Connect with us

Судова практика

Як облгази перемогли НКРЕКП Проблема втручання суду в дискреційні повноваження держорганів

Дата публікації:

Юрій Котнюк, ЮВУ

Найбільш яскравим прикладом втручання суду в дискреційні повноваження державних органів є призначення третього туру президентських виборів у 2004 р. під час Помаранчевої революції. Такий тур не був передбачений чинним тоді законодавством, тож навіть компетентний орган в особі Центральної виборчої комісії міг його призначити лише після того, як Верховна Рада прийняла б відповідний закон. Але Верховний Суд вирішив, що саме так буде краще з точки зору дотримання принципу верховенства права. В нашому ж випадку Шостий апеляційний адміністративний суд втрутився в дискреційні повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг з причин більш прозаїчних та й наслідки виконання прийнятих ними рішень будуть зустрінуті суспільством без особливого захвату, оскільки призведуть до збільшення тарифів на розподіл природного газу і, в кінцевому підсумку, до підвищення для населення цін на блакитне паливо.

П’ять складових ціни на газ для населення

У червні побутових споживачів чекає цікавий сюрприз – ціни на газ будуть різними для різних регіонів України. Найменше кубометр коштуватиме киянам – 7,81 грн, а найбільше – мешканцям Миколаївської області – 8,43 грн. Аби зрозуміти, як вийшла така чудасія, нагадаємо, що ціна має п’ять складових частин. Почнемо з останньої, як найпростішої: це – податок на додану вартість за ставкою двадцять відсотків, й тут поки що глобальних змін не очікується. Дещо складніше з попередніми чотирма. Так, першою складовою частиною є ціна, за якою продає газ НАК «Нафтогаз України». Вона нині є майже ринковою і плаваючою, бо в кожному наступному місяці залежить від того, за якою ціною ця компанія продавала газ промисловим споживачам. Якщо, наприклад, у квітні промисловості він обходився у 5 990 грн за 1000 м³, то населенню він буде коштувати стільки ж, але не в квітні, а в травні. І якщо в травні й червні промисловість отримуватиме газ по, відповідно, 6 299 і 5 803 грн, то населення за такою ж ціною платитиме за нього у, відповідно, червні й липні.

Наступна складова – 2,5 відсотка надбавки для спеціального посередника між Нафтогазом і населенням, в ролі якого виступають 43 приватні газопостачальні підприємства, які поділили всю країну на зони обслуговування. В народі їх зазвичай називають газзбутами. Всупереч поширеній думці вони зовсім не є монополістами: побутовий споживач може обрати будь-якого постачальника, але народу нині дешевше мати справу саме із газзбутами, оскільки цим 43 підприємствам уряд надав право придбавати в Нафтогаза ресурс на пільгових умовах, але при цьому поклав на них обов’язок на таких же пільгових умовах перепродувати його населенню. Крім того, газзбут не має права відмовити в постачанні палива побутовому споживачеві, якщо той мешкає на території зони його обслуговування, навіть якщо цей споживач є злісним неплатником.

Третя складова частина – вартість транспортування газу магістральними трубопроводами, яке здійснює Акціонерне товариство «Укртрансгаз» – стовідсотково дочірнє утворення Нафтогазу, яке бере за свої послуги зі споживачів по 157 грн за доставку кожної 1000 м³ газу незалежно від відстані. А от четвертою та найпроблемнішою складовою частиною є плата за транспортування газу розподільними трубопроводами, яку стягують за свої послуги 43 приватні газорозподільні підприємства. Саме про неї йтиметься нижче.

Монополісти, регулятор й арбітр

Облгази, так само, як і Укртрансгаз, є природними монополістами. Останній є оператором газотранспортної системи, протяжність якої складає 39 тисяч кілометрів, облгази – операторами газорозподільних мереж довжиною 400 тисяч кілометрів. Усі вони колись перебували у складі Нафтогазу, але протягом останнього десятиріччя перейшли під контроль приватних осіб, хоча труби разом із газорозподільним обладнанням залишилися у власності держави і вважаються переданими в користування. Тобто за оренду вони не платять, бо платою за користування вважаються їх витрати на підтримання системи в робочому стані, а держава формально має можливість у будьякий момент повернути все це добро собі або передати іншому, більш ефективному користувачу. Єдиним виключенням із загального переліку є Публічне акціонерне товариство «Кіровоградгаз», контрольний пакет акцій якого належить Нафтогазу.

