Помилки в первинних бухгалтерських документах: податкові наслідки | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

Помилки в первинних бухгалтерських документах: податкові наслідки

Опубліковано

on

Сергій Теньков, експерт ЮВУ

Первинні бухгалтерські документи досить часто складаються з численними помилками, що призводить до викривлення реальних господарських результатів, бухгалтерського й податкового обліку. Йдеться про акти приймання-передачі товарів, послуг, про видаткові накладні на видачу товару, товарно-транспортні накладні (далі — ТТН) тощо. Помилки в цих документах дозволяють податківцям виявляти під час перевірок фіктивні господарські операції й застосовувати до порушників фінансові санкції.

 

Подібні ситуації стають предметом розгляду вищих судових інстанцій, зокрема, розглядалися в постанові Верховного Суду (далі — ВС) від 6.03.2018 року у справі № 804/5444/16

За результатами податкової перевірки позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ у розмірі 10 011 695,98 грн та нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 5 005 847,99 гривень. Податківці дійшли висновку про відсутність реального характеру деяких господарських операцій платника податків-позивача, більше того, встановлена неможливість їх здійснення.

Так, по господарських правовідносинах із ТОВ «…» та з ПП «…», за якими позивачем за період із 01.04.2015 по 30.09.2015 р. сформовано податковий кредит по ПДВ на загальну суму 4 546 727,10 грн та 546 796,00 грн відповідно, виявлено наступне. Вказані контрагенти не є виробниками поставленої позивачу продукції, неможливо встановити походження лісоматеріалів, встановити підприємство, яким було здійснено первинний відпуск деревини, його місцезнаходження та інформацію щодо асортименту та породи відпущеної деревини; неможливо прослідкувати ланцюг постачання придбаного позивачем товару.

Крім цього, податківці встановили, що вказані контрагенти не мають достатніх трудових та виробничих ресурсів для проведення відповідної господарської діяльності, зокрема складських приміщень, що свідчить про неможливість зберігання будь-яких ТМЦ, в тому числі і тих, що були поставлені позивачу. Для перевірки надані звичайні ТТН, проте при перевезенні деревини автомобільним транс портом мали бути оформлені товарно-транспортні накладні «Ліс» («ТТН-ліс»), що є порушенням наказу Міністерства інфраструктури України від 29.11.2013 року № 961/07 (далі — Наказ № 961/07).

Надані податківцям ТТН містять і численні недоліки в заповненні, зокрема, не співпадають адреси навантаження лісоматеріалів з адресою вантажовідправника, за вказаним місцем навантаження відсутні філії, склади та будь-які об’єкти ТОВ «…», з яких могло бути здійснено навантаження ТМЦ, відсутня інформація щодо кількості, ваги товару, не вказано осіб, що відвантажували товар, відсутні їх підписи, відсутній час розвантаження, не співпадають адреса навантаження (м. Красноармійськ) з адресою вантажовідправника (м. Київ);

По господарських правовідносинах з іншим контрагентом позивача, за якими позивачем за квітень 2015 року сформовано податковий кредит по ПДВ на суму 1 227 241,27 грн податківці виявили таке. Вказаного контрагента взагалі не внесено до переліку суб’єктів господарювання, яким надано право перевозити товари (запчастини в асортименті, комбайн прохідницький) із неконтрольованої території, згідно Додатку 3 до Тимчасового порядку здійснення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей (наказ № 27ог від 22.01.2015 року). Відсутні трудові та виробничі ресурси, у штаті відсутні водії, які згідно товарно-транспортної накладної здійснювали перевезення товару, інформації щодо наявності цивільно — правових угод вказаним контрагентом до звітності, зокрема до 1-ДФ, включено не було, відповідних договорів не надано; надані товаро-транспортні накладні складені з порушенням порядку заповнен ня (відсутня інформація щодо кількості, ваги товару, не вказано осіб, що відвантажували товар, відсутні їх підписи, не вказано час розвантаження, не співпадають адреса навантаження (м. Красноармійськ) з адресою вантажовідправника (м. Київ), інформація щодо наявності складських чи інших приміщень у м. Красноармійськ; розрахунки за поставлені товарно — матеріальні цінності не проводилися.

У ході перевірки податківці дослідили також господарські відносини позивача з ТОВ «С…», за якими позивачем у липні 2015 року сформовано податковий кредит на суму ПДВ 11 931,40 грн, та встановленими таке. В актах прийому-передачі виконаних робіт не зазначено кількість фахівців, які виконували роботи, відсутні підписи осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, невказана ціна (вартості) за одну людино — годину праці фахівця, який виконує конкретний вид робіт; відсутні журнали, в яких зафіксовано факт перебування працівників ТОВ «С…» на території, яка зазначена місцем проведення вищезазначених робіт, а саме шахта «Ю…». У вказаного контрагента відсутні достатні трудові ресурси для проведення відповідних ремонтних робіт.

