Connect with us

Судова практика

Помилки в первинних бухгалтерських документах: податкові наслідки

Сергій Теньков, експерт ЮВУ

Первинні бухгалтерські документи досить часто складаються з численними помилками, що призводить до викривлення реальних господарських результатів, бухгалтерського й податкового обліку. Йдеться про акти приймання-передачі товарів, послуг, про видаткові накладні на видачу товару, товарно-транспортні накладні (далі — ТТН) тощо. Помилки в цих документах дозволяють податківцям виявляти під час перевірок фіктивні господарські операції й застосовувати до порушників фінансові санкції.

 

Подібні ситуації стають предметом розгляду вищих судових інстанцій, зокрема, розглядалися в постанові Верховного Суду (далі — ВС) від 6.03.2018 року у справі № 804/5444/16

За результатами податкової перевірки позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ у розмірі 10 011 695,98 грн та нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 5 005 847,99 гривень. Податківці дійшли висновку про відсутність реального характеру деяких господарських операцій платника податків-позивача, більше того, встановлена неможливість їх здійснення.

Так, по господарських правовідносинах із ТОВ «…» та з ПП «…», за якими позивачем за період із 01.04.2015 по 30.09.2015 р. сформовано податковий кредит по ПДВ на загальну суму 4 546 727,10 грн та 546 796,00 грн відповідно, виявлено наступне. Вказані контрагенти не є виробниками поставленої позивачу продукції, неможливо встановити походження лісоматеріалів, встановити підприємство, яким було здійснено первинний відпуск деревини, його місцезнаходження та інформацію щодо асортименту та породи відпущеної деревини; неможливо прослідкувати ланцюг постачання придбаного позивачем товару.

Крім цього, податківці встановили, що вказані контрагенти не мають достатніх трудових та виробничих ресурсів для проведення відповідної господарської діяльності, зокрема складських приміщень, що свідчить про неможливість зберігання будь-яких ТМЦ, в тому числі і тих, що були поставлені позивачу. Для перевірки надані звичайні ТТН, проте при перевезенні деревини автомобільним транс портом мали бути оформлені товарно-транспортні накладні «Ліс» («ТТН-ліс»), що є порушенням наказу Міністерства інфраструктури України від 29.11.2013 року № 961/07 (далі — Наказ № 961/07).

Надані податківцям ТТН містять і численні недоліки в заповненні, зокрема, не співпадають адреси навантаження лісоматеріалів з адресою вантажовідправника, за вказаним місцем навантаження відсутні філії, склади та будь-які об’єкти ТОВ «…», з яких могло бути здійснено навантаження ТМЦ, відсутня інформація щодо кількості, ваги товару, не вказано осіб, що відвантажували товар, відсутні їх підписи, відсутній час розвантаження, не співпадають адреса навантаження (м. Красноармійськ) з адресою вантажовідправника (м. Київ);

По господарських правовідносинах з іншим контрагентом позивача, за якими позивачем за квітень 2015 року сформовано податковий кредит по ПДВ на суму 1 227 241,27 грн податківці виявили таке. Вказаного контрагента взагалі не внесено до переліку суб’єктів господарювання, яким надано право перевозити товари (запчастини в асортименті, комбайн прохідницький) із неконтрольованої території, згідно Додатку 3 до Тимчасового порядку здійснення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей (наказ № 27ог від 22.01.2015 року). Відсутні трудові та виробничі ресурси, у штаті відсутні водії, які згідно товарно-транспортної накладної здійснювали перевезення товару, інформації щодо наявності цивільно — правових угод вказаним контрагентом до звітності, зокрема до 1-ДФ, включено не було, відповідних договорів не надано; надані товаро-транспортні накладні складені з порушенням порядку заповнен ня (відсутня інформація щодо кількості, ваги товару, не вказано осіб, що відвантажували товар, відсутні їх підписи, не вказано час розвантаження, не співпадають адреса навантаження (м. Красноармійськ) з адресою вантажовідправника (м. Київ), інформація щодо наявності складських чи інших приміщень у м. Красноармійськ; розрахунки за поставлені товарно — матеріальні цінності не проводилися.

