Connect with us

Судова практика

Порушення органом влади права на безоплатне отримання майна місцевою газетою оскаржується в порядку господарського судочинства

30 січня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 559/1556/16-а за позовом комунального ЗМІ до міськради про визнання протиправним і скасування рішення.

У липні 2016 р. КП «РГ «Замок» звернулося до суду з позовом до Міськради про визнання протиправним і скасування рішення відповідача № 663 «Про скасування рішення міської ради від 1 березня 2016 року № 339 «Про реформування газети «Замок» та Комунального підприємства «Редакція газети «Замок» Дубенської міської ради». На обґрунтування позову вказало, що скасоване рішення № 339 відповідає вимогам Закону України від 24 грудня 2015 р. № 917-VIII «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів інформації» та, на думку позивача, є законним і обґрунтованим, тому не може бути в подальшому скасоване органом місцевого самоврядування, а Рішення № 663 прийняте з порушенням ст.ст. 25, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР, оскільки Міськрада не мала повноважень на скасування власного рішення.

Міськрайонний суд своєю постановою, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив. Судові рішення мотивовано тим, що з прийняттям рішення № 339 виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів членів трудового колективу редакції й власне самого КП «РГ «Замок», які звернулися до Державного комітету телебачення і радіомовлення з клопотанням про включення КП «РГ «Замок» до переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, що підлягають реформуванню на першому етапі, а Держкомтелерадіо їх проінформував про включення редакції та газети до такого переліку. Отже рішення почало виконуватися, на його підставі виникли правовідносини щодо реформування редакції й газети, тому його подальше скасування є протиправним.

Суди виходили з того, що цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Міськрада подала касаційну скаргу, в якій зазначила, що цей спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки рішення № 339 було прийняте з метою реформування комунального підприємства у новий суб`єкт господарювання, створений трудовим колективом, відтак правовідносини, що склалися між позивачем і Міськрадою щодо реформування КП «РГ «Замок», мають приватноправовий характер та не направлені на здійснення владних управлінських функцій відповідачем, оскільки Міськрада у цих правовідносинах виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як засновник юридичної особи.

Крім того, скаржник наполягав, що спір про визнання нечинним Рішення № 663 підлягав розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки, серед іншого, у справі йдеться про безоплатне отримання новоствореним суб`єктом господарювання у процесі реформування права власності на майно та права користування приміщеннями та земельними ділянками.

Велика Палата Верховного Суду з’ясувала, що, як встановили суди попередніх інстанцій, КП «РГ «Замок» звернулося до суду з позовом про визнання протиправним і скасування Рішення № 663 про скасування Міськрадою власного Рішення № 339 про реформування комунального друкованого засобу масової інформації шляхом виходу Міськради зі складу засновників з перетворенням редакції та комунального підприємства членами її трудового колективу у суб’єкт господарювання із збереженням назви, цільового призначення, мови видання та тематичної спрямованості цього друкованого засобу масової інформації.

При цьому, спір виник між КП «РГ «Замок» та Міськрадою як засновником цього комунального підприємства, зокрема, у зв’язку з порушенням права КП «РГ «Замок» на безоплатне отримання у власність у процесі реформування майна, приміщень і земельних ділянок.

Ураховуючи те, що спір у цій справі виник між комунальним підприємством та його засновником і пов’язаний, серед іншого, із захистом речових прав позивача на рухоме та нерухоме майно, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Кримінальний процесуальний закон не вимагає доведення факту алкогольного сп’яніння якимсь певним видом доказів

11 лютого 2020 р. Верховний Суд у справі № 643/20474/15-к залишив без задоволення касаційну скаргу засудженого, обґрунтовану тим, що факт перебування його у стані алкогольного сп’яніння повинен підтверджуватися виключно на підставі висновків відповідного експерта або іншими документами, які містяться у матеріалах кримінального провадження.

Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Особу визнано винуватим у тому, що він за обставин встановлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, будучи в стані алкогольного сп`яніння, відчинивши двері квартири за місцем свого мешкання, вийшов на сходовий майданчик, діючи умисно, тримаючи в правій руці заздалегідь заготовлений ніж, ударив цим ножем у живіт іншу особу, від чого вона впала на підлогу, а засуджений, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, тричі вдарив її кухонним ножем у тулуб, у результаті таких дій потерпілому було заподіяно тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.

Призначаючи покарання, місцевий суд урахував як обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння (п. 13 ч. 1 ст. 67 КК). Обґрунтовуючи свій висновок, місцевий суд послався на показання потерпілої, яка, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань, чітко зазначила, що коли засуджений відкрив двері квартири, то він був з явними ознаками алкогольного сп`яніння.

У касаційній скарзі засуджений вказував на безпідставність посилання судів на обставину, що обтяжує його покарання, – вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння, оскільки, на його думку, ця обставина не підтверджується матеріалами кримінального провадження.

Колегія суддів Верховного Суду залишаючи рішення без змін, посилаючись на ст. 84, п. 4 ч. 1 ст. 91, ст. 92, п. 5 ч. 1 ст. 368 КПК зазначила, що  норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп’яніння якимось певним видом доказів. Зазначені обставини підлягають доказуванню і оцінці, виходячи з положень ст.ст. 84, 92, 94 КПК.