Оскільки облгази є суб’єктами природної монополії, ціни на їхні послуги на розподіл природного газу регулюються державою і встановлюються галузевим регулятором в особі НКРЕКП. Закон України «Про ринок природного газу» вимагає, щоб тарифи на розподіл, у першу чергу, були економічно обгрунтованими, тобто враховували всі необхідні та прозорі витрати на утримання й функціонування газорозподільних мереж, якими на своїй території обслуговування користується той чи інший облгаз. А вже в другу чергу рекомендує, щоб дані тарифи встановлювалися з урахуванням зіставлення аналогічних показників регульованих цін для інших суб’єктів ринку природного газу або для компаній інших держав.

Нинішні тарифи на розподіл були встановлені 15 грудня 2016 року сорока трьома постановами НКРЕКП, тобто для кожного облгазу своя постанова. Якщо уважно до них придивитися, то легко дійти висновку, що газовикам набагато дешевше обслуговувати один великий напічканий багатоповерхівками населений пункт, аніж сотні невеликих міст і сіл, розкиданих на двадцятьох-тридцятьох тисячах квадратних кілометрів. Так наприклад, для ПАТ «Київгаз», діяльність якого обмежується виключно столичним мегаполісом, тариф на розподіл становить 212 грн за 1000 м³, а ось для ПАТ «Київоблгаз», у віданні якого перебуває доволі обширна Київська область, уже 567 грн. А от найбільший тариф – 730 грн – встановлено для ПАТ «Миколаївгаз», який обслуговує і місто Миколаїв, і Миколаївську область.

Для того аби вивести кожну з вищеназваних і ще чотирьох десятків неназваних цифр, регулятор користувався розробленою ним же Методикою визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженою постановою НКРЕКП від 25 лютого 2016 року № 236. Згідно з вимогами цього нормативно-правового акта тарифи формують витрати на придбання палива, сировини, матеріалів, різних послуг і, звичайно ж, оплата праці персоналу. Однією з найвагоміших складових частин є так звані виробничо-технологічні втрати (ВТВ) природного газу. Справа в тому, що, якими б герметичними не були труби, перемички, засувки і заслонки, газ усе одно десь та найде яку-небудь малюсіньку щілиночку, аби просочитися в атмосферу. Особливо цим страждають побутові прилади, де невеличкий витік газу не можна зафіксувати органолептичним методом, тобто за запахом.

Згідно з згаданою методикою НКРЕКП вартість газу на ВТВ компенсується за рахунок споживачів, тож цілком є логічним, що облгази намагаються зробити обсяги втрат більшими за реальні, бо тоді вони стають для них джерелом тіньових прибутків. Регулятор, у свою чергу, намагається встановити ці обсяги меншими за реальні, щоби, по-перше, в облгазів був стимул модернізувати свої мережі для мінімізації втрат, а по-друге, щоб тарифи для споживачів були якомога меншими. В цій ситуації своєрідним арбітром між ними виступає Міністерство енергетики й вугільної промисловості України як центральний орган виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної політики в нафтогазовому комплексі. Саме в його штаті є фахівці з труб і заслонок, які визначають обсяги ВТВ для кожного облгазу.

Зазначимо, що загалом по країні ці обсяги досить великі – 992 млрд м³ на рік, тобто майже кожний тридцятий спожитий Україною кубометр вилітає в небо через газорозподільні мережі. Однак і ця норма деяким облгазам видається заниженою, через що, мовляв, вони зазнають неабияких збитків.