У ході перевірки податківці дослідили також господарські відносини позивача з ТОВ «С…», за якими позивачем у липні 2015 року сформовано податковий кредит на суму ПДВ 11 931,40 грн, та встановленими таке. В актах прийому-передачі виконаних робіт не зазначено кількість фахівців, які виконували роботи, відсутні підписи осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, невказана ціна (вартості) за одну людино — годину праці фахівця, який виконує конкретний вид робіт; відсутні журнали, в яких зафіксовано факт перебування працівників ТОВ «С…» на території, яка зазначена місцем проведення вищезазначених робіт, а саме шахта «Ю…». У вказаного контрагента відсутні достатні трудові ресурси для проведення відповідних ремонтних робіт.

Позовні вимоги платника податків, що перевірявся податківцями, обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення — рішення контролюючим органом прийнято безпідставно з огляду на те, що податковий кредит позивачем було сформовано за реально здійсненими господарськими операціями та на підставі належним чином оформлених первинних документів, натомість посилання контролюючого органу на наявні помилки в оформленні первинних документів, на відсутність у контрагентів трудових ресурсів та матеріальних ресурсів не є підставою для беззаперечного висновку про відсутність реальних правових наслідків проведених господарських операцій.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

Позиція ВС

Верховний Суд розглянув матеріали справи і дійшов таких висновків. ВС врахував встановлені обставини справи в сукупності, а також умови укладених договорів та специфіку придбаних товарів, робіт (послуг) у контрагентів. Суд зазначив, що позивач, як платник податків, повинен мати відповідні належно оформлені первинні документи, включаючи і ТТН, які, хоча і не є основними та визначальними при формуванні податкового кредиту з ПДВ, проте які, в тому числі, в сукупності з іншими документами мають беззаперечно свідчити про факт вчинення господарських операцій. Натомість надані позивачем первинні документи не є достатніми та вичерпними для такого висновку.

Предметом спору в цій справі є підтвердження обставин реальності відображення в податковому обліку господарських операцій, що фактично спростовано під час розгляду справи судами попередніх інстанцій із врахування реального часу здійснення цих операцій, наявності трудових ресурсів, матеріальних ресурсів, основних засобів для здійснення відповідної господарської діяльності, які необхідні для постачання товарно-матеріальних цінностей та проведення відповідних робіт, що свідчить про відсутність реальних правових наслідків за господарськими операціями в межах договорів укладених позивачем з вказаними контрагентами. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність реального здійснення господарської операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов’язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина була визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

На думку Верховного Суду про відсутність реального характеру спірних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Відтак Верховний Суд погодився з вищенаведеними висновками податківців і залишив касаційну скаргу платника податків-позивача без задоволення.

Коментар і рекомендації

Наведена справа, як і інші подібні, свідчать про зміну концепції ВС у податкових спорах. Тепер Верховний Суд виходить з того, що сам по собі первинний бухгалтерський документ не є доказом реальності відповідної господарської операції. Якщо насправді господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контр агентом на підтвердження такої операції, не можуть прий матися як доказ реальності операції. Натомість доказом її фіктивності, незалежно від наявності відповідних первинних документів (актів приймання-передачі, ТТН тощо), ВС визначив, зокрема, відсутність необхідного управлінського або технічного персоналу, виробничих потужностей, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку тощо. Саме про це слід подбати платнику податків. Тобто йдеться про цілий комплекс документації, що охоплює і підтверджує увесь технологічний процес, увесь ланцюг просування товару або послуг.

