Виписки за банківськими картковими рахунками можуть бути належними доказами заборгованості за кредитними договорами - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Виписки за банківськими картковими рахунками можуть бути належними доказами заборгованості за кредитними договорами

Дата публікації:

25 травня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц відмовив у задоволенні касаційної скарги позивача, з якого було стягнено суму кредиту та відсотків.

Банк звернулося до суду з позовом до особи, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором.

Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено з тих мотивів, що відповідач, отримавши обумовлену у кредитному договорі суму, належним чином не виконав взяті на себе кредитні зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підтверджується письмовими доказами та підлягає стягненню з позичальника на користь банку.

Читайте також: Критичний аналіз офіційних визначень доказів

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що надана позивачем виписка з поточного рахунку не є доказом надання кредитних коштів за умовами кредитного договору, а отже суди встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Верховний Суд вказав, що ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно керувався тим, що згідно з наявними у справі доказами станом на час розгляду справи в суді зобов’язання за кредитним договором відповідачем належним чином не виконані.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Читайте також: Докази мають бути достатніми чи вірогідними: в чому логіка законодавця?

Отже підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 р. № 254 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Такого ж змісту норма міститься у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 4 липня 2018 р. № 75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Читайте також: Гроші, позичені за договором без визначеного строку їх повернення, мають бути повернені протягом тридцяти днів з дня пред’явлення вимоги позикодавцем

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника, яким суди дали оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.

На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд установив, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в обумовленій сумі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача, тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог до позичальника про стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотків.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Положення статуту ТОВ, за якими рішення приймаються більш як 50% голосів у питанні збільшення статутного капіталу, не відповідають вимогам закону

Опубліковано

on

7 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/4446/20 визнав обґрунтованими доводи позивачки про те, що судами не було враховано висновків Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 34, п. 2, 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 р. у справі № 922/3010/18, від 10 червня 2020 р. у справі № 922/2200/19, від 24 листопада 2020 р. у справі № 905/173/20, від 30 липня 2019 р. у справі № 911/1394/18, від 18 червня 2020 р. у справі № 922/298/19, від 15 січня 2020 р. у справі № 910/3648/19, від 18 лютого 2021 р. у справі № 910/15809/19, від 27 квітня 2021 р. у справі № 910/3942/20.

Читайте також: Позов про визнання переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток не є належним способам захисту прав учасника товариства

Учасниця ТОВ звернулася до суду з позовом до ТОВ про визнання недійсними рішень загальних зборів відповідача, оскільки про дату та час проведення загальних зборів і порядок денний таких зборів вона повідомлена не була, а рішення були прийняті за відсутності необхідної кількості голосів.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено. Суди вирішили, що якщо за рішення з питань порядку денного загальних зборів проголосувало 68 % голосів учасників ТОВ, то такі рішення прийняті у повній відповідності до статуту ТОВ та чинного законодавства.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд дійшов висновку, що  підстави для визнання рішень загальних зборів недійсними у зв’язку з неналежним повідомленням відповідачем позивачки про проведення загальних зборів, відсутні, однак звернув увагу на те, що положеннями ч. 2 ст. 34 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі – Закон № 2275-VIII) зокрема передбачено, що рішення загальних зборів учасників про зміну розміру статутного капіталу товариства та про внесення змін до статуту товариства приймаються трьома чвертями голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Читайте також: Рішення загальних зборів товариства можуть бути визнані недійсними у разі порушення процедури повідомлення учасника про їх проведення

Пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2275-VIII необхідно тлумачити так, що протягом року з дня набрання чинності Законом товариства можуть здійснювати свою діяльність на підставі положень статуту в редакції, яка діє на момент набрання чинності цим Законом, за умови, що положення такого статуту відповідають чинному на той момент законодавству, зокрема, Закону України «Про господарські товариства». Якщо протягом «перехідного періоду» (одного року з дня набрання чинності Законом) товариство вносить якісь зміни до статуту, така редакція статуту товариства після внесення змін повинна відповідати Закону № 2275-VIII.

