Невиконання боржником грошового зобов’язання, яке виникло на підставі рішення суду про стягнення заборгованості, є триваючим правопорушенням

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування позовної давності до вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України та визначила, що право на позов про їх стягнення виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов’язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

8 листопада 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у цивільній справі № 127/15672/16-ц за позовом ПАТ «Універсал банк» до фізичних осіб про стягнення коштів.

У липні 2016 р. ПАТ «Універсал банк» звернулося до суду з позовом до фізичних осіб про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. На обґрунтування позовних вимог банк посилалося на те, що між ним та фізичною особою укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у сумі 50 000 дол. США строком до 23 липня 2027 р. зі сплатою визначених договором процентів за користування кредитом. Цього ж дня між позивачем і іншими фізичними особами укладено договори поруки на забезпечення виконання згаданого кредитного договору.

Рішенням районного суду стягнуто солідарно з фізичних осіб на користь ПАТ «Універсал банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 358 073,97 грн.

Оскільки вказане рішення суду боржники виконали у повному обсязі лише 6 липня 2015 р., позивач просив на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України з фізичних осіб нараховані на суму боргу інфляційні втрати за період з липня 2012 р. по липень 2015 р. у розмірі 272 136,22 грн та 3 % річних, нараховані за цей період, у розмірі 59 920,98 грн, а всього 332 057,20 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що  рішення районного суду не виконувалося більше трьох років саме з вини стягувача. Позивач пропустив строк звернення до суду з вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Оскільки про причини пропуску цього строку банк не повідомив, не вказав на їх поважність і не просив його поновити, а представники відповідачів у судовому засіданні просили застосувати наслідки спливу позовної давності, суд дійшов висновку про існування визначених ст. 267 ЦК України підстав для відмови в задоволенні позову.

Апеляційним судом рішення Вінницького міського суду скасовано, а провадження у справі за позовом ПАТ «Універсал банк» про стягнення заборгованості закрито, оскільки рішення  районного суду в повному обсязі виконано і банк пропустив установлений законодавством трирічний строк на звернення до суду з вимогами про стягнення коштів у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки таке право виникло у позивача з дня набрання законної сили рішенням  районного суду про стягнення боргу за кредитним договором, а саме 7 грудня 2009 р., проте до суду з цим позовом банк звернувся лише 20 липня 2016 р.

ПАТ «Універсал банк» звернулося з касаційною скаргою, яку обґрунтовувало тим, що обов`язок зі сплати заборгованості за кредитним договором виник у боржників з часу набрання законної сили рішенням районного суду 2009 р., проте боржники виконали рішення лише у липні 2015 р. Вказане порушення, на думку скаржника, за своєю правовою природою є триваючим, тому позовна давність до таких правовідносин не застосовується.

Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу, зазначила, що правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 р. у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 р. у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2009 р. зобов’язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов’язання 21 квітня 2015 р. (дата останнього платежу з погашення боргу). Відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до 21 квітня 2015 р.

Аналіз змісту гл. 19 ЦК України дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов’язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 цього Кодексу). Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 257 перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов’язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов’язання до моменту його усунення.

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), а тому 21 квітня 2015 р. (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов’язання відповідачів перед банком за кредитним договором припинилося. Законодавець визначає обов’язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв’язку із чим таке зобов’язання є триваючим.

Таким чином, помилковим є висновок колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених ст. 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 р. у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 р. у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 р. у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 р. у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов’язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов’язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Поділитися

Твітнути