Позовні вимоги платника податків, що перевірявся податківцями, обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення — рішення контролюючим органом прийнято безпідставно з огляду на те, що податковий кредит позивачем було сформовано за реально здійсненими господарськими операціями та на підставі належним чином оформлених первинних документів, натомість посилання контролюючого органу на наявні помилки в оформленні первинних документів, на відсутність у контрагентів трудових ресурсів та матеріальних ресурсів не є підставою для беззаперечного висновку про відсутність реальних правових наслідків проведених господарських операцій.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

Позиція ВС

Верховний Суд розглянув матеріали справи і дійшов таких висновків. ВС врахував встановлені обставини справи в сукупності, а також умови укладених договорів та специфіку придбаних товарів, робіт (послуг) у контрагентів. Суд зазначив, що позивач, як платник податків, повинен мати відповідні належно оформлені первинні документи, включаючи і ТТН, які, хоча і не є основними та визначальними при формуванні податкового кредиту з ПДВ, проте які, в тому числі, в сукупності з іншими документами мають беззаперечно свідчити про факт вчинення господарських операцій. Натомість надані позивачем первинні документи не є достатніми та вичерпними для такого висновку.

Предметом спору в цій справі є підтвердження обставин реальності відображення в податковому обліку господарських операцій, що фактично спростовано під час розгляду справи судами попередніх інстанцій із врахування реального часу здійснення цих операцій, наявності трудових ресурсів, матеріальних ресурсів, основних засобів для здійснення відповідної господарської діяльності, які необхідні для постачання товарно-матеріальних цінностей та проведення відповідних робіт, що свідчить про відсутність реальних правових наслідків за господарськими операціями в межах договорів укладених позивачем з вказаними контрагентами. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність реального здійснення господарської операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов’язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина була визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

На думку Верховного Суду про відсутність реального характеру спірних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Відтак Верховний Суд погодився з вищенаведеними висновками податківців і залишив касаційну скаргу платника податків-позивача без задоволення.

Коментар і рекомендації

Наведена справа, як і інші подібні, свідчать про зміну концепції ВС у податкових спорах. Тепер Верховний Суд виходить з того, що сам по собі первинний бухгалтерський документ не є доказом реальності відповідної господарської операції. Якщо насправді господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контр агентом на підтвердження такої операції, не можуть прий матися як доказ реальності операції. Натомість доказом її фіктивності, незалежно від наявності відповідних первинних документів (актів приймання-передачі, ТТН тощо), ВС визначив, зокрема, відсутність необхідного управлінського або технічного персоналу, виробничих потужностей, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку тощо. Саме про це слід подбати платнику податків. Тобто йдеться про цілий комплекс документації, що охоплює і підтверджує увесь технологічний процес, увесь ланцюг просування товару або послуг.

Важливим є те, що відповідні зміни внесені й до чинного законодавства. Законом від 03.11.2016 року № 1724-VIII принципово змінено Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». З визначення поняття первинного бухгалтерського документу виключено посилання на те, що цей документ підтверджує здійснення господарської операції. Натомість вказано, що первинні документи лишаються підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Крім вищенаведеного, Верховний Суд також вказав на конкретні помилки у самих первинних документах, що також викликало сумнів у реальності відповідних господарських операцій — відсутність належних підписів, плутанина з адресами відвантаження й отримання товару тощо.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Норми статті про незаконне збагачення не порушували презумпцію невинуватості

Опубліковано

on

От

Суддя Конституційного Суду України Сергій Петрович Головатий надав Розбіжну думку щодо винесеного рішення від 26 лютого 2019 р. № 1-р/2019 у справі неконституційності ст. 368-2 Кримінального кодексу України (справа № 1-135/2018(5846/17).

У своїй Розбіжній думці С. Головатий вказав, що не голосував разом із більшістю за визнання спірної статті неконституційною з таких міркувань.

Рішення № 1-р/2019 мотивовано тим, що ст. 368-2 КК не відповідає приписам ч. 1 ст. 8, ст. 62, ч. 1 ст. 63 Конституції України.

Припис «збільшення активів у значному розмірі, законність підстав набуття у власність яких не підтверджено доказами» достатньо чітко можна тлумачити як такий, що передбачає настання кримінальної відповідальності лише тоді, коли доведено, що збільшення активів не могло статись з використанням законних доходів. Тому, лише після перевірки всіх можливих способів їх набуття підтверджується, що певна обвинувачена особа не могла отримати значну суму доходу від своєї діяльності, не забороненої законом.