Якщо товариство не внесе відповідні зміни до статуту через рік після набрання чинності Законом № 2275-VIII, то у такому разі положення статуту, які не відповідають цьому Закону, не застосовуються, натомість учасники товариства повинні керуватися нормами Закону № 2275-VIII.

Читайте також: Підписання керівником ТОВ договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів може порушувати права та інтереси товариства, а не корпоративні права учасників

Оскільки Закон № 2275-VIII набрав чинності 17 червня 2018 р., то відповідні зміни до статуту ТОВ повинні були бути внесені до 17 червня 2019 р.

Положення статуту ТОВ (у редакції, затвердженій загальними зборами учасників 17 січня 2018 р.), які передбачають, що рішення приймаються більш як 50% загальної кількості голосів учасників товариства у питанні збільшення статутного капіталу товариства і внесення змін до статуту товариства не відповідають вимогам ч. 2 ст. 34 Закону № 2275-VIII, яка передбачає необхідність прийняття таких рішень трьома чвертями голосів усіх учасників товариства.

Отже, прийняття 26 листопада 2019 р. та 10 березня 2020 р. на зборах учасників рішень про збільшення статутного капіталу товариства і внесення змін до статуту товариства шляхом затвердження його в новій редакції могло бути здійснено не інакше як з дотриманням зазначеної норми – трьома чвертями голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Отже, Верховний Суд прийняв нове рішення у справі в цій частині – про задоволення позову.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника може оспорювати результати аукціону, проведеного в межах справи про банкрутство

Опубліковано

on

20 травня 2021 р. Верховний Суд у справі № 910/24368/14 задовольнив касаційну скаргу відповідача, уточнивши наведений у постанові КГС ВС від 2 жовтня 2019 р. у справі № 5006/5/39б/2012 перелік осіб, які можуть оспорювати результати аукціону з продажу майна банкрута, та включив до кола таких суб’єктів уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника.

Уповноважена особа учасників ТОВ звернулась до суду з позовною заявою про визнання недійсними результатів аукціону у справі про банкрутство ТОВ, стверджуючи, що оспорюваний аукціон організовано і проведено з істотними порушеннями вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Читайте також: Визначення ознак дій з доведення до банкрутства має здійснюватися за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що права позивача оспорюваним аукціоном не порушені та уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника не належить до кола осіб, які можуть оспорювати результати аукціону з продажу майна боржника.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Розглянувши касаційну скаргу уповноваженої особи учасників ТОВ, Верховний Суд вказав, що оскільки оспорюваний аукціон відбувся 25 квітня 2016 р., то для оцінки спірних правовідносин у цій справі застосовуються положення Закону про банкрутство (у відповідній редакції).

Стаття 1 Закону про банкрутство (ст. 1 КУзПБ з 21 жовтня 2019 р.) пов’язує уповноваження особи на представництво інтересів засновників (учасників, акціонерів) боржника саме з рішенням його вищого органу управління, що має визначену нормами корпоративного законодавства форму, зміст та процедуру прийняття.

За наявності у боржника одного учасника (акціонера) він може самостійно здійснювати представництво своїх інтересів у справі про банкрутство або відповідно до приписів ст. 37 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст. 49 Закону України «Про акціонерні товариства» своїм письмовим рішенням уповноважити іншу особу представляти його інтереси в розумінні абз. 15 ч. 1 ст. 1 Закону про банкрутство (абз. 23 ст. 1 КУзПБ).

Читайте також: Відсутність спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов’язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство

Вступ у справу про банкрутство уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника має відбуватися шляхом подання заяв із процесуальних питань відповідно до ст.ст. 169, 170 ГПК України. При цьому уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника має підтвердити підстави представництва доказами в порядку ст.ст. 7479 ГПК України, надавши, зокрема відповідне рішення, оформлене протоколом вищого органу управління боржника.

Уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника має право на оскарження судових рішень, постановлених у справі про банкрутство та у справах, які розглядалися в межах справи про банкрутство, незалежно від того, чи постановлені відповідні судові рішення до чи після призначення такої особи уповноваженою особою, однак за наявності доведення відповідного правового зв’язку між оскаржуваними судовими рішеннями та порушенням інтересів такої особи.

