Судова практика
У спорах про відшкодування шкоди внаслідок неналежного надання медичної допомоги діє презумпція вини відповідача
Відшкодування шкоди, завданої неналежним наданням медичної допомоги: позивач може застосувати спрощений стандарт доказування – не доводити вину відповідача та обмежитися обґрунтуванням, яке дозволить припустити порушення з боку медперсоналу на основі наслідків, що настали
23 вересня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС у справі № 438/1145/24 залишив без задоволення касаційну скаргу лікаря (третьої особи) на судові рішення, якими частково відшкодовано майнову та моральну шкоду за смерть пацієнтки та інвалідність новонародженої дитини.
Чоловік і сини померлої просили стягнути з лікарні майнову та моральну шкоду, посилаючись на те, що через неналежне виконання лікарями обов’язків під час кесаревого розтину пацієнтка померла, а новонароджена дитина отримала тяжке ураження ЦНС (інвалідність). Кримінальне провадження щодо лікарів було закрито за закінченням строків давності (п. 3 ч. 1 ст. 49 КК).
Суди частково задовольнили позов, повністю відшкодувавши майнову шкоду за витрати на поховання, лікування й втрату годувальника, а моральну шкоду — частково, з урахуванням критеріїв розумності та справедливості. Суди врахували презумпцію вини заподіювача шкоди, де пацієнту достатньо заявити про порушення. Відповідач і треті особи не змогли довести свою невинуватість. Закриття кримінального провадження за закінченням строків давності є нереабілітуючою підставою.
Касаційна скаргу лікарня обґрунтовувала тим, що суди неправильно визначили статус заявника як лікаря, адже закриття кримінального провадження за строками давності не є визнанням вини. Також суди врахували недопустимий доказ — висновок експерта, який базується на скасованих наказах МОЗ.
Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій та підтвердив підхід, що у деліктних зобов’язаннях діє презумпція вини відповідача (ст. 1166 ЦК). Доводити відсутність вини зобов’язаний саме медзаклад або лікар.
Закриття справи за строками давності — це нереабілітуюча підстава, яка не спростовує події чи складу правопорушення і не звільняє від відшкодування шкоди. Відсутність обвинувального вироку не перешкоджає цивільному суду самостійно встановити протиправну поведінку, шкоду, причинний зв’язок та покласти відповідальність на винного.
Верховний Суд звернув увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг. Пацієнт не повинен мати професійних знань чи розуміти процеси лікування для участі в процесі. Тому пацієнт має лише описати порушення та його наслідки. У справах про завдання шкоди здоров’ю, з урахуванням принципу розумності, тягар доказування покладається на відповідача.
Суд наголосив, що у таких справах суди оцінюють обставини за критерієм того, чи є висновок про існування факту більш вірогідним, ніж протилежний (стандарти балансу ймовірностей та переваги більш вагомих доказів).
Відхиляючи аргумент касаційної скарги щодо недопустимості доказу, Суд зауважив, що посилання у висновку експертів на скасовані нормативні акти не спростовує його, оскільки дії медперсоналу оцінювалися за загальноприйнятими стандартами, а сам висновок експертизи було повністю підтверджено під час судового допиту.
Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про цивільно-правову відповідальність на підставі встановлених обставин і доказів сторін, а не через надання процесуальних переваг, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін.
Підготувала Тетяна Романенко
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 23 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
