Правомірність дій ТЦК підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства

7 березня 2024 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 520/26066/23 вирішив питання щодо можливості судового оскарження правомірності дій ТЦК.

Особа звернулася до суду з позовом до ТЦК, у якому просила:

– визнати протиправними дії відповідача, які полягають у його направленні на медичний огляд військово-лікарською комісією та врученні повістки на відправку;

– зобов’язати відповідача утриматися від вчинення дій, спрямованих на його призов на військову службу під час мобілізації.

Окружний адміністративний суд ухвалою, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, у відкритті провадження відмовив на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України з тих мотивів, що даний спір не підлягає розгляду як у порядку адміністративного судочинства, так і у судовому порядку взагалі. При цьому суди врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 8 вересня 2022 р. у справі № 300/1263/22.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що окружний адміністративний суд повністю проігнорував факт наявності у нього відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв’язку з його бронюванням строком на 6 місяців.

Верховний Суд вказав, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб’єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Читайте також: Повістка, складена на виконання законодавства з питань військового обов’язку та вручена особі, не є рішенням чи дією суб’єкта владних повноважень

Матеріалами справи підтверджується, що спір у цій справі виник у зв’язку із діями відповідача, які полягали затриманні, доставленні до приміщення та примусовому направленні позивача на медичний огляд ВЛК, примушуванні до вказаного огляду з позбавленням можливості без такого огляду покинути приміщення відповідача, не зважаючи на пред’явлення позивачем довідки та витягу з наказу Мінекономіки про його бронювання та перебування у місті Львів у зв’язку із службовим відрядженням. Крім того позивач оскаржує дії відповідача, що полягали у подальшому (після проходження примусового медичного огляду) врученні йому повістки на відправку (по суті, мобілізаційне розпорядження про призов на військову службу) як заброньованому військовозобов’язаному у період дії його відстрочки.

Позивач зауважував, що цим позовом не оскаржуються вказана повістка як акт індивідуальної дії, на що послалися суди попередніх інстанцій, а питання стосується публічно-правових управлінських відносин щодо дій відповідача, які передували її врученню та саме таке вручення.

Читайте також: Новели в законодавстві про адміністративну та кримінальну відповідальність за військові правопорушення: хотіли як краще…

Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 р. № 3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається, зокрема військовозобов’язаним, яких заброньовано на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій вказаним обставинам оцінка надана не була та не встановлено зміст позовних вимог.

При цьому суд першої інстанції в резолютивній частині ухвали про відмову у відкритті провадження роз’яснив, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, не обґрунтувавши при цьому свою позицію в мотивувальній частині ухвали. Суд апеляційної інстанції також на вказане уваги не звернув, залишивши без змін рішення суду першої інстанції.

Читайте також: Апеляційний розгляд кримінального провадження без участі захисника, який просив відкласти засідання через необхідність з’явитися до ТЦК, є істотним порушенням вимог закону

Щодо посилання судів попередніх інстанції на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 8 вересня 2022 р. у справі № 300/1263/22, то правовідносини у вказаних справах не є подібними. Так, у справі № 300/1263/22 предметом оскарження був наказ про зобов’язання прибути в районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки шляхом вручення повістки. При цьому дії відповідача під час такого вручення позивачем не оскаржувалися. Також був відсутній факт затримання позивача, доставлення до приміщення територіального центру комплектування та соціальної підтримки та примусового направлення на медичний огляд ВЛК, а також факт наявності при цьому у позивача відстрочки у зв’язку з його бронюванням. Разом з тим, Верховний Суд у вказаній справі резюмував, що зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться фактично лише до оскарження повістки.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд визнав, що висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що цю справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства є передчасними, ухвалу окружного адміністративного суду та постанову апеляційного адміністративного суду скасував, а справу направив до окружного адміністративного суду для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття позовного провадження.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.

Поділитися

Твітнути