Судова практика
Порушення таємниці нарадчої кімнати як підстава для скасування вироку
Олександр Кудрявцев,
адвокат Адвокатського
об’єднання
«Клочков та партнери»
Верховний Суд скасував усі попередні рішення через те, що суддя, яка входила до складу колегії суддів під час перебування в нарадчій кімнаті, прийняла рішення в інших судових справах.
Таємниця нарадчої кімнати закріплена в усіх без винятку процесуальних кодексах України. Її суть полягає в тому, що вислухавши всі доводи сторін, показання свідків, дослідивши всі наявні в справі докази, суд видаляється для прийняття рішення у справі. Законом врегульовано, що рішення приймається суддею в нарадчій кімнаті.
Зрозуміло, що як такої нарадчої кімнати у фізичному розумінні не існує. Нарадча кімната – це більше процедура, за якої суддя осмислює, приймає та пише (виготовляє) рішення. Закон суворо забороняє залишати нарадчу кімнату, тобто переривати процедуру прийняття рішення. Відповідно до ст. 366 КПК України після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання. За ст. 367 КПК України під час ухвалення вироку ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд.
Схожі норми містяться і в інших кодексах, зокрема, цивільному процесуальному, господарському процесуальному тощо. Й вони є дуже важливими, адже за задумом законодавця суддя, перебуваючи в нарадчій кімнаті, має сконцентруватися виключно на тій справі, яку він щойно розглянув. І саме це є базовим принципом будь-якого судового процесу й запорукою прийняття справедливого рішення.
Проте останнім часом в Україні почастішали випадки, коли судді, перебуваючи в нарадчій кімнаті в одній справі, примудряються приймати рішення в іншій, або провести судове засідання в цей проміжок часу. На мою думку, перш за все, це викликано судовою реформою та економіко-політичною ситуацією в країні. Адже саме завдяки цим двом факторам кількість суддів в Україні катастрофічно зменшилася, а кількість справ, навпаки — суттєво збільшилася. Як наслідок, у десятки разів виросло навантаження на окремо взятого суддю. Тому деякі судді вдаються до хитрощів і з метою економії часу порушують таємницю нарадчої кімнати в одній справі, щоб розглянути іншу. Така тенденція простежується, в першу чергу, тоді, коли справа розглядається не одним суддею, а колегією, скажімо, у складі трьох суддів. Досить часто в таких справах головуючий суддя пише рішення й, відповідно, перебуває в нарадчій кімнаті, а в цей час інші два судді розглядають свої справи. Хоча за законом перебувати в нарадчій кімнаті має вся трійка суддів.
Це — істотне процесуальне порушення, наслідком якого може бути скасування рішення вищестоящим судом з направленням справи на новий розгляд. Тобто слухання справи розпочинається з початку, але вже іншим складом суду. Так сталося нещодавно зі справою № 127/8831/14-к, де Верховний Суд скасував усі попередні рішення через те, що суддя, яка входила до складу колегії суддів під час перебування в нарадчій кімнаті, прийняла рішення в інших судових справах. А в сучасних реаліях для сторін процесу це — просто катастрофа, бо справи розглядаються роками й необхідно буде проходити весь цей марафон наново. Й далеко не у всякого вистачить на це сил і нервів.
При цьому якогось більш-менш серйозного покарання суддя, який порушив таємницю нарадчої кімнати, скоріш за все, не отримає. Принаймні мені не відомі випадки, коли хтось із суддів був покараний за це хоча б дисциплінарно. Натомість у нашого північного сусіда в минулому році 22 судді позбулися свого статусу через винесення рішень не в нарадчій кімнаті. В той же час в європейських країнах судді, які готують свої рішення, є більш вільними в цьому плані. Зокрема, під час прийняття рішення вони можуть розмовляти про справу і з клерками, і з ученими-правознавцями, і з іншими особами — під заборону потрапляють лише представники сторін процесу.
Отже, порушувати чи ні таємницю нарадчої кімнати, на моє переконання, — залежить виключно від професіоналізму конкретного судді. Певна річ, хотілося б, щоб таких випадків ставало якомога менше, а в ідеалі — не було взагалі.
Джерело: Юридичний вісник України