Суб’єкт ст. 368-2 КК спеціальний – особи, уповноваженої на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.  А державні посадові особи обізнані про підвищені стандарти доброчесності, а також про відповідні обов’язки щодо декларування та обґрунтування свого доходу.

Положення спірної статті жодним чином не дає підстав для припущення, що сторона захисту несе тягар доведення невинуватості. Приписи статті стосувалися доказів, на підставі яких мало бути підтверджено відсутність законних джерел набуття активів. Такі докази, за правилами кримінального провадження, повинні збирати та подавати суду органи публічного обвинувачення.

Натомість КСУ сприйняв статтю 368-2 ККУ як таку, що допускає самообвинувачення. Її приписи «per se» не встановлюють будь-якого тягаря доведення щодо надання доказів. Попри це, навіть якщо вимагалось надання пояснень, це не становило б порушення права не свідчити проти самого себе.

Наразі Розбіжна думка є неповною, невдовзі з’явиться її завершений варіант.

Читати далі

Судова практика

Несплата за оренду земельної ділянки – не завжди правопорушення

Опубліковано

on

От

Леонід Лазебний, журналіст, головний редактор інформаційно-правової платформи ActiveLex

Для відшкодування шкоди у разі несплати за оренду необхідною умовою є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення. Але якщо користування земельною ділянкою не було протиправним, вина неплатника значення не має.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінтрекс» (відповідач), набувши право власності на об’єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності, не оформило належним чином, не зареєструвало речові права на земельну ділянку та протягом певного періоду не вносило орендну плату за користування нею.

Міська рада (позивач) звернулася з позовом про стягнення 6 150 799,96 грн безпідставно збережених коштів несплаченої орендної плати.

Місцевий суд присудив стягнути суму заборгованості, оскільки відповідач не уклав договору оренди земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно та не сплачував за користування ділянкою, таким чином безпідставно отримавши дохід, а позивач втратив належне йому майно – орендну плату за користування земельною ділянкою, що підлягає відшкодуванню йому на підставі ст.ст. 1212 – 1214 Цивільного кодексу України.

Судом апеляційної інстанції рішення скасовано з посиланням на те, що в матеріалах справи не містилося доказів фактичного користування відповідачем земельною ділянкою в більшому розмірі, ніж визначено договорами купівлі-продажу, а тому немає й підстав для стягнення з нього безпідставно набутих коштів у розмірі орендної плати, бо у відповідача не виникло обов’язку з відшкодування збитків за самовільне зайняття земельної ділянки.

У касаційній скарзі позивач наполягав, що відповідач не оформив право користування земельною ділянкою комунальної власності і використовував її без належних підстав, звертаючи увагу суду на кондикційність спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 р. по справі № 922/3412/17 зазначила, що для кондикційних зобов’язань, які характеризуються приростом майна в його набувача без достатніх правових підстав, вина, як обставина, не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття / збереження майна однією особою за рахунок іншої (глава 83 ЦК).

Судами було встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на певній земельній ділянці, на підставі договорів купівлі-продажу.

Виникнення права власності на будівлю не є підставою виникнення права оренди земельної ділянки, на якій розміщено об’єкт, та яка не була відведена в оренду попередньому власнику (продавцеві нерухомого майна).

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі договору з моменту його державної реєстрації. Проте з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК не вважається правопорушенням відсутність у власника будівлі зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника, і на якій розташоване це нерухоме майно.

Під час укладення договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договору купівлі-продажу, до покупця нерухомого майна не перейшло. Тому відповідач користувався земельною ділянкою без достатньої правової підстави та мав заплатити за користування.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів ст.ст. 1212 – 1214 ЦК, оскільки для кондикційних вини користувача встановлено не було.

Натомість суд другої інстанції без належного обґрунтування вирішив, що оскільки всіх елементів складу цивільного правопорушення немає, орендна плата за користування земельною ділянкою стягненню не підлягає.

Велика Палата зробила висновок, що відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки зобов’язаний повернути кошти її власнику на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦКУ.

Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила касаційну скаргу – постанову апеляційного суду скасувала та передала справу до цього ж суду на новий розгляд.

Рішення в ЄДР СР: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78297802

Читати далі

Судова практика

Істотна шкода потерпілому вимірюється не лише грошима

Опубліковано

on

От

Леонід Лазебний, журналіст, головний редактор інформаційно-правової платформи ActiveLex

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що об’єктивна сторона перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу вичерпується діями, які явно виходять за межі наданих йому прав чи  повноважень, і для встановлення істотної шкоди від таких дій грошова оцінка їх наслідків не потрібна.

