Судова практика
Під час вирішення питання про стягнення шкоди з батьків особи, яка має психічний розлад, суди мають встановлювати чи знали батьки про її психічний розлад
21 серпня 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 456/6273/21 задовольнив касаційну скаргу представника цивільного відповідача – матері правопорушника, з якої було стягнуто моральну та матеріальну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням.
Ухвалою міськрайонного суду до особи, яка заподіяла смерть двом людям, було застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу із надання психіатричної допомоги з суворим наглядом. Цивільні позови задоволено частково.
Ухвалою апеляційного суду ухвалу місцевого суду змінено – зменшено суму відшкодування моральної шкоди.
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача зазначав, що в оскаржуваних судових рішеннях не зазначено, які конкретні докази підтверджують, що матір фігуранта, у цьому випадку цивільний відповідач, була обізнана про психічний розлад сина, що має суттєве значення для правильного вирішення цивільних позовів на підставі ч. 2 ст. 1186 ЦК України.
Верховний Суд нагадав, що у постанові Верховного Суду від 11 липня 2019 р. (справа № 717/304/16-ц) зазначено, що згідно з ч. 2 ст. 1186 ЦК України, якщо шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв’язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді. Правила цієї норми передбачають вимоги, яким повинні відповідати такі особи на момент завдання шкоди: а) бути повнолітніми; б) проживати разом з цією особою; в) знати про її психічний розлад або недоумство.
Тобто під час вирішення питання про стягнення шкоди з батьків особи, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв’язку з психічним розладом або недоумством, обов’язковому установленню судом підлягають обставини, які достовірно указують на те, чи знали батьки такої особи про її психічний розлад та чи вжили заходів щодо запобігання шкоди.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення в частині вирішення цивільних позовів, послався на показання експертів, які, як зазначив суд, ствердили про те, що син протягом тривалого часу хворів на психічну хворобу та його поведінка не могла не викликати підозр у його адекватності та відповідності такої звичній для нього обстановці у його рідних, як на обставину про обізнаність матері про психічний розлад сина.
Проте, зі змісту ухвали суду першої інстанції вбачається, що жоден допитаний судом експерт не надавав показань про те, що поведінка сина не могла не викликати підозр у його адекватності та відповідності такої звичній для нього обстановці у його рідних.
Надані суду показання експертів стосуються лише констатації факту психічного захворювання у сина, виду, перебігу та тривалості такого захворювання, що саме по собі не доводить факту обізнаності матері про психічний розлад її сина. Жоден із експертів, показання яких містяться в ухвалі суду першої інстанції, не зазначив про те, чи могли сторонні особи, зокрема, ті які проживають з сином, виявити у нього психічні розлади. Не містять таких відповідей і висновки експертиз, результати яких відображені в ухвалі місцевого суду.
Крім того, під час апеляційного розгляду лікар сина надала пояснення, в яких чітко зазначила про те, що психічне захворювання у нього не виділяється як такими зовнішніми ознаками та люди, які його оточують, у тому числі і ті які з ним проживають або часто контактують, могли не виявити у нього проявів психічної хвороби. На питання суду «Чи могла мати самостійно виявити ознаки прогресуючого психічного захворювання у сина?», лікар вказала: «Якщо мати не є спеціалістом, то вона могла помітити лише якісь зміни в його поведінці, але виявити, що це саме психічне захворювання звісно не могла, як не фахівець у галузі психіатрії», що підтверджується журналом та технічним записом судового засідання.
Апеляційний суд також належним чином не спростував доводів апеляційної скарги про те, що у 2014 р. син вчинив злочин за який притягувався до кримінальної відповідальності на загальних підставах, тобто як осудна особа, та у період з 2014 по 2017 р. не вчинив жодних дій на порушення закону та дій, які б указували на наявність у нього психічного розладу, а також те, що із матеріалів кримінального провадження вбачається, що відсутні будь-які дані щодо незадовільного психічного стану сина за період щонайменше останніх 10-ти років, за місцем проживання він не проявляв по відношенню до інших осіб, у тому числі близьких родичів, будь-яких дій негативного характеру.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про стягнення з матері на користь цивільних позивачів (потерпілих) матеріальної та моральної шкоди на підставі ч. 2 ст. 1186 ЦК України.
Отже, Верховний Суд їхні рішення в частині вирішення цивільних позовів скасував і призначив у цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
