлення про смерть власника житла за згодою його близьких родичів є невідкладною слідчою дією

Опубліковано

on

29 вересня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у справі № 418/801/17 скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, визнавши необґрунтованими висновки суду про недопустимість доказів обвинувачення.

Вироком місцевого суду особу засуджено за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 115 КК за те, що вона з метою таємного викрадення чужого майна, перебуваючи біля будинку, перелізла через паркан, де незаконного проникла в гаражне приміщення та таємно викрала належне потерпілому майно, заподіявши матеріальну шкоду на загальну суму 542,40 грн.

Окрім того, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння за своїм місцем проживання, у ході конфлікту, що виник на ґрунті особистих неприязних відносин, нанесла своїй матері один удар ножем в область правого коліна та один удар ножем в область шиї, що призвели до її смерті.

Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду у частині доведення винуватості особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та закрив кримінальне провадження за ч. 1 ст. 115 КК на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості в суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Зокрема, апеляційний суд обґрунтував своє рішення недопустимістю такого доказу, як протокол огляду місця події (житла обвинуваченого), який проведено без ухвали слідчого судді, а також недопустимість похідних від протоколу огляду місця події доказів (висновків дактилоскопічної та судово-медичних експертиз), якими сторона обвинувачення обґрунтовувала причетність особи до вбивства своєї матері.

У касаційній скарзі прокурор зазначав, що наявні в матеріалах кримінального провадження докази є допустимими та достатніми для доведення винуватості особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Верховний Суд вказав, що ураховуючи положення ст.ст. 214, 223, 237 КПК, огляд є слідчою (розшуковою) дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження.

У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.

У ч. 1 ст. 233 КПК окрім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме – можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпіла була володільцем житла, в якому проводився огляд. Підставою для проведення огляду місця події (житла) стало повідомлення про її смерть. З метою перевірки вказаної інформації та з’ясування події, що відбулася, було здійснено огляд житлового будинку, де проживала потерпіла, в процесі чого було виявлено труп останньої з ознаками насильницької смерті.

Зважаючи на те, що житло, в якому проводився огляд, належало на праві володіння потерпілій, труп якої виявили в будинку, тому проведення огляду місця події в цьому випадку було невідкладною слідчою дією, яка здійснювалася з метою перевірки інформації про її смерть, і була проведена за письмовою згодою її сестри, отриманою в ході огляду місця події.

Отже, висновки апеляційного суду про недопустимість як доказу даних протоколу огляду місця події, а також інших доказів, отриманих у результаті проведення огляду місця події, Верховний Суд визнав необґрунтованими.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram