Судова практика
Несвоєчасна реєстрація посвідченого заповіту в Спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність та не є підставою для визнання заповіту недійсним
17 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 755/8776/18 залишив без задоволення касаційну скаргу позивачки, яка оспорювала заповіт з підстави, не визначеної законом для визнання заповіту недійсним.
Особа звернулася до суду з позовом до племінниці заповідача, треті особи: сільська рада, приватний нотаріус, про визнання заповіту недійсним, стверджуючи, що оспорюваний заповіт зареєстровано в Спадковому реєстрі з порушенням строку внесення – заповіт від 29 травня 2017 р. було зареєстровано в Спадковому реєстрі лише 20 листопада 2017 р., в той час як згідно з Порядком реєстрації заповітів останній мав бути внесений до Спадкового реєстру в день вчинення відповідної нотаріальної дії.
Спочатку заповідач склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом, на користь позивачки, а пізніше склав ще один заповіт, посвідчений секретарем сільської ради, за яким усе своє майно заповів племінниці.
Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що оспорюваний заповіт було посвідчено уповноваженою особою, а саме секретарем сільської ради у приміщенні сільської ради; заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та змісту, зокрема містить час та місце його посвідчення; заповіт було прочитано вголос, про що зазначено заповідачем, та підписано особисто заповідачем, що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи, проведеної в межах розгляду даної справи.
При цьому позивачка не надала жодних належних доказів на підтвердження того, що волевиявлення заповідача під час посвідчення заповіту не було вільним і не відповідало його волі. Порушення посадовими особами органів місцевого самоврядування строку внесення відомостей щодо посвідченого заповіту до Спадкового реєстру не свідчить про те, що волевиявлення заповідача під час посвідчення заповіту не було вільним і не відповідало його волі. Вказана обставина не є визначеною законом підставою для визнання вказаного заповіту недійсним.
Читайте також: Відсутність у заповідача паспорта громадянина України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним
Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд вказав, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч.ч. 1 та 2 ст. 1257 ЦК України).
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом чи іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст. 1251–1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (ч.ч. 3 та 4 ст. 1247 ЦК України).
За висновком Верховного Суду тлумачення норм цивільного законодавства свідчить, що несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту в Спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність та не є підставою для оспорюваності заповіту.
Несвоєчасне подання (вже після смерті заповідача) посадовою особою органу місцевого самоврядування реєстратору заяви про реєстрацію заповіту заповідача у Спадковому реєстрі є порушенням, допущеним секретарем сільської ради, яке не впливає на волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження власним майном, а лише свідчить про недобросовісне виконання секретарем сільської ради своїх обов’язків щодо вчинення нотаріальних дій та не є умовою оспорюваності заповіту.
Підготував Леонід Лазебний
