Connect with us

Судова практика

Невідомо ким підписаний договір – наслідки

Сергій Теньков, експерт ЮВУ

Підробка підписів під договорами, використання підписів невідомих, невстановлених осіб набули значного поширення в підприємницькій практиці. Втім, суди замість перевірки справжності підпису досить часто зосереджуються на перевірці зовсім інших обставин. Першою такою обставиною, яка підлягає перевірці судами, є наступне схвалення спірного договору в контексті положень ст. 241 ЦК України (ЮВУ вже звертався до цієї теми). Друга обставина, що перевіряється судами — наявність на договорах належних печаток й обставини їх використання при укладенні спірного договору. Характерно, що печатки на договорах зберігають для судів своє значення попри зміни в законодавстві та скасування обов’язковості цих печаток…

Постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 квітня 2019 року у справі № 918/780/18

Обставини справи

Двадцять четвертого лютого 2014 року між Позикодавцем-відповідачем і позичальником-позивачем було укладений договір про безвідсоткову фінансову допомогу на поворотній основі. Відповідно до п. 1.1 цього договору позикодавець надає позичальнику тимчасову поворотну фінансову допомогу в розмірі 278 235 тисяч гривень. Даний договір і додаткові угоди підписані та скріплені печатками сторін.

Із матеріалів справи вбачається, що 13.03.2014 р. відповідач перерахував позивачу вказану суму (278 235 000 грн), що підтверджується випискою по рахунках від 13.03.2014 р. та платіжним дорученням від 11.03.2014 року.

Надалі позичальник-позивач звернувся в господарський суд із позовом до позикодавця-відповідача про визнання вищевказаного договору про безвідсоткову фінансову допомогу недійсним. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що договір підписаний невстановленими особами, які не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності при підписанні оскаржуваних правочинів від імені позивача.

Рішенням господарського суду першої інстанції позичальнику в позові відмовлено. Позивач подав на рішення суду апеляційну скаргу. Позивач стверджує, що оскаржуваний договір підписаний директором поза межами повноважень, подальше схвалення правочину відбулося невстановленою особою, оскільки наявні підписи не відповідають справжності; жодних дій на виконання оспорюваного правочину (схвалення) позивач не здійснював.

Відповідач проти задоволення скарги заперечував, наголошуючи на тому, що відсутні докази несправжності підписів на спірному договорі. Вчинення правочину між сторонами підтверджується наявністю не лише підписів на спірному договорі, але й відтисків печаток як юридичної особи позивача, так і відповідача. Позивач прийняв поворотну фінансову допомогу згідно з договором, тобто позивачем схвалено даний правочин, а тому підстав для визнання його недійсним немає.

Правова позиція апеляційного суду

Суд розглянув апеляційну скаргу і дійшов таких висновків.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач перерахував позивачу 278 235 000 грн, що підтверджується випискою по рахунках від 13.03.2014 р. та платіжним дорученням від 11 березня того ж року. Суд зазначив, що згідно зі ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником із перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише в разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Факт отримання від відповідача коштів у сумі 278 235 тисяч грн за спірним договором позивачем не заперечується. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач, отримавши вказані кошти на свій рахунок, вчиняв дії з повернення цих коштів відповідачу як помилково перерахованих тощо.

Крім цього, укладення між сторонами протягом 2014—2017 років додаткових угод до спірного договору апеляційний суд розглядає як ще один доказ наступного схвалення позивачем спірного правочину. При цьому суд звертає увагу на те, що ці додаткові угоди, як і сам договір, підписані та скріплені печатками сторін.

Апеляційний суд дійшов висновку, що підписання спірного правочину директором позивача також підтверджується наявністю на спірному договорі відтисків печаток як юридичної особи позивача.

Суд зазначає, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. При цьому позивачем не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку із втратою чи викраденням печатки. Тому в суду відсутні підстави вважати, що в даному випадку печатка використовувалася проти волі позивача.