Замість Нацкомісії рішення прийняли судді

У нашому випадку позовні заяви до НКРЕКП подали публічні акціонерні товариства «Дніпропетровськгаз» і «Харків- газ». Перше з них розподіляє щорічно 1,7 млрд м³ і має норму ВТВ 71 мільйонів кубометрів на рік, але вважає, що вона повинна становити 98 мільйонів. Друге ж розподіляє близько 0,78 млрд м³ на рік, має норму 53 мільйони, а хотіло би її збільшити до 68 млн кубометрів.

Перед тим, як звернутися до суду, ці облгази спробували вирішити це питання полюбовно, в межах вимог одного нормативного акта, який має довжелезну назву «Процедура встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу» (затверджена постановою НКРЕ від 3.04.2013 року № 369). Після того, як вони звернулися до регулятора зі своїми пропозиціями, той повинен був або задовольнити їх, прийнявши відповідну постанову, або надати обгрунтовану відмову в їх задоволенні, але теж у формі постанови, яку заявник у подальшому міг би оскаржити в суді.

Проте чиновники НКРЕКП не зробили ні того, ні іншого, надіславши натомість у відповідь малозмістовні відписки, після чого «Дніпропетровськгаз» і «Харківгаз» звернулися до Окружного адміністративного суду Києва з аналогічними за суттю позовними вимогами. В першому їх пункті вони просили визнати протиправною бездіяльність НКРЕКП, яка полягала в ненаданні конкретних відповідей на їх заяви, а в другому – зобов’язати регулятора встановити економічно обгрунтований тариф на розподіл, включивши до нього вартість придбання додаткових обсягів газу на покриття ВТВ. Для «Дніпропетровськгазу» ця сума становила 1 038 мільйонів гривень, для «Харківгазу» – 589 млн грн. Відповідні рішення були ухвалені, відповідно, 18 листопада 2018-го й 4 лютого нинішнього року. Судді першої інстанції дані позови задовольнили частково: бездіяльність протиправною визнали й зобов’язали, як того й вимагає закон, встановити для позивачів економічно обгрунтовані тарифи, проте від проголошень конкретних цифр утрималися, вважаючи встановлення тих чи інших обсягів і сум дискреційними повноваженнями НКРЕКП.

Зате більш жорсткими до регулятора виявилися судді апеляційної інстанції, куди звернулися невдоволені половинчастим рішенням ОАС Києва позивачі. Цікаво, що перегляд здійснювали дві різні за складом колегії суддів Шостого ААС, але прийшли вони до одного й того ж рішення: позовні вимоги задовольнити повністю. Відповідні постанови були ухвалені 18 квітня й 15 травня. Цікаво, що в обох випадках судді, перебравши на себе функції фахівців у галузі газорозподілу, не стали навіть призначати судово-економічну експертизу на предмет правильності зроблених обома облгазами розрахунків. У мотивувальній частині з цього приводу міститься лише коротка фраза «Доказів щодо економічної необґрунтованості заявлених позивачем витрат відповідачем не надано». Отже, тепер у решти чотирьох десятків газорозподільних підприємств є стимул у такий же спосіб встановити вигідні для себе тарифи, що обернеться для побутових споживачів нехай невеликим, але все ж таки підвищенням цін.

Джерело: Юридичний вісник України

Advertisement
Клікніть для коментування

You must be logged in to post a comment Login

Залишати коментар

Судова практика

В акті податкової перевірки мають бути деталізовані обставини правопорушення

Опубліковано

on

30 червня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 520/3141/19 скасував рішення апеляційного суду, який помилково не врахував висновки суду першої інстанції щодо причин ненадання позивачем контролюючому органу первинних документів, факт прийняття їх судом та результати їх дослідження.

Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до адміністративного суду з позовом до управління ДФС області про визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що висновки податкової перевірки, які покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень, є безпідставними, оскільки контролюючим органом не були досліджені первинні документи Товариства по взаємовідносинах із контрагентами, які підтверджують факт правильності формування позивачем податкової звітності.

Окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким позов задовольнив.

Апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції скасував в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення щодо донарахування податку на прибуток та відмовив в їх задоволенні.

