Судова практика
У спорах про відшкодування шкоди здоров’ю, завданої під час роботи на іноземного роботодавця, суд України насамперед має встановити міжнародну підсудність
Спори про відшкодування шкоди здоров’ю, завданої під час виконання роботи за трудовим договором з іноземним роботодавцем: суд України спочатку встановлює міжнародну підсудність (за Законом № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» чи міжнародним договором), а за відсутності вибору права сторонами — застосовує закон держави місця виконання роботи
16 вересня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС у справі № 521/21513/23 частково задовольнив касаційну скаргу моряка, якому в результаті нещасного випадку під час виконання роботи на судні відповідача заподіяно шкоду здоров’ю – травмовано, а в подальшому ампутовано кисть правої руки.
Позивач зазначав, що через незабезпечення відповідачем безпечних умов праці на судні, на якому він працював за трудовим договором, він зазнав фізичної шкоди та втратив можливість працювати моряком. Позивач вважав, що діями й бездіяльністю судновласника йому заподіяно майнову та моральну шкоду.
Суд першої інстанції відмовив у позові, оскільки його подав громадянин України, а трудовий договір було укладено з громадянином Молдови. Через це суд визнав позивача неналежним суб’єктом правовідносин.
Читайте також: Під час розгляду спорів з іноземним елементом суди мають першочергово з’ясовувати наявність чи відсутність згоди сторін про вибір права
Апеляційний суд змінив мотиви відмови, зазначивщо, що позов пред’явлено до неналежного відповідача — до судновласника, а не до роботодавця, з яким укладено трудовий договір. Також сторони не надали доказів того, чи був позивач застрахований і чи отримував він страхові виплати.
Касаційну скаргу позивач мотивовував тим, що експлуатація морського судна є джерелом підвищеної небезпеки, тому судновласник зобов’язаний відшкодувати шкоду незалежно від вини (ст. 1187 ЦК), отже, позов пред’явлено до належного відповідача. Тоді як апеляційний суд зробив хибні висновки про наявність страхового поліса на підставі недопустимих доказів — лише письмових пояснень відповідача.
Верховний Суд не погодився із судами попередніх інстанцій та вказав, що судам насамперед належало з’ясувати: 1) чи поширюється юрисдикція судів України на цю справу, зокрема через наявність у відповідача в Україні майна, представництва чи органу управління (ст.ст. 76, 77 Закону № 2709-IV «Про міжнародне приватне право», Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах, ратифікований Законом № 452/95-ВР від 22 листопада 1995 р.); 2) право якої держави застосовується до спірних правовідносин (закон прапора — судна Латвії, або право, обране сторонами за принципом автономії волі, або право місця завдання шкоди (ст. 49 Закону № 2709-IV)).
Суд підкреслив, що встановлення змісту іноземного права є обов’язком суду ex officio (ст. 8 Закону № 2709-IV).
Натомість суди попередніх інстанцій зосередилися на помилковій кваліфікації статусу сторін та суті позову, не розмежували договірні зобов’язання (надання меддопомоги за контрактом) та деліктні зобов’язання (відшкодування шкоди здоров’ю через втрату працездатності внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки — експлуатації судна), на які посилався позивач у позовній заяві.
Суди також не дослідили акт про нещасний випадок і трудовий договір та не з’ясували, чи виконував позивач роботу безпосередньо в підрозділі відповідача, що могло свідчити про наявність правовідносин саме із судновласником.
У підсумку Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, судові рішення скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підготувала Тетяна Романенко
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 23 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