А відтак, у силу вимог статей 73, 74 ГПК України позивачем не доведено, що підписи на оскаржуваних правочинах вчинено не уповноваженими особами. При цьому не є належними доказами на підтвердження недійсності підписів на спірному договорі надані суду позивачем розпорядження «Про проведення службової перевірки за фактами підписання Договору від 24.02.2014 р. та додатків до нього невстановленими особами № 5 від 08.11.2018 р.» та висновок за результатами службової перевірки за фактом з’ясування обставин щодо дійсності підписів від 8 січня 2019 року.

Апеляційний суд дійшов висновку, що визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК у зв’язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, можливе лише в тому випадку, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину. Натомість із матеріалів справи вбачається, що позивачем схвалено спірний договір про безвідсоткову фінансову допомогу.

Таким чином, на підставі вищенаведеного апеляційний суд вважає необгрунтованими твердження позивача про неналежність підписів директорів товариства на оскаржуваному договорі та додаткових угод до нього, оскільки таке твердження не підтверджено матеріалами справи. Апеляційну скаргу позивача відхилено.

Коментар і рекомендації

Наведена судова справа, розглянута апеляційним судом 18.04.2019 р., становить значний інтерес тому, що Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» від 15.04.2014 року (набув чинності 06.11.2014 р.) скасована обов’язковість на договорах печаток (внесені відповідні зміни до ЦК і ГК України). Між тим, сучасна судова практика свідчить, що суди продовжують розглядати наявність печатки на договорах як важливий доказ дійсності договору попри підробку підписів, підписання таких договорів невстановленими особами тощо.

Апеляційний суд у коментованій справі зазначив, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. При цьому судова практика свідчить, що суди досить часто покладають саме на позивача обов’язок доведення фактів протиправності використання його печатки чи доказів її втрати або ж вимагають надати докази звернення до позивача правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки.

У вищенаведеному аспекті слід віддати належне позивачу в коментованій справі, який провів у себе службову перевірку за фактами підписання спірного договору і додатків невстановленими особами, а висновок надав суду. Втім, виходячи з правової позиції апеляційного суду, позивачу перевіряти слід було не обставини підписання спірного договору, а підстави і обставини, за яких на цьому договорі з’явилась його печатка. Характерно, що справжність і достовірність цієї печатки позивачем не спростовувалася.

Аналіз сучасної судової практики свідчить, що в ситуації, коли сторона оспорює підпис на договорі або стверджує про його підписання невідомими особами, але за наявності на договорі печатки, предметом судового розгляду стають дві головні обставини:

  1. суди з’ясовують чи відбулось наступне схвалення такого правочину (ст.241 ЦК України);
  2. позивачу (зацікавленій особі) пропонується довести факт протиправності використання його печатки чи навести докази її втрати або ж надати докази звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки.

Загальні правила зберігання й використання печаток встановлені у розділі 3 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Мін’юсту від 18.06.2015 р. № 1000/5 (з наступними змінами і доповненнями, далі — Правила). У п. 1 даних Правил передбачено, що право на застосування печаток із зазначенням найменування та ідентифікаційного коду закріплюється в положенні (статуті) юридичної особи й зумовлюється її правовим статусом. На підставі п. 2 розділу 3 Правил дозволяється також застосовувати печатки структурних підрозділів (служби діловодства, бухгалтерії, кадрової служби тощо), печатки для окремих категорій документів (для копій, перепусток, конвертів тощо), а також металеві печатки — для опечатування приміщень, шаф, сейфів.

Відповідно до п. 4 розділу 3 Правил має бути затверджена, як внутрішній документ юридичної особи, інструкція з діловодства, де визначаються види і кількість печаток, штампів, що застосовуються, перелік документів, підписи на яких відповідно до законодавства необхідно скріплювати печаткою установи, та порядок застосування печаток. Розпорядчим документом керівника визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи й посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.