Важливим є те, що відповідні зміни внесені й до чинного законодавства. Законом від 03.11.2016 року № 1724-VIII принципово змінено Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». З визначення поняття первинного бухгалтерського документу виключено посилання на те, що цей документ підтверджує здійснення господарської операції. Натомість вказано, що первинні документи лишаються підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Крім вищенаведеного, Верховний Суд також вказав на конкретні помилки у самих первинних документах, що також викликало сумнів у реальності відповідних господарських операцій — відсутність належних підписів, плутанина з адресами відвантаження й отримання товару тощо.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Тимошенко судиться з урядом

Юристи команди Юлії Тимошенко подали до Окружного адміністративного суду м. Києва позов щодо порушення урядом, Пенсійним фондом і Мінсоцполітики права громадян на мінімальну пенсію.

«Ми вимагаємо визнати незаконними всі рішення уряду для тих пенсіонерів, кому вони весь рік платили менше за прожитковий мінімум — 3 094 грн», — наголосила лідер «Батьківщини» після подання позову. Тимошенко нагадала, що законом передбачені розміри прожиткового мінімуму для різних категорій громадян, нижче якого платити зарплати і пенсії заборонено. Відтак, яким би маленьким не був стаж у пенсіонера, йому не можна заплатити менше ніж 3 094 гривні.

Натомість весь останній рік уряд на базі бюджету, який він проштовхнув через парламент, мільйонам українців платив занижені пенсії. Посадовці КМУ порушили закон і Конституцію, започаткувавши безмежну корупцію на грошах держбюджету, а пенсіонерам недоплатили чимало грошей», — сказала Ю. Тиможенко, додавши, що сьогодні понад 70% пенсіонерів отримують пенсії, нижчі за прожитковий мінімум.

Лідер «Батьківщини» нагадала, що її команда вже довела в судах незаконність і безпідставність постанов уряду про підвищення цін на газ для населення. «Ми впевнені, що таке саме рішення буде ухвалено і за «пенсійним» позовом, і пенсії будуть перераховані», — заявила Ю. Тимошенко.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Суд дозволив визначати зарплату українцям в іноземній валюті

У трудовому договорі сторони можуть визначити розмір зарплати в гривні із зазначенням еквівалента суми в іноземній валюті, що не суперечить Цивільному кодексу України.

Відповідне рішення ухвалила колегія суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду. У постанові від 26 червня роз’яснено, що закон передбачає обов’язковість здійснення платежів на території України в національній валюті, проте не містить заборони на використання в розрахунках розміру грошових зобов’язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.

У справі, що розглядала трудовий договір у першій редакції (яку компанія визнавала), передбачає застосування обмінного курсу євро на день платежу при визначенні розміру заробітної плати, яка належить до виплати в гривні, в зв’язку з чим заробітна плата заступника директора товариства повинна була відповідати за розміром еквіваленту 7,872 тисячі євро в гривні на дату виплати. ВС вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що виконання положень додаткової угоди спонукає компанію порушувати Податковий кодекс і зобов’язує платити штрафні санкції, оскільки алгоритм нарахування зарплати заступнику директора після укладення додаткової угоди не змінився — протягом всього періоду трудових відносин між сторонами при визначенні розміру зарплати, що виплачується в гривні, підлягав застосуванню обмінний курс євро на день платежу.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Покусали безпритульні собаки: хто за це має відповідати?

Сергій ТЕНЬКОВ, експерт «Юридичного вісника України»

Вимушене співіснування людей і безпритульних тварин у місті досить часто стає причиною конфліктів, становить загрозу безпеці людей. Тварини захищають територію, яку вважають своєю, керуються природними інстинктами. Люди мають право на захист свого здоров’я і життя, керуються при цьому законами. Та на практиці виникає слушне питання: а хто конкретно несе відповідальність за безпеку оточуючого нас середовища?

Вказана проблема стала предметом розгляду в постанові Верховного Суду (далі – ВС) від 21.01.2019 р. у справі № 503/361/17.

