Судова практика
Процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД, не є самостійними доказами
8 липня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 718/1433/17 залишив без задоволення касаційну скаргу засудженого та вказав, що якщо в матеріалах досудового розслідування, які були відкриті стороні захисту, є протокол про результати НСРД, але відсутні процесуальні документи, що стали підставою для проведення цих дій, то за потреби ознайомлення з цими документами сторона захисту повинна заявити слідчому, прокурору чи суду клопотання про необхідність відкриття і долучення вказаних процесуальних документів до матеріалів кримінального провадження.
Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 369 КК.
У касаційній скарзі засуджений серед іншого вказував, що стороні захисту після закінчення досудового розслідування не було відкрито всіх матеріалів, а саме – ухвал апеляційного суду щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які було відкрито в суді першої інстанції, чим порушено ст. 290 КПК. Крім того, апеляційний суд проігнорував положення ст. 404 КПК щодо повторного дослідження доказів.
Щодо доводів про порушення вимог ч. 12 ст. 290 КПК, то ВС зазначив, що враховуючи положення ст. 290 КПК, процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні, не є документами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК, оскільки не містять зафіксованих та зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб.
Ці документи (у тому числі й відповідні постанови прокурора та ухвали слідчих суддів) повинні бути досліджені судом під час розгляду справи у суді першої інстанції з метою оцінки допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД.
Беручи до уваги те, що КПК чітко встановлює процесуальні підстави проведення НСРД, а в протоколі про результати їх проведення завжди вказується, на підставі якого рішення такі дії проводилися, не можна говорити про те, що для сторони захисту в цілому буде неочікуваним побачити відповідний процесуальний документ, якщо його буде відкрито не на стадії закінчення досудового розслідування, а дещо пізніше.
Отже, відповідаючи на вищезазначені доводи засудженого, колегія суддів констатувала, що у кримінальному провадженні щодо нього за визначеним місцевим судом порядком письмові докази досліджувалися після допиту свідків. На виконання вимог ст. 22 КПК сторони самостійно визначали послідовність подання відповідних доказів для дослідження суду. Сторона захисту як під час закінчення досудового розслідування, так і протягом судового розгляду не наполягала і не вимагала у сторони обвинувачення відкрити їй вищезазначені клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих дій, доручення на проведення НСРД у порядку ст. 36 КПК, постанови про проведення контролю за вчиненням злочину та ухвали слідчих суддів, хоча не могла не знати, що лише вказані документи (відомості про які – номер, дата складення (ухвалення) – зазначені у протоколах НСРД) надавали підстави для проведення відповідних дій. Ці документи були відкриті стороні захисту під час судового розгляду (після їх розсекречення), де вказані документи й були досліджені.
При цьому сторона захисту не заперечувала проти їх дослідження судом та приєднання до матеріалів провадження, однак наголошувала на необхідності визнання недопустимими доказів, отриманих на підставі вказаних матеріалів через невиконання обвинуваченням вимог ч. 12 ст. 290 КПК під час закінчення досудового розслідування.
Підготував Леонід Лазебний
Рішення в ЄДРСР – http://reyestr.court.gov.ua/Review/90306338