Згідно з п. 8 відбиток печатки, що засвідчує підпис посадової особи, ставиться таким чином, щоб він охоплював останні кілька літер найменування посади особи, яка підписала документ, але не підпис посадової особи. У документах, створених на основі уніфікованих форм, печатка ставиться на окремо виділеному для цього місці з відміткою «М. П.». Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться в журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі. На підставі п. 10 печатки зберігаються в шафах (сейфах), що надійно замикаються й опечатуються. Перевірка наявності печаток і штампів здійснюється щороку комісією, призначеною розпорядчим документом керівника установи, та оформлюється актом.

Джерело: Юридичний вісник України

 

Судова практика

Поновлення процесуальних строків на відкриття апеляційного провадження

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Особливості вирішення питання прийняття скарги судом апеляційної інстанції у разі подання останньої після закінчення процесуальних строків.

Двадцятого вересня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/18888/18, адміністративне провадження № К/9901/20983/19 (ЄДРСРУ № 84405600) досліджував питання щодо особливості вирішення питання прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції у разі подання такої скарги після закінчення процесуальних строків. Правила вирішення питання прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції в разі подання такої скарги після закінчення строків, установлених статтею 295 цього кодексу, передбачені частиною третьою статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України).

Відповідно до цієї статті, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України передбачено, що якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі. Тобто, з аналізу наведених положень процесуального закону вбачається, що якщо апеляційна скарга подана після закінчення строку, установленого статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, й особа не порушує питання про поновлення такого строку, суддя-доповідач залишає апеляційну скаргу без руху, а особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Якщо особа звернулась із заявою про поновлення строку апеляційного оскарження протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху суд апеляційної інстанції має оцінити наведені в такій заяві підстави і визнати їх поважними чи неповажними. Якщо наведені в заяві про поновлення строку підстави суд апеляційної інстанції визнав неповажними закон надає особі право звернутися із заявою, в якій вказати інші підстави для поновлення строку апеляційного оскарження.

У даній справі суд апеляційної інстанції визнав наведені скаржником у заяві про поновлення строку апеляційного оскарження підстави неповажними, однак у порушення вимог частини третьої статті 298 КАС України, позбавив відповідача права звернутися з заявою із зазначенням в ній інших підстав для поновлення такого строку, відмовивши у відкритті апеляційного провадження. З огляду на викладене, Верховний суд вважає за правильне скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження з направленням справи до апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду, в ході якого питання про прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції має бути вирішено у порядку, передбаченому частиною третьою статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України.

Висновок

Якщо скаржником пропущено процесуальний строк на подання апеляційної скарги та не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суддя-доповідач залишає апеляційну скаргу без руху, а особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, і якщо наведені в заяві про поновлення строку підстави суд апеляційної інстанції визнає неповажними закон надає особі право звернутися із заявою, в якій вказати інші підстави для поновлення строку апеляційного оскарження. І тільки після цього апеляційна інстанція має право відмовити у відкритті провадження.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Повернення надмірно сплаченого податку

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Повернення надмірно сплаченого податку, або зарахування переплати в рахунок майбутніх платежів та/або погашення податкової заборгованості з іншого податку.

Першого жовтня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/18424/18, адміністративне провадження № К/9901/23682/19 (ЄДРСРУ № 84634597) досліджував питання щодо повернення надмірно сплаченого податку на прибуток на рахунок платника або зарахування в рахунок майбутніх платежів по податкам та зборам. У рамках вищевказаної справи суди попередніх інстанцій дій шли висновку про те, що оскільки платник податків звернувся із заявами про повернення переплати з податку на прибуток після спливу строку, встановленого статтею 102 Податкового кодексу України, то в задоволенні позову слід посилаючись, висновуючись при цьому на системний аналіз положень підпункту 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, за приписами якого надміру сплачені грошові зобов’язання це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов’язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату та приписів підпункту 17.1.5 пункту 17.1 статті 17 цього кодексу, за якими платнику податків надано право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Суди попередніх інстанцій також покликалися на положення пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України, відповідно до яких джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, в тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит) та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів та положень пунктів 43.1, 43.2 статті 43 цього кодексу, за якими помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності в такого платника податкового боргу. В разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов’язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Аналіз наведених норм зумовив висновок судів попередніх інстанцій про те, що у відповідності до пунктів 43.3, 43.4 статті 43 Податкового кодексу України встановлено, що обов’язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов’язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності в платника податків рахунку в банку.

