Судова практика
Переривання перебігу позовної давності за основним зобов’язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов’язком, зокрема забезпечувальним
18 серпня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 201/15310/16 залишив без задоволення касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», який пропустив строк позовної давності.
«ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до особи про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, в задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позов про звернення стягнення на предмет іпотеки банк пред’явив зі спливом позовної давності, оскільки внаслідок розірвання кредитного договору в односторонньому порядку банк змінив строк виконання зобов’язання. Підстав для переривання перебігу позовної давності суди не встановили, про поважність причин пропуску позовної давності позивач не заявляв.
У касаційній скарзі «ПриватБанк» зазначав, що апеляційним судом не враховано переривання позовної давності та неправильно визначено початок перебігу позовної давності у цій справі, оскільки позивач дізнався про порушене право 26 травня 2014 р., тобто з моменту, коли державний виконавець закрив виконавче провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з визнанням виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню за рішенням суду.
Верховний Суд вказав, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).
Слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов’язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки та всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).
Читайте також: Без права на списання. Чому слід збільшити строки та переглянути принципи застосування позовної давності?
У ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Позовна давність переривається в разі пред’явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Тлумачення цієї статті дає підстави для висновку, що вона пов’язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов’язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов’язком, у тому числі забезпечувальним.
Отже, вчинення позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов’язанням, не перериває позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов’язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою закон не передбачає.
У справі, що переглядалась, суди встановили, що «ПриватБанк» позов про звернення стягнення на предмет іпотеки пред`явлено у листопаді 2016 р. зі спливом позовної давності, оскільки внаслідок розірвання кредитного договору в односторонньому порядку з 1 липня 2010 р. банк змінив строк виконання зобов`язання, тому право на позов щодо звернення стягнення на предмет іпотеки виникло у позивача в липні 2010 р., а не коли банк дізнався, що державний виконавець закрив виконавче провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідачка заявила про застосування позовної давності.
Підстав для переривання перебігу позовної давності по спірному забезпечувальному зобов`язанню суди не встановили, а Верховний Суд не знайшов підстав для ініціювання відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 9 грудня 2019 р. по справі № 357/5125/16-ц.
Підготував Леонід Лазебний