Дивіться запис вебінару Відповідальність керівника та учасників у справах про банкрутство

Згідно з ч.ч. 1, 7 ст. 45 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення) кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. Подібне за змістом правове регулювання містить п. 5 ч. 1 ст. 64 та ч. 5 ст. 65 КУзПБ, яким визначено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом.

До того ж, попри певні обмеження корпоративних прав (відповідно до ч.ч. 5, 8 ст. 22, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство та ч.ч. 5, 7 ст. 44, ч. 4 ст. 50, ч. 1 ст. 60 КУзПБ), у засновників (учасників, акціонерів) боржника на усіх етапах провадження зберігаються щонайменше майнові інтереси стосовно боржника, в тому числі специфічного характеру, що виникають саме у зв’язку з банкрутством боржника.

Дивіться запис вебінару Банкрутство як спосіб позбутися боргів і зберегти активи

За загальним правилом уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника є заінтересованою в аукціоні з продажу майна боржника у справі про банкрутство, адже порушення встановленого порядку його підготовки чи проведення може перешкодити продажу майна банкрута за найвищою ціною, що матиме наслідком недостатність отриманих коштів для покриття всіх вимог кредиторів, отже, унеможливить відновлення підприємницької діяльності боржника або отримання власниками корпоративних прав залишку активів після його ліквідації.

До того ж, за ч. 5 ст. 41 Закону про банкрутство (ч. 2 ст. 61 КУзПБ з 21 жовтня 2019 р.) на засновників (учасників, акціонерів) боржника у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов’язаннями, а розмір таких вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Підтвердження форс-мажорних обставин не може бути підставою для примусового внесення змін до договору, якщо самим договором це не передбачено

Опубліковано

on

От

1 червня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/9258/20 залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, який вимагав зменшення орендної плати через епідемічні обмеження.

ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» звернулась до суду з позовом до ТОВ «Київ Східний» про визнання укладеним договору про внесення змін до договорів суборенди та обслуговування щодо зменшення платежів за договорами суборенди.

Позов обґрунтовано тим, що позивач не зміг користуватись орендованими приміщеннями у зв`язку з уведенням карантинних обмежень постановою КМУ від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», що є підставою для внесення змін до договорів суборенди в частині зменшення орендних платежів.

Читайте також: Пролонгація договору оренди нерухомого майна та продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права – не одне й те саме

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рішенням господарського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивач, обмежившись загальним посиланням на існування карантинних заходів, не довів факту неможливості користування орендованими приміщеннями в повному обсязі.

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для внесення змін до договорів суборенди щодо зменшення суми платежів у зв’язку із твердженням позивача про наявність форс-мажорних обставин (карантину), які сторони на момент укладення зазначених договорів не могли передбачити.

Читайте також: Карантин як форс-мажорна обставина

Відповідно до приписів ст.ст. 11, 525, 526, 629 ЦК України договір як підстава для виникнення цивільних прав та обов’язків є обов’язковим для виконання сторонами і за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала відповідну вимогу/пропозицію).

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач має основним видом діяльності   надання фінансових послуг, провадження яких із уведенням протиепідемічних заходів не було заборонено.

Читайте також: Форс-мажор і бізнеc. Стилі просування послуг юридичних компаній у період карантину

Верховний Суд також звернув увагу на те, що у постановах КГС ВС від 15 червня 2018 р. у справі № 915/531/17, від 26 травня 2020 р. у справі № 918/289/19, від 17 грудня 2020 р. у справі № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого:

– ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

– форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов’язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов’язання;

– доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов’язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору».

Нагадуємо: COVID-19. Всі нормативні матеріали, алгоритми дій, вебінари, корисні ресурси

 При цьому Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнено ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» положенням про віднесення до форс-мажорних обставин карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, не передбачає будь-яких законодавчих змін щодо підтвердження існування такої обставини.

Водночас Верховний Суд, враховуючи характер спірних правовідносин, зазначив, що підтвердження форс-мажорних обставин може бути підставою для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов’язань (що не є предметом розгляду у цій справі), а не для примусового внесення змін до відповідного договору, якщо лише самим договором не передбачено іншого.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link