Судова практика
Нерозподілені частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а лише перебувають у розпорядженні відповідних адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку
1 жовтня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 922/2723/17 за позовом ПАТ «Племінний завод «Червоний Велетень» до Зміївської районної державної адміністрації Харківської області та Фермерського господарства «Єва-Агро» про визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки.
У серпні 2017 р. ПАТ «Племінний завод «Червоний Велетень» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом, у якому просило визнати недійсним розпорядження Зміївської районної державної адміністрації Харківської області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документів» та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки.
На обґрунтування підстав позову позивач зазначив, що Зміївська РДА при прийнятті Розпорядження діяла з перевищенням наданих їй повноважень, з порушенням положень ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст.ст. 25, 84, 118, 122 Земельного кодексу України, ст. 326 Цивільного кодексу України. Укладений на підставі спірного Розпорядження Договір також суперечить зазначеним вище законодавчим нормам. Позивач послався на порушення його права користування спірними земельними ділянками, які згідно з державним актом на право постійного користування землею від 1 квітня 1998 р., виданий ВАТ «Племінний завод «Червоний велетень», правонаступником якого є позивач, були передані товариству у постійне користування для ведення сільськогосподарського виробництва.
Рішенням Господарського суду Харківської області, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що спірні земельні ділянки є розподіленими, але не витребуваними паями, розташованими за межами населеного пункту, тому оскаржуване позивачем Розпорядження про передачу земельних ділянок в оренду прийняте у межах компетенції Зміївської РДА та відповідає вимогам чинного законодавства.
У касаційній скарзі позивач твердив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме ст. 79, ч. 5 ст. 116, ст. 125, 126, 141 ЗК України, ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» дійшовши висновку про припинення права користування позивача спірними земельними ділянками, оскільки формування земельних ділянок шляхом поділу земельної ділянки, охопленої Державним актом на право постійного користування, та присвоєння їм кадастрових номерів, не є підставою для припинення прав щодо такої земельної ділянки.
Справу разом з касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ч. 6 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач наполягав, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відносини щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій регламентовано, зокрема, ст. 25 ЗК України. Відповідно до ч. 1 цієї статті при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються їх працівникам, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров’я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).
Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (п. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720/95).
Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації (п.п. 5, 6 Указу № 720/95). Отже, паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується із змістом п. 8 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України.
Статтями 1 та 2 Закону України від 5 червня 2003 р. № 899- IV визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.
Повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) надані сільським, селищним, міським радам.
Статтею 13 Закону України № 899-IV передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди.
За змістом ч. 3 ст. 13 Закону України № 899-IV невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.
Члени трудового колективу позивача застосували процедуру паювання до відповідної частини земель, що перебували у позивача на праві постійного користування. Наслідком реалізації цієї процедури є припинення права державної та комунальної власності на розпайовані землі, що зумовлює припинення й інших правомочностей щодо земельних ділянок державної та комунальної власності.
Отже, Велика Палата дійшла висновку, що спірні земельні ділянки є сформованими та належать до нерозподілених (невитребуваних) часток (паїв), які не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.
Щодо юрисдикції спору Велика Палата зазначила, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду – його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
З оскаржуваного розпорядження РДА вбачається, що воно спрямоване на передачу права користування земельною ділянкою шляхом передачі такої ділянки в оренду. Такий спір має приватноправовий характер, а не публічний, оскільки стосується підстав набуття права користування на майно, яке на думку позивача належить йому.
Підготував Леонід Лазебний