Оперуповноважений карного розшуку (відповідач) та особа, яка працювала на посаді помічника дільничного інспектора міліції (відповідач) вчинили завідомо незаконне затримання громадянина (потерпілий) із застосуванням насильства за відсутності ознак катування, зокрема обмежили потерпілого у праві на вільне пересування та, незважаючи на відсутність правових підстав, із застосуванням фізичної сили відвезли останнього до райвідділу міліції, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження під час перевезення автомобілем.

Вироком райсуду оперуповноваженого засуджено до 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати владні посади на строк 2 роки та зі сплатою штрафу 8 500 грн, а на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання та встановлено іспитовий строк в 1 рік.

Помічника дільничного позбавлено права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади строком на 2 роки.

Апеляційним судом кримінальне провадження закрито у зв’язку з відсутністю в діях працівників міліції складу кримінального правопорушення, а в частині засудження оперуповноваженого за ч. 2 ст. 365 КК – справу закрито у зв’язку з набранням чинності законом, яким скасовано кримінальну відповідальність за це діяння.

Закриваючи кримінальне провадження суд виходив із того, що поведінка потерпілого містила ознаки протиправності, а опитати потерпілого на місці події було неможливим, тому відповідачами доставлено громадянина для відібрання пояснення до райвідділу, що не розцінювалось як завідомо незаконне затримання або привід згідно з чинним на той час Законом «Про міліцію» та КУпАП.

У частині обвинувачення у насильницькому перевищенні службових повноважень апеляційний суд вказав, що після набрання чинності Закону № 1261-VII, істотна шкода для цілей правозастосування, в тому числі ст. 365 КК, може полягати виключно в матеріальному вимірі і повинна становити не менш як 100 н.п.м. доходів громадян. Оскільки у справі не було встановлено матеріального еквіваленту шкоди, то вчиненні дії оперуповноваженим не містять складу злочину.

У касаційній скарзі прокурор вказав, що обвинувачені працівники не отримували жодних вказівок щодо затримання потерпілого, а на час прибуття на місце події не було підстав для висновку про вчинення потерпілим будь-яких неправомірних дій, який жодного опору не вчиняв, тощо, тому відповідачами було протиправно затримано потерпілого, і самі ці дії вже утворюють склад злочину.

Велика Палата Верховного 5 грудня 2018 р. постановою у справі № 301/2178/13-к скасувала рішення суду апеляційної, обґрунтувавши своє рішення тим, що шкода від перевищення влади та службових повноважень із застосовуванням насильства, не потребує грошової оцінки для визнання її «істотною».

Велика Палата зазначила, що за попередньою редакцією ч. 1 ст. 365 КК (яка діяла на момент вчинення діяння) шкода визнавалась істотною, якщо вона полягала у заподіянні матеріальних збитків, які в 100 і більше разів перевищують н.п.м. доходів громадян.

Використання сполучника «якщо» свідчить про те, що істотна шкода могла мати альтернативні форми і бути як матеріальною, так і нематеріальною, зокрема полягати в порушенні особистих немайнових прав людини і громадянина.

Суд згадав роз’яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. «Про судову практику у  справах про перевищення влади або службових повноважень», що істотною шкодою може визнаватися порушення охоронюваних Конституцією України чи іншими законами прав та свобод людини і  громадянина, підрив авторитету та престижу органів державної влади, порушення громадської безпеки та громадського порядку, тощо (п. 6).

Виходячи з цього, істотна шкода презюмувалася, попри відсутність прямої вказівки на її заподіяння у диспозиції ч. 2 ст. 365 КК, при перевищенні влади або службових повноважень, що супроводжувалося насильством або погрозою застосування насильства, тощо, адже скоєння працівником правоохоронного органу зазначених дій, неминуче призводить до порушення найцінніших благ для людини, гарантованих зокрема ст. 3 Конституції України.

Велика Палата ВС дійшла висновку, що об’єктивна сторона злочину за ч. 2 ст. 365 КК вичерпується самим фактом вчинення дій, які явно виходять за межі наданих працівнику правоохоронного органу прав чи повноважень, і містять принаймні одну з ознак:

  • насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів,
  • застосуванням болісних і таких, що ображають особисту гідність потерпілого, дій, за відсутності ознак катування.

Тому заподіяння наслідків у вигляді істотної шкоди в розумінні п. 3 примітки ст. 364 КК не є обов’язковою умовою для кваліфікації дій особи за ч. 2 ст. 365 КК.

Оскільки ухвала апеляційного суду в такому разі не може вважатися законною й  обґрунтованою та на підставах, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення та направила справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Рішення в ЄДР СР: http://reyestr.court.gov.ua/Review/78426368

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.