У силу вимог пункту 43.5 статті 43 Податкового кодексу України, контролюючий орган не пізніше ніж за п’ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п’яти робочих днів, здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань платникам податків здійснюється з бюджету, в який такі кошти були зараховані (пункт 43.6 статті 43 Податкового кодексу України). Порядком взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань, затвердженого спільним наказом Міністерства доходів і зборів України та Міністерства фінансів України від 30 грудня 2013 року № 882/1188 (далі по тексту – Порядок), що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які розраховуються органом Міндоходів на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Заява подається платником податку до органу державної податкової служби за місцем перебування на податковому обліку в довільній формі.

За змістом пунктів 9, 10 Порядку надані податковим органом висновки про повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань реєструються територіальними органами Державного казначейства в Журналі обліку висновків, який ведеться в електронному вигляді. На підставі отриманих висновків органи Державного казначейства України здійснюють повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань у визначеному законодавством порядку, а саме згідно з Порядком повернення кош тів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787.

Відтак, платник податків у наданий законодавством строк (1095 днів) має право звернутися до контролюючого органу із заявою про повернення помилково та/або надмірно сплачених платежів. Родзинкою в цій справі є те, і Верховний Суд на цьому наголосив, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, обмежившись виключно наявністю факту спливу строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 Податкового кодексу України для повернення шляхом стягнення надміру сплачених грошових зобов’язань на розрахунковий рахунок позивача, залишивши при цьому поза увагою дослідження бездіяльності податкового органу стосовно розгляду заяв позивача та можливості використання суми переплати податку на прибуток (авансових внесків) на погашення податкової заборгованості з цього та іншого податків, тобто можливості використання позивачем активу як джерела сплати його заборгованості.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

АРМА таки виграло справу у податкових махінаторів

Першого жовтня Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою було вирішено справу щодо правомірності продажу партії зерна, здійсненої Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (скорочено — Агентство з розшуку та менеджменту активів або АРМА). Спір завершився перемогою останнього, але дії його працівників у даній ситуації важко назвати бездоганними. Саме тому, напевне, основною причиною прийнятого рішення була та обставина, що їх опонент обрав неналежний спосіб захисту своїх прав.

Зерно з необлікованих площ

Ця історія почалася у 2016 ро – ці, коли працівники слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби в Полтавській області викрили доволі масштабну схему ухилення від сплати податків під час придбання зерна у сільськогосподарських підприємств і його експорті за кордон, а також реалізації на внутрішньому ринку України. Як написано в офіційній постанові, з 2016 року на території Полтавської, Дніпропетровської, Миколаївської та інших областей України діє злочинна група осіб, члени якої за попередньою змовою між собою створили та придбали фіктивні підприємства, використовують їх реквізити з метою прикриття власної незаконної діяльності із придбання, зберігання, транспортування та збуту за готівкові кошти сільськогосподарської продукції. На думку слідчих, зловмисники наперед знали, що придбане зерно вирощене на необлікованих площах сільськогосподарських виробників та фактично придбане в останніх за готівку без відображення в бухгалтерському обліку та податковій звітності.

При цьому правоохоронці зазначали, що члени злочинного угрупування мають стійкі корупційні зв’язки в органах митної, податкової служб і залізниці, що дозволяє безперешкодно проводити експортні операції з використанням документів фіктивних суб’єктів господарської діяльності. Особливої уваги заслуговує така фраза, викладена в текстах численних судових ухвал: «Придбана за готівку сільськогосподарська продукція завозиться до елеваторів, підконтрольних вказаній групі осіб, та які задіяні в злочинній схемі незаконної закупівлі зернової продукції, по документам як власність фіктивних підприємств». Справа в тому, що в мотивувальній частині наводився доволі розлогий перелік цих елеваторів, з назв яких одразу ж можна було зрозуміти, що йдеться про агрохолдинг «Кернел», який контролює колишній депутат Верховної Ради від Партії регіонів Андрій Веревський. Втім жодних прізвищ оприлюднено не було. Також варто зазначити, що протягом трьох років розслідування даного кримінального провадження судами було постановлено три сотні процесуальних ухвал і жодного вироку.

