Судова практика
Невиконання Держказначейством судового рішення у цивільній справі підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства
5 травня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 200/7261/13-ц залишила без задоволення касаційну скаргу особи, яка не додала оригіналу виконавчого листа до заяви про виконання судового рішення.
У березні 2018 р. особа звернулася до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська зі скаргою, в якій просила зобов`язати керівника Державної казначейської служби України (далі – ДКС України) негайно виконати рішення Бабушкінського районного суду у справі № 200/7261/13-ц про стягнення з ДКС України на користь скаржника 20 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, обґрунтувавши свою вимогу тим, що ДКС України листом повідомило скаржника про неможливість виконання рішення суду, оскільки до заяви про його виконання не було додано оригіналу виконавчого листа.
Ухвалою районного суду, залишеною без змін апеляційним судом, провадження за скаргою позивача було закрито з тих мотивів, що ДКС України не є органом примусового виконання судових рішень чи учасником, зокрема, стороною виконавчого провадження і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є центральним органом виконавчої влади. У розумінні ж ст. 19 КАС України зазначений спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи особи та матеріали справи, вказала, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За нормами ст. 3 Закону України від 05 червня 2012 р. № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
За правилами п. 3 Порядку виконання рішень, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами ДКС України у порядку черговості надходження таких документів.
Аналіз наведених норм в сукупності дав Великій Палаті ВС підстави для висновку, що ДКС України не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані його учасником, зокрема стороною виконавчого провадження і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» особою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
В свою чергу, згідно з положеннями ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Позивач звернувся до суду зі скаргою на рішення ДКС України, яка є суб’єктом владних повноважень отже, судами першої та апеляційної інстанцій, на думку колегії ВС, були правильно застосовані норми права та правильно визначено, що цей судовий спір має ознаки публічно-правового і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Підготував Леонід Лазебний
