Судова практика
Проживання особи в іншій країні та заборона в`їзду в Україну не складають непереборних перешкод для її звернення до суду із клопотанням
19 травня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 681/1130/20-ц залишив без задоволення касаційну скаргу ТОВ у зв’язку з відсутністю поважних підстав для поновлення процесуального строку.
ТОВ звернулося до суду з клопотанням про поновлення процесуального строку та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Ухвалою районного суду, залишеною без змін апеляційним судом, відмовлено у задоволенні клопотання, оскільки обґрунтованих підстав та належних доказів для визнання поважними причини пропуску строку для звернення до суду з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду заявник не надав.
Читайте також: Невиконання судом вимоги про встановлення змісту норми іноземного права є підставою для скасування прийнятого рішення
У касаційній скарзі ТОВ зазначало, що генеральний директор заявника не міг особисто приїхати на територію України, оскільки такий в`їзд йому було заборонено рішенням прикордонної служби України, на підставі ст. 8 Закону України «Про прикордонний контроль», а знайти представника на території України, який представляв би інтереси заявника, не було можливості.
Верховний Суд вказав, що Законом України від 10 листопада 1994 р. № 240/94-ВР ратифіковано Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р., яка передбачає зобов’язання визнавати і виконувати Україною рішення, винесені на територіях держав – учасниць Конвенції, зокрема Російської Федерації.
Читайте також: Відсутність міжнародного договору не є перешкодою для визнання і надання дозволу на виконання іноземного судового рішення
Рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред’явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки (ст. 463 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 464 ЦПК України питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.
Суд установив, що рішення Арбітражного суду м. Москви від 25 лютого 2016 р. набрало законної сили 25 березня 2016 р., до суду із клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України вказаного рішення іноземного суду стягувач звернувся лише 31 серпня 2020 р., тобто із пропуском встановленого трирічного строку пред’явлення рішення іноземного суду до виконання.
Читайте також: Якщо у судах різних країн порушено провадження в одній і тій самій справі, припиняє провадження суд, який порушив справу пізніше
Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку для пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що відсутні підстави для задоволення такого клопотання, оскільки заявником не надано доказів, що свідчать про поважність причини пропуску процесуального строку.
Факт проживання генерального директора ТОВ у Російській Федерації та заборона в’їзду на територію України на визначений строк самі по собі не свідчать про наявність об’єктивних, непереборних перешкод для звернення до суду із клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, оскільки його проживання на території іншої держави не позбавляло його можливості особисто подати вказане клопотання іншими засобами зв’язку або брати участь у справі через іншу особу, уповноважену діяти від його імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Підготував Леонід Лазебний