Обставини справи

Тридцятого травня 2017 року позивачка відвідувала місцеве комунальне підприємство. Коли поверталася додому, на неї напала зграя агресивних бродячих собак, які повалили її на землю і почали кусати за ноги. Самостійно відбитися від собак позивачка не могла, і напад собак був припинений лише завдяки працівникам комунального підприємства та небайдужим перехожим. Викликали сина постраждалої, який доставив її в лікарню. У лікарні позивачці було надано першу медичну допомогу та поміщено на стаціонарне лікування, після якого вона ще близько трьох місяців знаходилася на амбулаторному лікуванні. Діагноз – укушені рани обох стоп та гомілок, що підтверджується медичними довідками.

Позивачка звернулась до суду з позовом до Кодимської міської ради Одеської області, на території якої відбувся вказаний вище напад собак. У позовній заяві зазначалося, що цим нападом позивачці була спричинена матеріальна шкода, яка полягає в здійсненні витрат на лікування, в розмірі 2 337,00 грн. Йшлося про витрати на придбання медичних препаратів за призначенням лікаря, що підтверджується наявними у справі фіскальними чеками аптечних закладів.

Також потерпіла зазнала моральних страждань, які полягали в тому, що на момент нападу вона перебувала в шоковому стані, пережила реальну загрозу своєму життю, а також три місяці була практично прикута до ліжка, що порушило її звичний спосіб життя. Моральна шкода виразилася в тому, що позивачка дуже злякалася тварин у момент нападу на неї й усвідомленні того, що не може самостійно чинити їм опір, оскільки, будучи людиною поважного віку (на момент нападу їй виповнилося 88 років), не мала достатньо фізичних сил для опору. Жінка змушена була терпіти фізичний біль, була обмежена в можливості вільно пересуватися та потребувала стороннього догляду. Розмір моральної шкоди позивачка оцінює в 5 тисяч гривень.

Вказані суми позивачка просила стягнути з Кодимської міської ради Одеської області. Рішенням місцевого райсуду в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що встановлено факт заподіяння позивачу тілесних ушкоджень, спричинених укусами собаки, проте позивачем не підтверджено належними і допустимими доказами, що її покусала саме безпритульна собака, а не собака, яка перебуває в чиїй-небудь власності. Також, на думку суду, не доведено, що шкода заподіяна з вини відповідача або внаслідок його незаконних рішень, дій чи бездіяльності, а тому відповідач не повинен нести відповідальності за заподіяну позивачу матеріальну та моральну шкоду.

Рішенням апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено.

Кодимська міська рада Одеської області подала на рішення апеляційного суду касаційну скаргу до Верховного Суду.

Правова позиція ВС

Верховний Суд розглянув касаційну скаргу відповідача і дійшов таких висновків. За частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

  1. якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
  2.  якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
  3. в інших випадках, встановлених законом.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Верховний Суд зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є правильним, оскільки органом місцевого самоврядування – Кодимською міською радою Одеської області була допущена бездіяльність у питанні благоустрою населених пунктів з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров’я жителів територіальної громади, унаслідок якої позивачка зазнала тілесних ушкоджень. ВС дійшов висновку, що розмір завданої матеріальної шкоди в сумі 2 337,00 грн судом апеляційної інстанції вирахувано правильно та підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями. Стягуючи моральну шкоду в сумі 5 тисяч грн, суд апеляційної інстанції врахував характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, врахував стан здоров’я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її житті та стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

На думку Верховного Суду, доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, якими в повному обсязі з’ясовані права та обов’язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Далі ВС послався на практику Європейського суду з прав людини і вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги і різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що вбачається в статті 6 Конвенції, може бути з’ясоване тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі вказаного вище та відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України ВС залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду про стягнення з Кодимської міської ради Одеської області на користь позивачки 2 337,00 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 5 тисяч грн на відшкодування моральної шкоди – без змін.