У числі інших слідчих дій 29 листопада 2017 року було проведено обшук у приміщенні, що належить товариству з обмеженою відповідальність «Кононівський елеватор», розташованому в місті Хорол Полтавської області, де було виявлено 134 тонни кормової кукурудзи, а також документи, які мали свідчити, ніби ця партія зерна належить іншому ТОВ, яке називається «Фірма «Союз-Європа». Оскільки в правоохоронців були вагомі підстави вважати, що папери насправді липові, а кукурудза придбана в незаконний спосіб, на неї ухвалою слідчого судді Київського районного суду Полтави було накладено арешт, а обов’язки щодо збереження цього майна було покладене на адміністрацію елеватора.

Проте остання оскаржила цей вердикт, зазначивши, що не зобов’язана безкоштовно забезпечувати належне зберігання товару, який має властивість псуватися, а тому Апеляційний суд Полтавської області постановою від 28 грудня 2017 року трохи переграв це рішення, поклавши згадані вище обов’язки на АРМА. В резолютивній частині було написано «передати зерно кукурудзи в кількості 134 тон для здійснення заходів управління ним з метою забезпечення його збереження» — запам’ятайте цю фразу, до неї ще доведеться повернутися.

Потрібні або згода власника, або рішення суду

А тепер підходимо до суті подій. 19 березня 2018 року Державним підприємством «Сетам» на замовлення АРМА були проведені електронні торги з продажу цієї партії зерна, переможцем яких стало ТОВ «ЮРС Груп», а через тиждень, 26 березня, між ним і АРМА було укладено договір купівлі-продажу 134 тонн кормової кукурудзи за 500 тисяч грн. З одного боку такий крок викликає подив, адже зерно не було конфісковане за вироком суду і навіть враховуючи арешт, воно продовжувало перебувати у власності Фірми «Союз Європа», якою б фіктивною вона не була. Тож не дивно, що це товариство подало до Господарського суду Києва позов, у якому просило визнати недійсним укладений договір.

Погляньмо, що з цього приводу написано в законі. В цьому питанні головним законом є Кримінальний процесуальний кодекс, стаття 100 якого визначає подальшу долю речових доказів, що не містять слідів кримінального правопорушення, зокрема, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість неможливо без зайвих труднощів, або витрати по забезпеченню спеціальних умов, зберігання яких співмірні з їх вартістю, якщо вони, скажімо, піддаються швидкому псуванню. КПК пропонує чотири варіанти. Перший, найпростіший, — речові докази повертаються власнику або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження. Три наступні варіанти більш складні, оскільки вони можливі або за письмової згоди власника, або за рішенням суду. Отже, другий варіант — речові докази передаються для реалізації. Третій — передаються для їх технологічної переробки, якщо тривале зберігання може призвести до псування товару і втрати його цінності. Четвертий — знищуються, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, скажімо, наркотиків, а також, якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров’я людей або довкілля.

У даному випадку згоди власника не було, рішення суду теж, вірніше рішення суду було, але воно стосувалося лише здійснення заходів управління ним з метою забезпечення його збереження, а про реалізацію в ньому не було ні слова. Тому Господарський суд Києва своїм рішенням від 13 вересня 2018 року задовольнив позов Фірми «Союз Європа».

АРМА, звичайно, подало апеляційну скаргу, в якій юристи останнього просили суддів дочитати до кінця згадану вище статтю 100 КПК, яка, окрім перелічених положень, містить ще й, так би мовити, один організаційний момент, який полягає в тому, що речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму передаються до АРМА для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення збереження їхньої економічної вартості або реалізації. Тобто отримуючи майно в управління, агентство мало право на свій розсуд вирішувати, чи зберігати зерно на елеваторі й платити за це бюджетні кошти, чи виставити його на торги, продати за ринковою ціною, гроші покласти в банк, а вже потім, коли буде рішення суду про конфіскацію речових доказів чи повернення їх власнику, віддати останньому не зерно, а гроші.

На перший погляд усе логічно, але судді Північного апеляційного господарського суду дійсно дочитали до кінця статтю 100 КПК, яка з приводу різних деталей порядку зберігання й умов реалізації вилученого майна відсилає до профільного закону, в якому й має бути все детально написано. Тобто до Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів». А з його статті 21 витікає, що за відсутності згоди власника на реалізацію вилученого в нього майна воно може бути продане лише на підставі ухвали слідчого судді або суду, копія якої надсилається АРМА негайно після її винесення з відповідним зверненням прокурора. Отже, й тут юристи агентства спіймали облизня і постановою Північного АГС від 12 грудня 2018 р. рішення ГС Києва було залишене без змін.

АРМА серйозно «прокололося»

Після таких прикрих поразок АРМА спробувало щастя у Верховному Суді, де його касаційна скарга була передана для розгляду до Великої Палати. Причиною тому стали доводи скарги про те, що ця справа взагалі повинна розглядатися в суді адміністративної, а не господарської юрисдикції, і позивач повинен у даному випадку не зациклюватися на питанні визнання недійсним договору купівлі-продажу, а вимагати визнання неправомірними дій АРМА, як органу влади.

Така позиція виявилася помилковою і судді Верховного Суду розлого виклали в тексті своєї постанови чому саме. Кожен бажаючий може прочитати це самостійно, але я не втримаюсь від того, щоб не процитувати уривок даного вердикту, де судді, так би мовити, дали юристам агентства щигля по носі, натякаючи на їх недостатній рівень професіоналізму: «Велика Палата зауважує, що особа, яка подала касаційну скаргу, вказуючи на те, що ця справа відноситься до юрисдикції адміністративних судів, не ставить питання про закриття провадження в цій справі, а всупереч викладеним у касаційній скарзі запереченням щодо розгляду цієї справи господарськими судами просить у результаті касаційного перегляду рішення господарських судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення — про відмову в задоволенні позовних вимог, тобто вирішити спір за правилами господарського судочинства».

Разом із тим судді все ж таки дали можливість АРМА вийти з цього процесу в ролі переможця. Коротко їх позицію можна викласти фразою: позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки їх задоволення не приведе до поновлення його майнових прав у зв’язку з тим, що ним обрано неналежні способи захисту своїх порушених прав. А якщо розлого, то доведеться набратися терпіння й напружити мозок. На думку Великої Палати ВС, якщо позивач вважає, що покупець (ТОВ «ЮРСГруп») не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством зобов’язально-правовими способами захисту права власності. А для цього, мовляв, немає потреби в оскарженні договору купівлі-продажу зерна. Він, зокрема, може вдатися до такого способу захисту, як відшкодування завданої йому майнової шкоди, і відповідачами за цим позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна.

Якщо ж покупець ще не отримав продане майно позивача, то останній може запобігти виконанню договору, укладеного АРМА з перевищенням повноважень, звернувшись до суду з вимогою про заборону відповідачу вчиняти дії щодо передання майна продавцем покупцю, мотивуючи свою вимогу відсутністю в продавця права на продаж майна. Виходячи з цього, судді вирішили, що позовні вимоги ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» про визнання недійсним договору купівлі-продажу зерна не можуть бути задоволені, до того ж, права позивача як власника спірних активів щодо цього майна обмежено застосуванням заходів кримінально-процесуального примусу.

У цій історії найзагадковіше питання полягає в тому, чому ж АРМА перед тим, як пускати зерно з молотка, не запаслося відповідним рішенням суду, але, сподіваємося, що це йому буде наука надалі.

Костянтин ЮРЧЕНКО
ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.