Суд врахував встановлені обставини щодо не надання податковому органу первинних документів по господарських операціях за встановлений період ані до перевірки, ані після її завершення до прийняття рішення контролюючим органом, ані разом із запереченнями на акт перевірки, що свідчить про обґрунтованість висновків контролюючого органу про не підтвердження витрат за вказаний період документально, відсутність підстав для формування таких витрат у податковому обліку.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що всі необхідні та витребувані документи весь час знаходились на підприємстві та могли бути надані при належному зверненні. Первинні документи були надані суду першої інстанції, а всі доводи та докази фактично залишені поза увагою суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вказав, що за загальним правилом, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абз. 2 п. 44.7 ст. 44 ПК України платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, показані таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Однак у цій справі суд першої інстанції встановив, що вся первинна документація за перевіряємий період (включно і з періодами за які податковим органом виявлені порушення) наявна на підприємстві позивача та надана до суду. Суд першої інстанції відхилив доводи податкового органу про відсутність первинної документації та прийняв доводи Товариства стосовно того, що всі листи, які були адресовані позивачу представники відповідача вручали особі, яка не мала повноважень на отримання кореспонденції підприємства та листування з органами виконавчої влади. Суд першої інстанції визнав, що представники податкового органу не зверталися до повноважних представників позивача, в тому числі і до генерального директора, в ході проведення перевірки та не вручали повноважним представникам свої листи та не отримували від них відповідей.

Аналіз положень п.п. 44.1, 44.2  ст. 44, пп. 134.1.1 п.134.1  ст. 134, п. 135.1  ст.135 Податкового кодексу України, ст.ст. 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, Правил (Стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, Правил (Стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290? дає підстави для висновку, що податкове правопорушення встановлюється на підставі первинних документів. При цьому, суди встановили, що перевірку провів відповідач лише на підставі регістрів бухгалтерського обліку (бухгалтерських проводок) без дослідження первинних документів по кожній господарській операції платника податку.

Відсутність в акті перевірки деталізації обставин податкового правопорушення суперечить приписам п. 5 розд. II Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків – юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 20 серпня 2015 р. № 727.

Отже, відповідач всупереч положенням ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів правомірність свого рішення.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Платник податку на прибуток, який є споживачем палива, в разі сплати акцизного податку в складі ціни має право зменшити податок на прибуток

Опубліковано

on

21 липня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 160/4438/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги податкового органу, який безпідставно є збільшив грошове зобов’язання з податку на прибуток суб’єкта господарювання.

Публічне акціонерне товариство звернулося до адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін апеляційним адміністративним судом, позов задовольнив. Суди дійшли висновку, що після сплати постачальнику вартості підакцизного товару, в ціну якого включено суму акцизного податку, та отримання від постачальника зареєстрованої акцизної накладної ПАТ, яке використовує підакцизне дизельне пальне, є кінцевим споживачем такого підакцизного товару, набуває право застосування норми п. 15 підрозд. 4 розд. XX ПК України. Суди дослідили обставини щодо наявності в Публічного акціонерного товариства транспортних засобів відповідної товарної підкатегорії, придбання дизельного пального, що класифікується як підкатегорія 2710 19 43 00 згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності, сплати суми акцизного податку в ціні товару, обліку товарно-матеріальних цінностей, декларування податку на прибуток тощо, дійшли висновку про безпідставність збільшення контролюючим органом позивачеві суми грошового зобов’язання зі сплати податку на прибуток.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що Товариство не виконало вимоги п. 15 підрозд. 4 розд. XX ПК України.