Коментар і рекомендації

На жаль, частина важливих положень оскаржуваної постанови апеляційного суду лишилася поза оцінкою Верховного Суду, хоча ці положення є актуальними для розгляду подібних справ, і про них варто знати потерпілим від нападу безпритульних тварин. Натомість ВС послався на практику Європейського суду з прав людини і вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Між тим, важливе значення при розгляді подібних справ має ознайомлення потерпілого-позивача і суду з актами органів місцевої влади з приводу безпритульних тварин. Так, у наведеній справі апеляційний суд дослідив Правила тримання собак, котів і хижих тварин на території м. Кодима, затверджені виконавчим комітетом відповідача у справі – Кодимської міської ради. Згідно з цими правилами регулювання чисельності безпритульних тварин і тварин, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини, покладено на службу районної ветеринарної медицини, яка створена органом місцевого самоврядування й підзвітна та підконтрольна йому.

Серед іншого на підставі і цього документа апеляційний суд дійшов висновку, що відповідальність за неналежне виконання цією службою покладених на неї завдань повинна бути покладена на орган місцевого самоврядування – Кодимську міську раду.

Відповідач також посилався на те, що територія, на якій стався напад собак на позивачку, є прибудинковою територією ОСББ «…» і саме це об’єднання має нести відповідальність за заподіяння шкоди позивачці. Апеляційний суд ретельно дослідив цю обставину. Згідно з довідкою, ОСББ не подавало на затвердження Кодимської міської ради проект землеустрою і визначення в натурі меж прибудинкової території. У зв’язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що межі прибудинкової території не визначені, отже, вказана територія є землями міської ради – відповідача.

Принципове і практичне значення для розгляду подібних справ має спростування апеляційним судом висновку районного суду про те, що собака, яка покусала позивачку, перебуває у чиїй-небудь власності. Тобто фактично йшлося про те, що місцева рада за таких умов є неналежним відповідачем. Апеляційний суд зазначив, що подібне твердження не підтверджується доказами і господар собаки, якщо такий є, не встановлений, а отже, належність собаки конкретній особі є лише припущенням, на якому не може ґрунтуватися рішення суду.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції не звернув у наведеному контексті уваги на те, що Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження» визначено поняття безпритульних тварин. Так, статтею 24 Закону встановлено, що собаки, незалежно від породи, належності та призначення, в тому числі й ті, що мають нашийники з номерними знаками і намордники, але знаходяться без власника на вулицях, площах, ринках, у скверах, на бульварах, пляжах, у громадському транспорті, дворах та інших громадських місцях, вважаються безпритульними і підлягають вилову.

Таким чином, йдеться про певну презумпцію за цією категорією справ – агресивна тварина вважається безпритульною, якщо в суді не доведено протилежне.

При розгляді коментованої справи в суді встановлено, що роботу із забезпечення безпеки громадян – членів територіальної громади м. Кодима від несприятливого впливу на їхню життєдіяльність безпритульних тварин служба районної ветеринарної медицини належним чином не проводить, а орган місцевого самоврядування – Кодимська міська рада – відповідач, якій ця служба підзвітна й підпорядкована, належним чином її роботу не контролює і не організовує. Внаслідок неконтрольованого розмноження безпритульних тварин, зокрема собак, у місті утворилася значна їх популяція, собаки збираються в зграї і становлять загрозу населенню.

На підставі встановлених фактів апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем була допущена бездіяльність у питанні благоустрою населених пунктів з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров’я жителів територіальної громади.

За наведених рішень апеляційного суду і ВС можна, на нашу думку, зробити ще один важливий висновок. Істотне значення для встановлення винного у завданій нападом безпритульних тварин шкоді має з’ясування того, на чиїй саме території такий напад відбувся. Уся територія міста, що не закріплена за певними власниками або користувачами, визнається територією, підконтрольною місцевій владі, і саме вона має відповідати тут за безпеку, санітарний стан. Якщо ж буде встановлена належність певної території конкретним власникам або користувачам (згідно відповідної землевпорядної документації – ОСББ, установи, підприємства), то тягар відповідальності покладається на них.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді