Судова практика
Позасудове примусове виселення особи є незаконним і дає право вимагати як вселення, так і відшкодування їй матеріальної та/або моральної шкоди
7 вересня 2026 р. Верховний Суд у складі ОП КЦС у справі № 308/16652/23 задовольнив касаційну скаргу позивачки, яка проживала в квартирі як член сім’ї попередньої власниці, скасувавши рішення апеляційного суду, яким їй відмовлено у вселенні до квартири та стягненні компенсації моральної шкоди.
Позивачка зазначала, що після позасудового звернення стягнення на квартиру новий власник замінив замки, позбавивши її — члена сім’ї попередньої власниці, доступу до житла. Вона вважала, що її фактично виселили без згоди, судового рішення та надання іншого житлового приміщення.
Читайте також: Перехід права власності на житло до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім’ї попереднього власника
Суд першої інстанції частково задовольнив позов, вселив позивачку та стягнув компенсацію моральної шкоди, оскільки спірна квартира є її житлом у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виселення допускається добровільно або в судовому порядку з наданням іншого постійного жилого приміщення (ч. 2 ст. 109 ЖК).
Натомість апеляційний суд відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що припинення права власності на житло попередньої власниці припинило й похідне право членів її сім’ї користуватися ним.
У касаційній скарзі позивачка зазначала, що апеляційний суд неправильно застосував ст. 38, ч.ч. 1, 2 ст. 40 Закону № 898-IV, ст. 9, ч.ч. 2, 3 ст. 109 ЖК. Виселення членів сім’ї колишнього власника не може здійснюватися без рішення суду про виселення, навіть за умови порушення ст.ст. 319, 383 ЦК.
Верховний Суд не погодився з апеляційним судом.
На підставі принципів, передбачених ст. 47 Конституції України та ст. 8 ЄКПЛ, Верховний Суд констатував, що сама по собі зміна власника нерухомого майна не припиняє автоматично законного права користування ним. Навіть після припинення такого права виселення особи має бути оцінене на предмет пропорційності відповідно до ст. 8 Конвенції.
Суд зазначив, що позивачка була правомірно вселена до квартири, а новий власник знав про її право користування житлом та реєстрацію при набутті права на квартиру. Замінивши замки, він позбавив її доступу до квартири, що є фактичним виселенням. Водночас позивачка не давала згоди на добровільне звільнення житла, судового рішення про її виселення не було, іншого постійного житлового приміщення їй не надали.
Верховний Суд сформулював висновок, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку, при цьому про його добровільність може свідчити самостійне звільнення особою житла. Позасудове виселення не допускається. Особа, яку виселили незаконно, має право вимагати вселення до житла, відшкодування збитків та/або компенсації моральної шкоди.
У зв’язку із цим Верховний Суд відступив від висновку, викладеного в постанові ВС від 14 травня 2025 р. у справі № 159/3927/23, згідно з яким у разі порушення вимог щодо надання іншого житла особа могла вимагати зобов’язати надати їй відповідне житлове приміщення та відшкодувати шкоду, задовольнив касаційну скаргу, постанову апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив у силі.
Підготувала Тетяна Романенко
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 23 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
