Судова практика
Протокол пред’явлення особи для впізнання є недопустимим доказом, якщо до початку впізнання свідок знав, на якому місці стоятиме особа, яка впізнається
3 серпня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 761/6970/14-к залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, який доводив, що слідчі дії були проведені з дотриманням вимог ст. 228 КПК.
Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу за ч. 1 ст. 121 КК визнано невинуватою та виправдано на підставі недоведеності, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим (п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК.
У касаційній скарзі прокурор посилався на те, що на порушення вимог ст. 94 КПК суд не дав належну оцінку даним протоколів пред’явлення особи для впізнання від 9 листопада 2013 р. (за фотознімками) за участю потерпілого та від 21 жовтня 2013 р. за участю свідка. На його думку, ці слідчі дії були проведені з дотриманням вимог ст. 228 КПК.
Читайте також: Очевидна недопустимість доказів у кримінальному провадженні
Верховний Суд вказав, що ст. 228 КПК установлено вимоги до проведення такої слідчої дії, як пред`явлення особи для впізнання, недотримання яких має наслідком визнання відповідного протоколу недопустимим доказом.
Як видно з дослідженого судом першої інстанції протоколу від 9 листопада 2013 р., потерпілий серед чотирьох фотознімків впізнав на фото № 3 зліва направо хлопця, як хлопця № 1, який завдав йому ножові поранення. Проте з даного протоколу незрозуміло, кого ж саме впізнав потерпілий: хлопця на фото № 1 чи № 3. Також із чотирьох фотознімків, наданих для впізнання, три відрізняються від фотознімку обвинуваченого за розміром зображення, фото останнього є значно більшим.
Читайте також: Недопустимим доказом є протокол пред’явлення особи для впізнання, який не містить опису всіх осіб, які пред’являлися
Крім того, як правильно звернув увагу місцевий суд, сам протокол слідчої дії не містить опису зовнішнього вигляду, прикмет або сукупності ознак, за якими потерпілий може впізнати особу, що завдала йому поранення, а також обставин, за яких потерпілий бачив цю особу. Що стосується опису ознак, за якими потерпілий впізнав обвинуваченого, то вони мають лише загальний характер. Також суд правильно звернув увагу і на те, що закон допускає впізнання за фотознімками або матеріалами відеозапису в разі необхідності, тобто за реальної неможливості забезпечення присутності особи, яка підлягає впізнанню. Втім, причин, з яких дану слідчу дію було проведено за відсутності обвинуваченого, не зазначено.
Частиною 2 ст. 228 КПК передбачено, що особа, яка підлягає впізнанню, пред’являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред`явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред`являються.
Читайте також: Подання доказів – не те саме, що одержання їх шляхом проведення слідчих дій
З дослідженого судом першої інстанції протоколу пред’явлення особи для впізнання від 21 жовтня 2013 р. видно, що перед впізнанням у свідка було з`ясовано, чи може він впізнати особу, та поставлено йому питання про зовнішній вигляд та прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких він її бачив. Проте на запитання слідчого свідок відповів, що особа, яка стоїть першою від входу в кабінет, має куртку такого ж кольору, яку мав хлопець, який заподіяв потерпілому тілесні ушкодження, вказаний хлопець за загальними рисами схожий на нападника. Лише після цього слідчий запропонував обвинуваченому зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред`являються. Він вибрав місце першим від входу в кабінет і його в подальшому свідок впізнав як особу, схожу на нападника за одягом, зростом, тілобудовою та загальними рисами обличчя.
Таким чином, ще до початку самого впізнання свідок вже знав, на якому місці буде стояти особа, яку він впізнаватиме.
При цьому під час проведення впізнання технічні засоби фіксації не застосовувалися, фотознімки, які відображають перебіг процедури впізнання, до протоколу не додані, що у даному випадку позбавило можливості суд перевірити дотримання органами досудового розслідування вимог ч. 2 ст. 228 КПК під час цієї слідчої дії.
Отже, Верховний Суд погодився з висновками суду першої про те, що згадані докази не можуть бути визнані допустимими.
Підготував Леонід Лазебний