Тому доводи засудженого про те, що факт перебування його у стані алкогольного сп’яніння повинен підтверджуватися виключно на підставі висновків відповідного експерта або іншими документами, які матеріали кримінального провадження не містять, не ґрунтуються на положеннях процесуального закону.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Страхувальник має відшкодувати шкоду лише в частині, яку не покриває страховка

Обов’язок з відшкодування шкоди, завданої особою, відповідальність якої застраховано за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, виникає лише у тому випадку, коли у страховика відсутні підстави для здійснення страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. 

11 лютого 2020 р. Верховний Суд у справі № 489/2170/17 задовольнив касаційну скаргу засудженого на рішення судів, якими було неправильно вирішено цивільний позов потерпілого.

Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом  , особу засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

Стягнуто з засудженого на користь потерпілого 154 175 грн і 10 000 грн у рахунок відшкодування шкоди життю і здоров`ю та моральної шкоди відповідно.

Стягнуто з ПрАТ «Європейський страховий союз» на користь потерпілого страхове відшкодування шкоди життю і здоров`ю в розмірі 98 000 грн.

У касаційній скарзі засуджений посилався на неправильне вирішення місцевим судом цивільного позову потерпілого, на користь якого було стягнуто 154 175 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди із засудженого, а з ПрАТ – 98 000 грн, тоді як страхова сума виплати в полісі обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за заподіяну життю і здоров’ю шкоду становить 200 000 грн, що обумовлює стягнення з нього як винуватця ДТП меншої суми відшкодування.

Колегія суддів Верховного Суду з’ясувала, що внаслідок вчинення особою злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, потерпілому було заподіяно матеріальної шкоди. З метою відшкодування цієї шкоди потерпілий звернувся до засудженого та ПрАТ із цивільним позовом у межах кримінального провадження.

Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, на момент вчинення злочину відповідальність засудженого було застраховано на підставі договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між ним як власником транспортного засобу та ПрАТ.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 р. у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов’язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик заподіювача шкоди.

Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов’язаним суб’єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість заподіювача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 р. № 1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов’язання припиняється його належним виконанням страховиком заподіювача шкоди замість останнього.

Згідно зі ст. 1194 ЦК, а також з урахуванням ст. 22 Закону України № 1961-IV, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застраховано за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або Законом України № 1961-IV у страховика не виник обов’язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37) чи якщо розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежено різницею між фактичним розміром завданої шкоди та сумою страхового відшкодування.

Покладання обов’язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Указане апеляційний суд залишив без уваги, не виправив цих помилок місцевого суду та необґрунтовано погодився з визначеним районним судом порядком відшкодування потерпілому заподіяної злочином матеріальної шкоди.

Отже, Верховний Суд скасував його рішення в частині вирішення цивільного позову потерпілого і призначив новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Законом не передбачено такої процесуальної дія, як бесіда зі свідком

Дії органів досудового розслідування, зафіксовані на носіях інформації та надані суду як матеріали проведення НСРД, щодо проведення зі свідками злочину бесід, спрямованих на надання останніми необхідних показів, відповідно до ст. 246 КПК не належать до НСРД та свідчать про тиск на свідків з боку вказаних вище органів.

3 лютого 2020 р. Верховний Суд у справі № 461/3138/17 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, який заперечував, що чинив тиск на свідків, спілкуючись із ними у позапроцесуальний спосіб.

За версією слідства обвинувачений у зв’язку із затвердженням нового штатного розпису митниці, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, наділеною організаційно-розпорядчими обов’язками, з метою незаконного збагачення та з корисливих мотивів висунув незаконну вимогу начальнику управління протидії митним правопорушенням згаданої митниці отримати від працівників цього управління грошові кошти за нестворення штучних перешкод при залишенні їх на займаних посадах у зв’язку з ротацією, із вказівкою вирішити це питання через державного інспектора відділу аналітичної роботи управління.

Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, його було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК та виправдано у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі прокурор указував на те, що суд першої інстанції не надав оцінки частині зібраних доказів та не взяв до уваги доказів, які могли суттєво вплинути на висновки суду, не відобразив у вироку в повному обсязі обставин події, відмовив у задоволенні клопотань про одночасний допит свідків з метою усунення суперечностей між показаннями, та не вказав, чому частину доказів узяв до уваги, а інші проігнорував, не надав оцінки протоколу додаткового огляду матеріалів НСРД, протоколу обшуку. Вказував, що суд не зазначив, за яких обставин та у який спосіб прокурор чинив тиск на свідків, спілкуючись з ними у позапроцесуальний спосіб.

Колегія суддів Верховного Суду визнала, що судами вірно зазначено, що прокурор викликав до свого службового кабінету свідків, в тому числі із їх захисниками, і проводив з ними бесіди під час яких неоднозначно давав їм зрозуміти, що треба підтримувати або давати узгоджені показання, які встановлюють факти злочинної діяльності, переконливо свідчить про те, що показання свідків у судовому засіданні щодо тиску на них з боку органу досудового розслідування є обґрунтованими.

Така процесуальна дія, як бесіда зі свідком, не передбачена чинним КПК.

Більше того, відповідно до ч. 2 ст. 246 КПК, НСРД проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Разом з тим, з наданих суду носіїв інформації, на яких зафіксовані наведені НСРД видно, що прокурор обговорює зі свідками їх поведінку під час дачі показань та слідчих дій, тобто фактично обговорює їх дії, які негласними не є, що прямо суперечить наведеним вище положенням ст. 246 КПК.

Згідно з рішенням ВС, суд дійшов правильного висновку про виправдання особи, не взявши до уваги докази, отримані через тиск на свідків.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.