Верховний Суд вказав, що для отримання права на застосування платником податків зазначеної пільги мають бути дотримані такі умови: платник податку у звітному періоді отримав прибуток, а тому має податкові зобов’язання з податку на прибуток; платник податків сплатив за поточний податковий звітний період суму акцизного податку за зареєстрованими акцизними накладними на важкі дистиляти (газойль), що класифікуються в товарних підкатегоріях 2710 19 43 00, 2710 19 46 00, 2710 19 47 10 згідно з УКТ ЗЕД; платник податків використав важкі дистиляти (газойль) (2710 19 43 00, 2710 19 46 00, 2710 19 47 10 згідно з УКТ ЗЕД) для транспортних засобів, що класифікуються в товарних підкатегоріях 8602 10 00 00, 8704 10 10 10 згідно з УКТ ЗЕД.

Пункт 15 підрозд. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПК України не містить застережень щодо застосування встановлених правил винятково суб’єктами господарювання, які є платниками акцизного податку з реалізації пального. Акцизний податок є непрямим податком, тому його фактичними платниками є споживачі палива, які сплачують податок у складі ціни на паливо. На користь такого висновку свідчить доповнення цим пунктом саме підрозділу «Особливості справляння податку на прибуток підприємств».

Позивач, який є платником податку на прибуток, є споживачем палива та використовує в господарській діяльності транспортні засоби товарної підкатегорії 8602 10 00 00, 8707 10 10 10 згідно з УКТ ЗЕД, при сплаті акцизного податку в складі ціни на спожите паливо товарної підкатегорії 2710 19 43 00 згідно з УКТ ЗЕД має право зменшити податок на прибуток, що підлягає сплаті до державного бюджету за відповідний податковий (звітний) період на суму акцизного податку, сплаченого в ціні товару за такий відповідний податковий (звітний) період.

Таким чином, безпідставним є збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням, і як наслідок, безпідставним є застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Виправна колонія має нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок із заробітної плати засуджених як податковий агент

Опубліковано

on

10 червня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 440/2590/19 задовольнив касаційну скаргу податкового органу, яким виправній колонії донараховано суми податків і застосовано штрафні санкції.

Виправна колонія звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення.

Окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив. Суди попередніх інстанцій зазначили, що в правовідносинах щодо організації залучення до суспільно-корисної оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання в державній установі, позивач не є роботодавцем, не має статусу податкового агента в правовідносинах щодо використання праці засуджених.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що позивач є роботодавцем засуджених та платником єдиного внеску, відтак зобов’язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок із заробітної плати засуджених як податковий агент.

Верховний Суд скасував оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та вказав, що засуджені до відбування покарання в місцях позбавлення волі, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковими договорами, є застрахованими особами, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, а суми виплат, отримані ними, є базою нарахування єдиного соціального внеску, як це передбачено, зокрема, ст. 122 Кримінально-виконавчого кодексу України, зміни до якої внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» від 7 вересня 2016 р. № 1492-VIII, який набрав чинності 8 жовтня 2016 р.

Право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору.

Засуджені до позбавлення волі, у такому випадку, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія у цих трудових відносинах виступає роботодавцем, на якого покладається обов’язок з утримання та сплати сум податку з доходів фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску із заробітної плати платника податку.

Особливості фінансування позивача, організації роботи, забезпечення штатними документами тощо, жодним чином не скасовує обов’язок позивача сплачувати податки та збори та подавати у повному обсязі звітність.

Отже, Верховний Суд визнав правомірним винесення податкового повідомлення-рішення, яким виправній колонії збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб та погодився з доводами відповідача про правомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафи), оскільки в податкових розрахунках за формою 1ДФ позивач повною мірою не показав суми нарахованої та виплаченої заробітної плати засуджених.

Позивач є платником єдиного внеску, тому несе відповідальність у разі несплати або сплати не в повному обсязі єдиного внеску, як це передбачено ст.ст. 9 та 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», який в ієрархії нормативно-правових актів має вищу юридичну силу, ніж Інструкція про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 7 березня 2013 р. №396/5.

Оскільки, перелік відрахувань із заробітної плати, передбачених в п. 6.3 зазначеної Інструкції, не є вичерпним, відсутність в ньому єдиного внеску, не позбавляє платника податків обов’язку виконання приписів вказаного Закону.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Рішення в ЄДРСР – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/89757335

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram