Судова практика
Переважне право на поновлення договору земельного сервітуту передбачає укладення нової угоди, а не автоматичну пролонгацію попередньої
Поновлення договорів сервітуту: переважне право на укладення угоди на новий строк не є тотожним автоматичному поновленню правочину за ст. 126-1 ЗК на тих самих умовах без підписання нового договору
7 жовтня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів КГС у справі № 917/2076/25 залишив без задоволення касаційну скаргу ФОП на судові рішення, якими відмовлено у позові про визнання договору земельного сервітуту поновленим на п’ять років.
Позивач зазначив, що в договорі є пункт про його право на поновлення правочину. За аналогією з ч. 6 ст. 33 Закону № 161-XIV «Про оренду землі» підприємець вважав договір поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, а відмову селищної ради — порушенням свого переважного права на поновлення земельного сервітуту.
Суди попередніх інстанцій відмовили в позові через закінчення строку дії паспорта прив’язки тимчасової споруди та містобудівні обмеження та вказали, що переважне право не означає автоматичного продовження договору.
У касаційній скарзі позивач зазначав, що зміна містобудівної документації та сплив строку дії паспорта прив’язки не припиняють права на поновлення сервітуту. На момент звернення до ради із заявою про поновлення договору цей паспорт був чинним, проте орган місцевого самоврядування рішення не прийняв. Також суди не встановили порушень благоустрою чи безпеки, які б перешкоджали розміщенню тимчасової споруди.
Верховний Суд розмежував підстави продовження сервітутних відносин: 1) автоматичне поновлення договору (ст. 126-1 ЗК); 2) переважне право на укладення договору на новий строк.
Суд визначив, що переважне право не продовжує договір автоматично. Воно передбачає припинення попереднього правочину після закінчення його строку та вимагає укладення нового. Натомість механізм за ст. 126-1 ЗК продовжує дію чинного договору на той самий строк і на тих самих умовах без укладення нового правочину.
Читайте також: Передумова для встановлення земельного сервітуту за рішенням суду
Суд відхилив посилання позивача на ст. 33 Закону № 161-XIV, оскільки оренда та сервітут мають різну правову природу, тому спеціальні правила поновлення оренди не застосовуються до сервітутів.
Верховний Суд погодився з апеляційним судом щодо відсутності підстав для застосування ст. 126-1 ЗК, вказавши, що п. 4.3 договору земельного сервітуту закріплював лише переважне право на його поновлення за умови повідомлення за 30 днів. Цю умову угоди слід оцінювати насамперед за передбаченим сторонами механізмом продовження сервітуту, а не лише за вжитим у ній терміном «поновлення». Отже, вона передбачає укладення нового договору, а не автоматичне продовження попереднього.
Водночас суд першої інстанції надав оцінку обставинам, які не були визначальними для вирішення спору. Позивач обрав такий спосіб захисту, як визнання договору поновленим, що відповідає лише ст. 126-1 ЗК. Оскільки ця норма не застосовується, у позові слід відмовити вже на цій підставі.
Отже, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін.
Підготувала Тетяна Романенко
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 23 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.







